Проблема фактичної не державності України в новітній час полягає у відсутності загальноукраїнського лідера з теренів Західної України. Ті, хто висловлював інтереси східняків, теж були східняками, – Кучма і Янукович. Ті, хто висловлював інтереси західняків, теж були східняками, – Чорновіл і Ющенко. Лише ментальність західняка, здатного стати загальноукраїнським лідером, може привести Україну до клубу цивілізованих держав.
Слід говорити про те, що в Україні за часів незалежності взагалі не народився загальноукраїнський лідер, який би міг згуртувати Захід і Схід, Південь і Північ з Центром. І справа не у відсутності національної ідеї чи різній ментальності народу, який так і не став нацією. Якраз національна ідея була, є і буде. Але що говорити про Кучму, який вважав, що вона не спрацювала, чи про Януковича, який узагалі нею не послуговується, коли Чорновіл і Ющенко боялися національної ідеї, як вогню, що міг їх спопелити. Національна риторика ще не означала, що її носії є не просто прихильниками національної ідеї, а й активними втілювачами її в життя. Саме національна ідея може згуртувати людей з різним менталітетом, об’єднати Україну в єдину цивілізовану державу. Тільки користуватися національною ідеєю треба з розумом, а не брати, як кажуть, ворожі редути з наскоку.
Захід завжди був опорою українськості в Україні. Найбільше це проявлялося в критичні часи. Тому логічно було би, якби саме президент України був західняком, бо саме він може найбільше виразити інтереси українців як нації.
Але на шляху до цього маємо чимало проблем. Поруч з героїчними західняками мирно уживаються пристосуванці, колабораціоністи, які готові прислужувати будь-якому режиму з Києва. Маємо приклади західноукраїнських кучмістів чи януковичистів, котрі виявляються більш вірними служаками, ніж вихідці зі Сходу чи Півдня України. Ці галицькі хруні видають себе за еліту, і немає значення, до якого політичного кодла вони належать чи взагалі залишаються поза партійними угрупуваннями. Пристосуванство так і пре з них, а угодовство з режимом затьмарює все людяне, що залишилося в них.
Великі надії покладалися на Олега Тягнибока. Але якщо, бодай теоретично, “Свободу” можна вважати націоналістичною, то гору в цій політичній силі взяв усе-таки радикалізм. За таких умов сподіватися на всеукраїнську підтримку не доводиться.
Загальноукраїнський лідер із теренів Західної України вже народився. Можливо, він був серед тих студентів, яких била розлючена беркутня 30 листопада на Майдані Незалежності. Можливо, він здобуває освіту в якомусь престижному європейському університеті. Я би не хотів, щоби він був зараз у сучасному політичному істеблішменті України, бо нічого доброго від режиму Кучми-Януковича взяти не можна. Він може прийти до влади в Україні навіть швидше, ніж ми на це сподіваємося.
Я вірю, що саме українська національна ідея, не спотворена комуністами, регіоналами і різними совками, які марять про новітній Радянський Союз під крилом Росії, здатна зробити нашу державу цілісною, монолітною, повноцінним гравцем на світовій арені. І саме представник Західної України, який зрозуміє свою історичну місію, зможе очолити державу з неабиякою цивілізаційною перспективою.
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень