Дрогобиччина – край великого потенціалу. Але куди «мандрує» наша молодь на навчання? Якщо аналізувати історію, то довідаємося, що «відтік» наших мізків відбувається до Львова, Тернополя, Києва та близької Європи. І хто ж тоді будує молодіжне суспільство в нас, якщо молодь наша мігрує? Пенсіонери?
За даними цьогорічного «Електронного вступу 2011» від міністерства освіти, найбільшою популярністю серед вступників користуються вищі навчальні заклади Києва (9211 отриманих заяв), Сумської області (2866), Харківської (2482), Львівської (2389) та Одеської області (1902 заяви). Вподобання наших краян теж близькі. Як не прикро, але стебничани, дрогобичани, бориславчани, трускавчани та східничани в більшості їдуть до Львова за „престижністю”, а „вийшовши в люди”, рідко повертаються. Можливо, в цьому регіональна трагедія, але „риба шукає де глибше, а людина-де краще”. На початку минулого століття вибирали Львівський Університет, Львівську політехніку, Краківський чи навіть Віденський університети. Ця традиція практично збереглася. Офіційно, серед 397 відомих випускників ЛНУ ім. Івана Франка ми нараховуємо в їх списку лише трьох наших краян, що стали успішними фахівцями. Але їх було набагато більше – близько сімнадцяти.
Отож, у Львові навчалися відомі наші краяни: Зенон Коссак (вивчав право, провідний член УВО і ОУН), Степан Витвицький (другий Президент УНР в еміграції),
Іван Чмола, (один із творців «Пласту» в Україні), а також математик, якого запрошують до себе провідні Університети Європи, людина-вундеркінд та просто ще один талановитий наш земляк – Любомир Здомський (з с. Опарі); Мирослав Маринович (відомий краянин, колишній ректор Католицького університету). Вартує згадати, що у львівському виші навчався дрогобичанин Бруно Шульц (той же університет). А до столиці поїхали і себе зреалізували такі наші земляки: Міністр культури України Михайло Кулиняк, український режисер Ігор Равицький, один із провідних українських експертів-політологів Ігор Когут, який закінчив Києво-Могилянську академію, і, звичайно, головний редактор нашого тижневика «Каменярі» Ігор Курус, керівник національного проекту «Відкритий світ».
Він є автором концепції переходу телерадіомовлення на цифрові стандарти, співавтором Плану розвитку телерадіоінформаційного простору України, низки державних програм. Автор численних статей з проблем цифрової нерівності. Працював Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, де обіймав посаду заступника Голови, був членом урядових та міжвідомчих комісій з питань впровадження цифрового телерадіомовлення, реформування державних” телерадіокомпаній у систему суспільного мовлення. Під керівництвом Ігоря Куруса було вперше запущено мережі цифрового телемовлення у Одеській області та у м. Києві. На півдні Одещини було апробовано розроблену І. Курусом модель забезпечення мало захищених верств населення перетворювачами цифрового телевізійного сигналу. На сьогодні є членом Національної комісії України з питань суспільної моралі, голова спостережної ради СПА-готелю „Респект”.
До Кракова, згадаймо, в XV ст. поїхав і став відомим Юрій Дрогобич; правник, який чотирнадцять років займав посаду мера Кракова, стебничани – Юліуш Лео, який навчався в Ягеллонському університеті; до Відня навчатися поїхали і стали згодом відомими дрогобичанка, американська актриса та актриса театру і кіно Німеччини та Австрії Елізабет (Еттель) Берґнер, якою захоплювалася сама Марлен Дитріх; світовий єврейський художник, дрогобичанин Маврикій Ґотліб. До сусідньої Москви поїхали тепер вже успішний російський мільярдер Віктор Вексельберг та не менш заможний дрогобичанин Сергій Змєєв, а тепер генеральний директор компанії, експерт з психології бізнесу та багато інших наших краян, що «штурмують» знаннями університети Канади, Польщі, Росії. Навіть в Петербурзі навчається на журналістиці виходець із Стебника. Як бачимо, всі вони стали інтелектуальною «окрасою» міст, де вони навчалися і будуть навчатися. Й ці міста називають їх «своїми». Тоді кому і в яких інтелектуальних руках ми залишаємо своє місто? І що може дати Дрогобич, окрім «просто чекай кращого», якщо все стоїть, нікуди податися і просто «життєва» яма для когось? А як може існувати місто без своїх дрогобичан? І де їде навчатися наш інтелект?
Олег Стецюк, часопис “Каменярі”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень