Триває співпраця благодійного фонду «За розвиток міста Трускавця – курорту європейського рівня» з Донецьким благодійним фондом соціального захисту та милосердя.
У своїй діяльності Фонд з Донбасу виходить з того посилу, що доброта та діяльне милосердя властиве у тій чи іншій мірі майже кожній цивілізованій людині.
Місія Фонду – боротьба з бідністю шляхом відродження цивілізованої благодійності та розвитку соціального партнерства. Схожість за духом та задумами й призвели до тісної співпраці Трускавця та Донецька.
Хто ж вони – сучасні добродійники, кому допомагають? На ці питання ми шукали відповіді у розмові з директором благодійного фонду м. Трускавця Антоном Левицьким.
– Антоне Богдановичу, що для Вас особисто означає поняття «благодійність»?
– Благодійність – це певний прояв альтруїзму. Проте, на моє переконання, в кожному альтруїсті-благодійнику закладена частка здорового егоїзму. Адже, зізнаймося відверто, чому ми допомагаємо нужденним? Бо самі хочемо жити у кращому середовищі, де не поширюються бідність, хвороби, агресія та інші негаразди. Прагнемо, аби наші сини й дочки спілкувалися з дітьми, у яких немає проблем. А для цього маємо вкладати певні ресурси, якими володіємо, – не тільки кошти, а й знання, час, увагу, турботу й тепло душі у тих, хто цього потребує.
– На Вашу думку, яких доброчинців більше в Україні – вітчизняних чи закордонних? Чи звітують вони про свою діяльність державі?
– Покладати надто великі надії на допомогу ззовні – не є стандартом для розвиненої країни. Тож насамперед маємо розраховувати на власні ресурси, у тому числі й у Сфері благодійності. Вважаю, що допомагати бідним мають, передусім, їхні співвітчизники. Адже вони краще розуміють потреби тих, хто живе поряд. А допомагаючи їм, роблять і своє життя кращим.
Звісно, перед органами державної влади про свою діяльність ми звітуємо. Хоча, по-правді, робити це інколи досить складно, адже цю допомогу слід спочатку порахувати чи виміряти. А якщо її надають не в грошах, як маємо чинити?
Багато вітчизняних компаній надають підтримку власною продукцією. Але за нашим законодавством на доброчинність вони мали б відраховувати від 2% до 5% власного прибутку. Невеликі компанії не завжди можуть це собі дозволити.
А вся допомога, що надходить в Україну з-за кордону, обов’язково обліковується та відображається в усіх належних офіційних документах. Тому інколи здається, що у нас її більше, ніж вітчизняної.
– Вважаєте, що вітчизняні філантропи мають переймати досвід іноземних колег, чи є сенс “винаходити власний велосипед”?
– Нині саме в нашій державі поширений досвід, коли відомі люди – провідні бізнесмени, зірки естради та спорту – створюють власні благодійні фонди. З одного боку, це добре, адже, по-перше, вони небайдужі до нужденних та знедолених, а по-друге, чимало їхніх шанувальників дійсно їм довіряють, а отже, вкладатимуть гроші у добрі справи. Проте погляньмо, що відбувається далі. “Зірка”, яка збирає кошти, потім сама вирішує, куди, на її власну думку, їх краще спрямувати. Але кожен фахівець у своїй справі, і не завжди співак чи футболіст може розібратися, кому ці гроші на той момент найпотрібніші. За кордоном роблять інакше. Якщо відома людина популяризує певний благодійний проект, вона закликає своїх прихильників вносити кошти саме до конкретної організації чи на певну акцію, а не до свого фонду. За міжнародною практикою благодійництва, великі корпорації взагалі створюють фонди, куди і перераховують гроші. А далі оголошують конкурс серед організацій, які як фахівці у цій справі точно знають, хто і де саме на той час найбільше потребує допомоги. Переможці конкурсу отримують ці кошти і вже впроваджують конкретні доброчинні проекти. Тобто кожен займається своєю справою. Такий підхід, на мою думку, практичний та ефективний. Переконаний, що наші філантропи невдовзі також до цього прийдуть.
– Що цього разу ви отримали від Донецького БФ соціального захисту та милосердя і для якої категорії населення?
– Чоловічий та жіночий одяг. Цього разу немає ролаторів та іншої медичної апаратури, але є медичні окуляри для усіх бажаючих та слухові апарати.
Стосовно категорії населення – це речі для малозабезпечених.
– З якими проблемами стикаються нині благодійники?
– Найбільша проблема – у бюрократизації нашої системи. А ще відсутність бажання надавати благодійну допомогу. Це має йти від серця.
Віктор Стецько, газета «Трускавецькурорт»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень