«Нещодавно в Інтернеті прочитав цікавий історичний екскурс про розвиток міста-курорту Трускавець у вісімдесятих роках двадцятого століття автора Володимира Ключака, де в перших рядках було зазначено, що цей період до сьогодні лишився «білою плямою», він майже повністю «випав» з поля зору дослідників історії міста. Ці виділені автором слова «біла пляма», «випав», за що я йому вдячний, особливо збентежили мене і немов би електрострумом пронизали всю мою душу та глибоко запали в мізках. Адже так склалася доля, що саме я був і поки що лишився тією діючою особою, причетною до історичних подій Трускавця вісімдесятих років. Тому, не вагаючись, збагнув, що зобов’язаний перед прийдешнім поколінням лишити в спадок чисту, як джерельна вода, правду про фактичне життя і діяльність знаменитого на всю Європу міста-курорту Трускавець і закарбувати все це на папері».
Так починається передмова до книги Болеслава Денисовича Петровського, котрий очолював місто-курорт Трускавець у 1980-1990-х роках. Книга під назвою «Трускавець у 80-х роках двадцятого століття» обсягом 188 сторінок вийшла в середині грудня 2015 року у дрогобицькому видавництві «Коло».
Як пише автор, поштовхом до написання книги стала стаття в Інтернеті. Мова йде про публікацію «Трускавець у 1981-1991 рр.» (http://protruskavets.org.ua/truskavets-u-1981-%E2%80%93-1991-rr/), яка появилася на «Трускавецькому віснику» в березні 2012 року. У ній було стисло викладені основні віхи соціально-економічного, політичного та національного життя Трускавця 1981-1991 рр. І я як автор цієї статті особисто безмежно вдячний колишньому голові міста Трускавця Болеславу Петровському за те, що він попри поважний вік взяв на себе труд написати історію Трускавця 1980-х рр. Низький уклін Вам, Болеславе Денисовичу! Це книга, на яку ми чекали. Свідомо говорю не лише від себе особисто, а від імені багатьох трускавчан, бо знаю, що книга викличе чималий інтерес. А зважаючи на її обмежений тираж та неможливість придбати в книгарнях, то вона стане цінним раритетом. Взяти почитати її можна в бібліотеках міста. Було б добре, якби міська рада подумала над тим, щоб знайти кошти і зробити все, аби книга вийшла достойним тиражем. Бо це – наша історія. Історія правдива, історія, написана очевидцем та першою дійовою особою Трускавця того часу.
Болеслав Денисович Петровський народився 14 грудня 1936 року в с. Дубровка Полонського району Хмельницької області в багатодітній сім’ї службовця. Дитинство і юнацькі роки провів на Житомирщині в селі Карпівці Чуднівського району, де закінчив середню школу. Служив в армії. Освіта вища економічна і вища політична: закінчив Львівський державний університет ім. І. Франка, економічний факультет та ВПШ в м. Москві. Академік Української технологічної академії, кандидат економічних наук, має більше 50 друкованих наукових праць. Пройшов складний трудовий шлях: спершу працював на керівних господарських та комсомольсько-партійних роботах в містах Несторові (Жовква), Стрию, Львові, а в 1976 – 1979 роки головою виконавчого комітету Миколаївської районної Ради народних депутатів. В місті Трускавці з 1980 року, де більше десяти років працював головою Трускавецької міської Ради та її виконавчого комітету. З 1990 по 1997 роки – доцент кафедри економіки Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка, з 1997 року – Генеральний директор ЗАТ «Трускавецький валеологічний інноваційний центр», а із січня 2000 року, крім того, очолює Орган господарського розвитку і управління СЕЗ «Курортополіс Трускавець». Був депутатом багатьох скликань в міських, районній та обласній радах, до 1990 року – головою планово-бюджетної комісії Львівської обласної Ради народних депутатів.
Петровський Болеслав Денисович є Почесним громадянином міста Трускавця, являється співавтором наукової концепції і безпосереднім організатором створення першої в Україні інноваційної структури у формі закритого акціонерного товариства «Трускавецький валеологічний інноваційний центр» (ЗАТ ТВЩ) та Спеціальної (вільної) економічної зони туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець». Розроблений проект «Курортополіс Трускавець» був підтриманий Президентом України та Кабінетом Міністрів, 18.03.1998 р. прийнятий Указ Президента України «Про економічний експеримент «Курортополіс Трускавець», а рівно через рік, 18.03.1999 р. Верховна Рада України прийняла ЗУ «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець».
А зараз погортаємо сторінки книги «Трускавець у 80-х роках двадцятого століття». Слід сказати, що читається вона легко, на одному подиху, незважаючи на велику кількість цифр, статистичних даних, прізвищ. Бо зв’язує їх невимушена оповідь, щирі приклади з життя.
А розпочалося все із загадкового відрядження. Голову Миколаївської районної ради народних депутатів Болеслава Петровського відрядили в місто-курорт Трускавець, щоб розібрався із пануючими тоді на курорті хабарництвом та корупцією. Партія вжила заходів, щоб зупинити «інфекцію» зловживань – у Трускавці були поміняні заступники голови міськвиконкому, прокурор, начальник міліції, очільник готельного господарства, полетіли «голови» ще кількох високих чинів. Невідомо було тільки, хто ж очолить місто-курорт.
Описуючи свою першу поїздку до Трускавця, Болеслав Петровський робить детальний опис міста того часу. Він пройшовся всіма вулицями та закутками і описав те, що побачив тоді і що врізалося в пам’ять. Його опис нагадує опис Трускавця, який на початку своєї книги «З Трускавця у світ хмародерів» зробив в І половині ХХ століття отець Олекса Пристай. Але це вже були інші часи, і це був інший Трускавець.
У 1980 році Болеслава Петровського було обрано депутатом, а відтак і головою Трускавецької міської ради народних депутатів. І розпочалася праця, результати якої бачимо по сьогодні. Це грандіозне будівництво, розбудова курорту в умовах планової економіки того часу. Це вирішення проблем, які сьогодні навряд чи хтось зміг би вирішити. Не будемо вдаватися в деталі, бо опис роботи, подання фактів (що ж було зроблено) – це левова частина книги.
Місто розвивалося за Генпланом і кожний його квартал мав мати неповторне обличчя – щоб не було кварталів-близнюків на зразок зображеного в фільмі «Іронія долі, або З легким паром!».
Крок за кроком описано як планувалося розвивати курорт, як після 1990 року планувалося завершити реалізацію програми «Великий Трускавець» з приєднанням Східниці, що планувалося зробити на Помярках і чому дечого досягти так і не вдалося. Багато питань вдавалося вирішувати завдяки хорошим особистим зв’язкам Болеслава Денисовича з високими чинами, а також тому, що у Трускавці відпочивали дуже високі гості з Києва та Москви.
«Кадри вирішують все». Так називається один із розділів книги. В ній вміщені короткі біографії та цікава інформація про людей, котрі творили Трускавець того часу. Роман Домінко, Юрій Голембіовський, Роман Матолич, Світлана Писанко, Володимир Кушнір, Іван Лоб, Марія Байдацька, Йосип Шемеляк та ще сотні прізвищ, про яких автор відгукується тепло та приязно.
Зворушливими є історії про ручну дику свиню «Лапку», яку відпочивальники годували з рук, про бурих ведмедів у вольєрі (і чому одного все-таки довелося пристрелити), про олениху, котра приходила до школи і діти годували її з рук. І щемить серце, коли читаєш про початки національно-духовного відродження в Україні, коли Трускавець дійсно був на передовій лінії.
Книга є багатою на ілюстрації: вирізки з газет, схеми та плани, а найбільше – фотографії. Ділиться автор життєвим досвідом, принципом, якого завжди дотримувався: «Роби як я роблю, або ж краще». Ось слова з його першої наради у Трускавці: «Дисципліна і відповідальність – понад усе. Кожен повинен знати, що є головним на його ділянці роботи для вирішення сьогодні, а що – на перспективу. Працювати не на себе, а на благо людей і тоді вони дадуть оцінку вашій діяльності. Дав слово – виконай. Не хизуйся і не похваляйся, будь стриманим, не ображай підлеглих, а вбачай у них своїх співпрацівників».
Дозволю собі зацитувати невеличкий фрагмент про благоустрій міста.
«Благоустроєм міста займалися всі: двірники, працівники ЖЕКу, оранжерей, колективи підприємств, санаторно-курортних закладів, населення міста, мешканці приватного сектору. Вони прибирали не тільки свою територію, але і прилеглу, тому у місті не було «нічийних» територій. Бувало так, що кожної суботи і це вже стало традицією, головний лікар із своїм колективом виходили з лопатами, мітлами, відрами, граблями і прибирали свою і прилеглу територію, упорядковували клумби, газони, висаджували квіти, дерева, кущі.
Я як голова міськвиконкому щоденно о пів на шосту ранку, коли тільки пробуджувалось місто, обходив пішки цілі квартали, бачив як працюють двірники, оглядав задвірки, сквери, тротуари, місця відпочинку людей і знав, що і де не так лежить, як потрібно, а о восьмій ранку до дев’ятої години робив розбір з особами, від яких залежав порядок. З дев’ятої години ранку розпочинався мій звичайний робочий день.
Щоб краще знати місто і його мешканців, голова міськвиконкому, його перший заступник, завідуючий відділом житлово-комунальної служби, керівник ЖЕКу, головний державний санітарний лікар, завідуючий відділом у справах будівництва і архітектури, начальник міськвідділу внутрішніх справ, начальник пожежної частини за пів року обійшли і оглянули всі подвір я, обійстя приватного сектору, а це 880 дворів і їх довкілля, де подивились в якому вони стані, чи впорядковані до них під`їзди, вхід до будинку, як виглядає фасад будинку, паркан, живопліт, який порядок. Порадились з господарями, чи потрібна їм якась допомога від міської влади і що вони можуть зробити самостійно, щоб кожен двір був привабливим, щоб біля хати було більше квітів, зелені, щоб не було захаращених місць, неприбраних територій.
Для наведення порядку у місті-курорті міськвиконком залучав головного державного санітарного лікаря і його працівників не тільки до забезпечення належного санітарно-епідеміологічного стану у місті, але і до здійснення повсякденного контролю за роботою комунальних служб, за тим, щоб своєчасно проводились дезінфекції і дератизації, вивіз сміття і утилізація твердих побутових відходів, аналізи на предмет забруднення питної води, їжі, ґрунту, повітря, мінеральних джерел, Вони ж зобов’язані були своєчасно виявляти джерела («вогнища») забруднення довкілля і вживати термінових заходів до їх зупинення та недопущення надалі. Правда, декому із санітарних лікарів, такі вимоги не сподобались. Адже їм зручніше було зробити письмовий припис на виявлені недоліки, зняти проби на «вкус» і смак їжі в ресторанах, їдальнях чи кафе-барах і бути в стані шановної і дуже поважної особи. З такими санітарними лікарями ми швидко «прощалися» і вони потім ставали навіть добрими дієтологами».
А як вам такий факт: «Озеро щорічно поглиблювали і розчищали, для чого з місцевого бюджету виділяли значні кошти. В разі потреби, з озера могли подавати місту-курорту додатково 6-7 тисяч кубічних метрів добротної чистої питної води на добу»? Нагадаємо, що це були роки, коли Трускавець щорічно оздоровлював сотні тисяч (!) людей в рік. За одинадцяту п’ятирічку у Трускавці було оздоровлено 1 мільйон 589 тисяч чоловік з різних регіонів Радянського Союзу. Лише в одному 1989 році у Трускавці оздоровилося 436 тисяч чоловік, з них 230 тисяч за путівками і курсівками. Чи пригадуєте ті часи?
Болеслав Петровський завершує свою книгу своєрідним філософським монологом, аналізує сучасний стан курорту, коротким штрихом згадує про свою сім`ю, адже має повне право пишатися дійсно добрими та порядними дітьми та онуками. Беручи з його рук книгу «Трускавець у 80-х роках двадцятого століття» з дарчим написом «… за навіяну думку заповнити прогалини…», я низько вклонився цій добрій та світлій людині. Нехай Бог береже Вас та дарує Вам здоров`я і мир, Болеславе Денисовичу, на многії і благії літа!
Отже, заохочуємо до прочитання книги про Трускавець 1980-х. Для тебе, читачу цієї статті, це буде унікальна нагода пізнати історію міста-курорту, звичаї того часу, побачити знайомі прізвища, а найголовніше – розібратися не лише в минулому, а і в теперішньому. До речі, епіграфом до книги Болеслав Денисович Петровський взяв слова Максима Рильського «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». Повірте, це правда.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень