У житті знаного і поважного стебничанина Йосифа Пилиповича Драновського – начальника виробничо-технічного бюро, заступника головного інженера Стебницького ДГХП «Полімінерал» цього року дві важливі і пам’ятні дати – вісімдесятиріччя від дня народження, яке відзначатиме у травні, та 65 років від початку трудової діяльності і це на одному підприємстві. Таких людей у нашому краю напевно одиниці.
Буває, хтось зі знайомих чи дружина спитає – чи не втомився від праці на підприємстві, чи не пора зайнятися домашньою господаркою. Адже як не як був колись городником. Ні, не втомився. Йосиф Пилипович поважає думку друзів, цінує побажання дружини, з якою прожив понад сорок років, виховав сина, але улюбленої праці, заводу, якому віддав усі зрілі роки життя, якому радів, коли він потужно розвивалося, і зараз, у часи занепаду калійного виробництва, що його болить, було б совісно залишити його. Він відчуває, що можуть ще бути корисними підприємству його професійні знання і багатий досвід, що має ще здоров’я і силу та нормальний творчий підхід до вирішення назрілих проблем. А ще тому, що керівник «Полімінералу» Микола Яковлєв поважає той вклад, який він вніс у розвиток гірничого сегменту підприємства, цінує його поради і жодного разу не сказав йому слова, яке б зачіпало почуття ветерана. Але він добре розуміє, що всьому є межа
Як десять чи двадцять років тому Йосиф Пилипович сідає у свої надійні «Жигулі» і звичним шляхом прямує на завод. Зверне увагу на копри першого рудника, історичні споруди солеварні, а далі минає залишки збагачувальної фабрики, колись потужного другого рудника. І мимоволі повертається спогадами у ті часи, коли п’ятнадцятилітнім хлопчаком прийшов на завод працювати у господарський цех, де вирощували різні овочі та фрукти. Став тут учнем городника. Закінчивши курси. перейшов у електроцех електриком, згодом перевівся по цьому ж фаху на шахту. Тут освоїв працю підривника, бурильника та інші гірничі професії. Без відриву від роботи молодий гірник навчався у вечірній школі, вступає у вечірній політехнічний інституту, що діяв у Дрогобичі. Через якийсь час за скеруванням підприємства він переводиться на денне навчання у Київську політехніку, де освоює професію гірничого інженера підземних розробок корисних копалин. Закінчивши навчання, повернувся на завод і відразу став працювати майстром гірничо-капітальних робіт в шахті. З пуском в експлуатацію рудника №2 його перевели на посаду начальника буро-підривних робіт, потім призначили головним інженером, начальником цього ж рудника. Вийшовши у 1983 році на пенсію, Йосиф Пилипович не полишив завод, він продовжує працювати начальником рудника. Згодом за власним бажанням переходить у виробничо-технічний відділі підприємства старшим інженером, відтак його призначають головним гірником, а останніми роками Йосифу Драновському довіряють відповідальні посади, про що мовилося вище.
На його очах завод будувався, розвивався, нарощував виробничі потужності. Став до ладу діючих другий рудник, проектною потужністю до трьох мільйонів тонн руди на рік, збагачувальна фабрика, яка переробляла цю руду на калійно-магнієві добрива. Все це було. Та колись потужні промислові об’єкти тепер перетворилися на руїну: зрівняно з землею збагачувальну фабрику, став на мокру консервацію другий рудник, більше десятка років, як зупинив видобуток руди перший рудник. А скільки праці, скільки вдалих творчих доробок вклав у розвиток гірничої бази! Понад шістдесят раціоналізаторських пропозицій впровадив у виробництво, подав три винаходи… Все це відчутно впливало на підвищення продуктивності видобутку руди, збільшення виїмкових запасів, поліпшення умов праці гірників, обслуговування робочих місць… Творчі здобутки було належно оцінено – йому присвоїли звання «Заслуженого раціоналізатора країни», нагородили знаком «Шахтарської слави», почесними грамотами…
Є що згадати Йосипу Пилиповичу. Він добре пам’ятає, як керівництво заводу прикладало чимало зусиль для запланованої реконструкції збагачувальної фабрики, яку зупинили у січні 1988 році, а мали запустити через п’ять літ. З цієї причини рудник №2 припинив видобуток руди, потрібної для виробництва збагачувальних мінеральних добрив. Реконструкцію збагачувальної фабрики через нестачу коштів та байдужість міністерських чиновників уже Незалежної України здійснити не вдалося. Не вдалося уже відновити роботу і другого рудника. Він почав занепадати. Йому загрожувало затоплення водами, що проникали з надсолевих шарів. Тоді і було прийнято рішення про його мокру консервацію. Це був 2002 рік.
– Скажіть, будь ласка, – цікавимося у Йосифа Пилиповича, – що означає мокра консервація рудника? Це його остаточна ліквідація?
– Це є заповнення підземних виробок соляними розчинами з хвостосховища. А також розчинами, що поступають у рудник із надсолевих шарів природним шляхом. Розроблено комплексний проект мокрої консервації. Він передбачає рекультивацію земель під промисловими об’єктами, а також рекультивацію і ліквідацію хвостосховища. Тобто тверда соляна фракція з хвостосховища буде забрана, а звільнену від хвостів територію покриють родючим ґрунтом і використовуватимуть під зелені насадження. У наступній секції сховища буде понижений рівень розсолів і заповнений прісними водами, що може бути використано під відпочинкову зону, навіть розведення риби.
– Ще одне. Відомо, є й противники мокрої закладки другого рудника. Як ви дивитися на це як спеціаліст?
– Цей процес є досить ефективним і корисним у двох відношеннях. По-перше, завдяки розміщенню розсолів хвостосховища у підземні виробки, ми ліквідуємо оті сховища відходів виробництва, які загрожують екології річок Дністровського басейну. По-друге, шахтні цілики, що підтримують земну поверхню над відробленими камерами, розраховані на певний час. Їх тривалість залежить від коефіцієнту їх міцності. Коли цей коефіцієнт високий, наприклад, більше трьох, то ці цілики можуть витримати понад 50 років. Коли ж менший цей коефіцієнт, то можуть розвалитися значно скоріше. Скажу вам, що деякі цілики уже перевершили розрахунковий термін їхньої міцності і розпочалася їх деформація. Подальше їх руйнування могло призвести до катастрофічного просідання поверхні. Заповнення концентрованими, насиченими розчинами, а це 360 грамів солі на один літр і більше. якраз і призупиняє руйнування ціликів Тому я вважаю, що мокра консервація є досить ефективним і надійним способом підтримки земної поверхні.
– Але там, у шахті, залишилися великі запаси калійної руди. Ми ці запаси втратили назовсім?
– Не те що зовсім. Зовсім може бути втрачена руда на руднику №2, яка була розкрита і підготовлена для видобутку. А це біля 42 мільйонів тонн. Але є такі пропозиції, щоб відпрацювати рудні запаси першого рудника до четвертого горизонту, а це на глибину 330 – 340 метри. Враховуючи те, що поклади калійних руд на нашому родовищі розвідані до глибини 1037 метрів, то пропонується подальшу їх розробку проводити одним новозбудованим рудником, вибираючи запаси знизу вверх. При цьому відпрацьовані нижні горизонти закладати рідкими соляними відходами виробництва.
Йосиф Пилипович як гірничий спеціаліст високого рангу, з притаманним йому оптимізмом говорить про можливі перспективи Стебницького родовища.
Так, з попереднього його висловлювання бачимо, що в майбутньому можливий інтенсивний видобуток калійних руд з розвіданих надр
Що стосується першого рудника, то на даний час він знаходиться у Фонді державного майна України і підлягає продажу, приватизації. Є надія, що після приватизації прийде інвестор і відновить видобуток руди спочатку до 300 тисяч тонн на рік і доведе до максимальної проектної потужності, тобто одного мільйона тонн на рік.
Пан Йосиф добре пам’ятає ті часи, коли на заводі діяла солеварня. А стебницька сіль славилася своїми якісними показниками. Виробництво солі у Стебнику цілком можливо знову відродити. Для цього є всі умови, бо є багаті соленосні поклади та законсервовані луговні першого рудника.
Крім цього, нагадує Йосиф Пилипович, на цьому ж руднику є прекрасні можливості відкриття курортного комплексу – створення спелеолікарні. Адже відомо, що у Солотвино, де діяла така лікарня, через підтоплення шахти, перестала функціонувати. А в Стебнику для її відкриття, де оздоровлювалися б від хвороб дихальних органів і діти , і дорослі є всі можливості, і навіть кращі, ніж на Закарпатті, бо крім солей натрію у нас можна використовувати солі магнію, калію та інших мікроелементів, на які так багате родовище. А якщо врахувати, що поряд є трускавецька «Нафтуся», то такому комплексу немає ціни.
Головний спеціаліст заводу не скидає з рахунку і можливості другого, законсервованого рудника. Тут і надалі проводитиметься процес мокрої консервації відповідно комплексного проекту. А в майбутньому, при розробці відповідних технологій тут можна буде приступити до вилучення корисних речовин із розсолів, якими заповнюють рудник і виробляти цінні безхлорні мінеральні добрива Тому, каже він, про остаточну втрату рудника №2 говорити зарано.
Дуже б хотілося Йосифу Драновському, щоб ці можливості підприємства стали реальними, щоб він міг прислужитися відродженню калійного виробництва, побачити його розвиток, його високоякісну продукцію, так потрібну народному господарству країни. Він живе надією і щиро вірить, що такі часи для його рідного міста, для калійного виробництва ще настануть.
Андрій Говіщак, газета «Франкова криниця Підгір’я»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень