Вступ
Про те, що в Бориславі ліквідували відділ культури, я почув чисто випадково по обласному радіо. Спочатку подумав, що причулося. Відділ культури ліквідували? У Бориславі? Не в Донецьку, не в Криму, а в Бориславі? Та як без культури? Невже правлячий тут «Фронт змін» відважився посягнути на українську культуру в П’ємонті українського відродження, в нас, у Галичині? Хоча знаючи про дії мера Трускавця, представника цієї політичної сили, вже нічому не дивуюся.
Та щоб дізнатися правду, вирішую з’ясувати все прямо на місці. Та й нагода є – начальник відділу культури Бориславської міської ради Андрій Спас 15 лютого дає прес-конференцію для мас-медіа. Оскільки на прес-конференцію до заступника мера Борислава з гуманітарних питань Сергія Оленича ми не потрапили (на неї запросили тільки «своїх» бориславських журналістів 14 лютого), то вирішуємо взяти коментар і в нього. Щоб все було об’єктивно, правдиво, неупереджено. Тим більше, що зі сторони все видно краще.
Не претендуючи на роль третейського судді, не роблячи поспішних висновків, доручаємо судити цю скандальну справу вам, шановні читачі. Вам же й робити висновки. Отож, поїхали!
Правда Андрія Спаса
14.02.2012. Борислав. Центральна міська бібліотека поряд з міською радою. До читальної зали заходить невисокий худорлявий чоловік з борідкою та проникливим поглядом. Це Андрій Миколайович Спас. Його в Бориславі знає майже кожен. І не тільки в Бориславі. Знають його у Трускавці, де працював у санаторії «Кристал», де був депутатом міської ради першого демократичного скликання. Знають його о. Петро Івасівка, Владика Юліан Вороновський, їмость Чайківська, Богдан Матолич, Мирон Бучацький, Віктор Бурлаков, Хомики, Медведєви… Знає фактично кожен з нашого краю, хто брав участь у процесах національного відродження кінця 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст. Не зайвим буде нагадати його біографію.
Українець, уродженець Губич (мікрорайон Борислава), 1964 року народження, закінчив у 1985 році Київський державний інститут культури ім. О.Корнійчука (денна форма навчання), здобувши фах культурно-освітнього працівника, кваліфікацію режисера клубних масових вистав. З 27 серпня 1985 по 15 травня 1986 року працював директором сільського Будинку культури с. І.Франка Дрогобицького району. З 17 травня 1986 року по 28 листопада 1987 року відслужив в Радянській армії, після закінчення служби отримав звання офіцера – старший лейтенант запасу. З 1 січня 1988 року по 12 лютого 1992 року працював в м. Трускавці на посадах художнього керівника міського Будинку культури (01.01.88 – 17.10.88 р.), режисера Народного театру ім. Т. Торосевича (за сумісництвом – з жовтня 1988 до листопада 1991 року); заступника головного лікаря по культурно-масовій роботі в санаторії “Кристал” (18.10.88- 18.09.90р.); завідувача відділу культури Трускавецького міськвиконкому (6.09.90 – 12.02.92р.). З 13 лютого 1992 року по серпня 1999 року та з 2 квітня 2001 року по 1 лютого 2007 року – завідувач відділу культури Бориславської міської ради. 1 лютого 2007 року посада завідувача виведена з штатного розпису, а затверджена посада начальника, на яку Андрій Спас і був переведений і перебуває на цій посаді по сьогодні. Організатор багатьох заходів національного відродження, про які можна було б написати окрему статтю. За успіхи в роботі неодноразово був відзначений подяками, грамотами, преміями. У 1996 році нагороджений грамотою Міністра оборони України.
Депутат Трускавецької міської ради першого демократичного скликання. З червня 1992 до серпня 1994 року – член виконавчого комітету Бориславської міської ради. З травня 2002 року – голова Бориславської міської організації Конгресу Українських Націоналістів.
З 1 вересня 1999 року по 28 лютого 2001 року навчався в Українській Академії державного управління при Президентові України (денна форма). Під час навчання стажувався в управлінні культури Львівської обласної державної адміністрації та Міністерстві культури і мистецтв України. Магістр державного управління.
Це так коротко щодо сухих біографічних фактів. А можна було б ще коротше – 30 років праці в галузі культури, 20 років – керівництво культурою. І ось – прецедент, який «прославить» Борислав незгірш від Франкового твору «Борислав сміється».
– Репресії є не тільки на всеукраїнському рівні, але й на рівні політичному, – розпочинає розмову пан Спас. – Ще в лютому 2011 року Сергій Оленич, заступник міського голови Борислава, пропонував мені писати заяву на звільнення з посади за власним бажанням. Я ж відповів – звільняйте, якщо маєте законні підстави. Після цього випадку в травні 2011 року я мав розмову з міським головою Володимиром Фірманом, його заступником Сергієм Оленичем та головою депутатської фракції «Фронт змін» Олександром Зваричем (власник фірми «Мажор» – В.К.). Мені тоді сказали, що якщо я не піду з посади за власним бажанням, то реорганізують відділ культури. Через якийсь час Сергій Оленич озвучив свою ініціативу – у Бориславі в 2012 році буде створено відділ гуманітарної політики. Рішення про це було прийнято Бориславською міською радою 14 жовтня 2011 року (№ 384).
Андрій Спас продовжує розповідати, як він намагався не допустити ліквідації відділу культури в Бориславі. Звернення у прокуратуру з проханням дати правову оцінку, звернення до голови Львівської облдержадміністрації Михайла Костюка, розмови з депутатами, багато з яких або уникали прямої відповіді, або ж відводили погляд, або відповідали фразою «Партійна дисципліна вище сумління та совісті». По сьогодні ніхто не може пояснити пану Спасу, що ж це таке «нові методи управління в гуманітарній сфері», по сьогодні не може зрозуміти Андрій Миколайович, навіщо було перетворювати в руїну приміщення на Грушевського, 1, яке належало відділу культури, а тепер… Фото, які показує начальник відділу культури, вражають – повибивані вікна, зірвані двері, пограбоване внутрішнє обладнання. Пан Спас каже, що тепер за цією адресою зареєстровано міський осередок «Фронту змін».
Ліквідували відділ культури в Бориславі чомусь на позачерговій сесії (9 лютого). Андрію Спасу для слова надали рівно 3 хвилини. Звіт про виконану роботу депутати слухати не захотіли, очевидно, через брак часу. Та й навіщо, коли партійна дисципліна зобов’язує все одно голосувати так, як треба? А треба Андрія Спаса усунути з цієї посади хоча б тому, що на місцевих виборах 2010 року він підтримував «не того кандидата», – з гіркотою розповідає про це пан Андрій.
Депутати так поспішали з об’єднанням відділів культури, сім’ї та молоді, фізичної культури та спорту в одне «гуманітарне» відомство, що забули і про бухгалтерію, і про штатну одиницю прибиральниці, і про БМЦСССДМ, чомусь в рішенні оминули Східницю. «За» проголосував не тільки пануючий у Бориславі «Фронт змін», але й депутати Василь Піх, Володимир Драган, 1 представник «Нашої України», 2 представники «Батьківщини», всього – 29 депутатів. Проти виступали Партія захисників Вітчизни, Республіканська Християнська партія, Партія регіонів, але вони – меншість.
Такого прецеденту на Львівщині ще не було, щоправда, пан Андрій Спас пригадує, що якось у Старосамбірському районі пробували об’єднати відділ освіти та відділ культури, але через короткий відрізок часу змушені були відмовитися від цієї затії. Воно й зрозуміло – навіть на найвищому рівні є окреме міністерство освіти і окреме міністерство культури. У Бориславі ж гуманітарний відділ має займатися і молоддю, і сім’ями, і фізичною культурою і спортом, і навіть туризмом, аж врешті-решт і культурою. Тобто, культура – на задвірках.
Новий відділ очолив Роман Тарнавський, який до того керував відділом у справах сім’ї та молоді. Та до нього пан Спас не має такого жалю, як до деяких «друзів», яким свого часу багато чим допоміг. Для прикладу, взяв він на роботу такого собі Ігоря Мельника, а той тепер не лише керівник Палацу культури, а й після кількох змін партійних кольорів – депутат міської ради від «Фронту змін», голова депутатської комісії з питань культури, майбутній секретар ради. Забулося, що колись мешкав в Києві у родичів пана Спаса, забувається добро, особливо коли починає смакувати влада.
«Не так тії воріженьки, як добрії люди, і оплачуть, жалкуючи, плачучи – осудять», – цитує начальник відділу культури слова Великого Кобзаря. Ті «добрії люди» постаралися, щоб начальник відділу культури … пропав. В місті робляться якісь культурні заходи, пан Спас їх готує, пише сценарії, виступає, адже має потужний голос, величезний досвід. А в результаті про нього – ані згадки ні в міській комунальній газеті, ні на міському радіо. Відмовляють йому в радіоефірі в останній момент. Це зрозуміло – є вказівка, а влада ще буде довго, тож хто буде ризикувати, стаючи на захист неугодного начальника відділу культури, який попав в опалу. Та ж він посмів конкурувати із самим Володимиром Голобутовським на виборах! Чи не тому у пана Спаса викрали авто, щоб не зміг бути «мобільним»? Незручна людина, що тут скажеш, ще й якимось КУН керує, а тепер же ж націоналіста можна утискати як хочеш, вища влада на це дивиться крізь пальці.
Так, та трохи не так. З обласного управління культури пан Спас отримав відповідь № 5/1651 від 29.12.2011, що ліквідувати відділ культури у Бориславі недоцільно («…вивчивши факти, викладені у Вашому зверненні від 15.12.2011, управління культури Львівської ОДА інформує – вважаємо за доцільне збереження відділу культури як окремого структурного підрозділу Бориславської міської ради…», підпис начальника управління культури ЛОДА Сергія Борка), але місцева влада Борислава чхати хотіла на думку обласної влади.
А. Спас: «Я працював з різними міськими головами і не завжди було гладко. Були суперечки, були тертя, але такого ще не було – ви нам не підходите і ви повинні піти!». Які знайомі ці слова для трускавчан, хіба ж не за таким самим принципом діяла фронтозмінівська влада у Трускавці, коли людей зі стажем та досвідом просто викидали на вулицю, а брали на їхнє місце, м’яко кажучи, тупеньких непрофесіоналів.
Цікаво, що міська влада Борислава намагалася заборонити Андрію Спасу проводити прес-конференцію, на той же день і на ту ж годину було в алярмовому порядку організовано якусь нараду (хоча мер у цей день був відсутній, бо перебував із робочим відрядженням у Львові).
Депутат БМР Михайло Лазар охарактеризував те, що коїться в Бориславі, дуже чітко: «Це просто зведення порахунків». «Мене не болить, що я піду з цієї посади, – каже А. Спас, – адже я прийшов на повну руїну – ні приміщення, ні транспорту, ні положення. Владі треба вирішити питання власності і я зі своєю принциповою позицією їм заважаю. Приклад – бібліотека для дітей на Шевченка, 60, яку всіма способами хотіли переселити у Палац культури. Вона збудована за канадійським методом, як приміщення військкомату, яке недавно згоріло, тож почали свідомо запускати інформацію, що й бібліотека може згоріти. Та в нас за цим канадійським методом збудовані Мражниця, Тернавка, половина Губич… Показовим є і так звані зміни з парком культури – вони не виправдали очікувань. Те, що я реагую на неподобства, когось задіває особисто».
Наразі Андрій Спас продовжує працювати начальником відділу культури. Невідомо, чи це триватиме ще 3 місяці, чи 6, чи інший період часу. Невідомо, якою буде подальша доля цієї людини. Можливо, йому пропонуватимуть посаду директора міського історико-краєзнавчого музею, де тепер заміняє директора на час декретної відпустки дружина начальника відділу культури, пані Галина Спас. Є й інший, цікавіший варіант – Андрій Спас міг би повернутися на посаду завідувача відділом культури Трускавецької міської ради, адже після перебування на цій посаді Тетяни Татомир наша трускавецька культура однозначно потребуватиме відродження, титанічних зусиль викочування з цієї ями, в яку вона зараз котиться. Та не варто загадувати наперед, адже, як каже А. Спас, «життя таке, що ніхто не знає, що ж буде за хвилину…».
Андрій Спас в кінці прес-конференції робить порівняння подій 2012 у Бориславі із подіями 1930-х в СРСР. Через 20 років після Жовтневої революції почали розстрілювати тих, хто її творив. Через 20 років після проголошення незалежності України у Бориславі почали переслідувати тих, хто був тоді на вістрі боротьби. Революції роблять герої-романтики, до влади приходять прагматики, а користаються її плодами негідники. Сумнозвісна фраза «причетних знищити, недостойних нагородити» знаходить своє підтвердження у скандальних подіях нищення відділу культури міста Борислава у 2012 році. І хоча слова «негідники» пан Спас свідомо уникав, та в приватній розмові прозвучало інше слово, миле для серця галичанина. Шубравці.
Правда Сергія Оленича
Від центральної бібліотеки Борислава до приміщення Бориславської міської ради – два кроки. На третьому поверсі – кабінет міського голови Володимира Фірмана, на другому – його заступника Сергія Оленича. Вирушаємо до мерії втрьох – Андрій Спас, я (Володимир Ключак) та Ганна Стоцька, заслужений журналіст України, працівниця Львівського обласного державного радіо та телебачення, чий голос знаний кожному свідомому галичанину. До речі, Ганна Омелянівна – донька знаменитого дослідника східницьких мінеральних вод Омеляна Стоцького, а отже, донька хрещеного батька курорту Східниця, курорту, який підпорядковується в адміністративному плані Борислава.
Сергія Оленича не застаємо на його робочому місці – він у кабінеті начальника відділу внутрішньої політики БМР Наталії Бараняк; готують прес-реліз стосовно позиції мерії в цьому бориславському «культурному» скандалі. Хоча ніби це й дисонанс – як може бути «культурний» скандал»? Та бачимо, що скандал є.
А. Спас: Сергію Романовичу, тут до вас прийшла Ганна Стоцька…
С. Оленич: А хто така Ганна Стоцька?
Як кажуть, без коментарів.
Заходимо без пана Спаса до кабінету Сергія Оленича.
– Відверто кажучи, Андрій Миколайович часто не виконує доручень міського голови. – розпочинає бесіду Сергій Оленич. – З усіх начальників відділів, які є в моєму підпорядкуванні, до начальника відділу культури у мене було найбільше претензій. Це стосується суто його виконавчої дисципліни. Навіть архів відділу невпорядкований – і це ще з 1989 року.
Заступник бориславського мера доводить, що необхідність модернізації гуманітарного відділу – це вимога часу і хоча на Львівщині такого ще не робили, та досвід є – на Закарпатті. Дрібні, малочисельні відділи як от відділ культури, відділ сім’ї та молоді, відділ фізичної культури та спорту потрібно об’єднати задля ефективнішої роботи, координації у творенні спільної справи. Реорганізація трьох відділів в один викликана необхідністю пошуку нових методів управління гуманітарною сферою. Окрім того, у діяльності всіх ліквідованих відділів багато спільних напрямків роботи (наприклад, організація загальноміських заходів), також немає сенсу розподіляти фінансування у таких випадках між різними структурними підрозділами. Відділ гуманітарної політики займатиметься додатково ще й сферою туризму та сферою охорони культурної спадщини, якими дотепер у місті нафтовиків не займався ніхто.
– 9 лютого відбулась 30-та позачергова сесія Бориславської міської ради, – розповідає Сергій Оленич. – Депутати прийняли рішення «Про ліквідацію відділів Бориславської міської ради, централізованої бухгалтерії установ культури шляхом ліквідації та про утворення відділу гуманітарної політики міської ради». Працюватимуть у відділі гуманітарної політики п’ять осіб: начальник, головний спеціаліст з питань культури та збереження культурної спадщини, головний спеціаліст з питань культури та туризму, головний спеціаліст з питань фізичної культури і спорту та бухгалтер. Тож зміни кількості штатних одиниць після реорганізації не буде, оскільки у відділі культури працювали двоє осіб та бухгалтер централізованої бухгалтерії установ культури, а у відділі сім’ї, дітей та молоді та відділі фізичної культури і спорту по одній людині. Жодних скорочень не відбудеться. Усі працівники будуть працевлаштовані у новоствореному відділі або в установах культури міста за бажанням. Це перша ластівка, не виключено, що зі змінами в органах управління на загальнодержавному рівні відбудуться ще структурні перетворення на місцевому рівні і до діяльності гуманітарного відділу можуть долучитись ще й інші напрямки.
Сергій Оленич продовжує доводити правоту дій міськради: «Відповідно до розпорядження міського голови з 14 лютого начальником відділу гуманітарної політики міської ради призначено Тарнавського Романа Володимировича, який до цього очолював відділ сім’ї, дітей та молоді Бориславської міської ради. Адже згідно із щорічними оцінками виконання посадових обов’язків і завдань Тарнавський Р.В. найбільше відповідає усім необхідним вимогам. Тарнавський Роман Володимирович має вищу гуманітарну освіту (історичний факультет ДДПІ ім. І.Франка), 15 років державної служби та за період роботи на посаді начальника відділу у справах сім’ї, дітей та молоді проявив себе з позитивної сторони. Він володіє виконавчою дисципліною, ініціативний та творчо підходить до вирішення покладених на нього завдань. Тарнавський Р.В. був відзначений неодноразово грамотами Бориславської міської ради, подякою управління сім’ї та молоді ЛОДА, та грамотою Львівської обласної ради за високі показники в роботі та з нагоди дня місцевого самоврядування. Роман Володимирович очолює громадську організацію «Товариство охорони пам’яток історії та культури міста Борислава», є автором близько 50 історико-краєзнавчих матеріалів про місто Борислав, 5 монографій по історії та краєзнавству. Андрію Миколайовичу ми ж запропонуємо одну з вакантних посад у цьому відділі, швидше за все, це буде вакансія головного спеціаліста з питань культури та охорони культурної спадщини. Досвід Андрія Миколайовича для нас є важливим, він мав би працювати, принаймні я так вважаю, в даному відділі».
Те, чому ж на сесії депутати не заслухали звіт пана Спаса про роботу, пан Оленич коментує коротко: «видно, не захотіли; або всім відомо про його діяльність, або всім невідомо про його діяльність». Сергій Романович категорично заперечує будь-які політичні переслідування, натякаючи, що якби це, мовляв, була Партія регіонів, тоді можна було б щось таке запідозрити. А так це КУН, малорейтингова політична сила, хто там за нею стоїть, який же ж це конкурент «Фронту змін»? «Хіба це рейтингова партія чи вона якось впливає на життя міста? Вона навіть не має свого представництва в міській раді…». Відкидає пан Оленич і припущення, що на Грушевського, 1 – офіс міського «Фронту змін». «Наші депутати вкладають величезні кошти в ремонти осередків «Просвіти» по мікрорайонах, то що нам було б привести до ладу якесь приміщення для «ФЗ»? Та ми свідомо цього не робимо…».
Те, що об’єднання відділів проводять і в інших містах, є фактом – за приклад пан Оленич наводить сусідній Дрогобич, де об’єднали відділ внутрішньої політики та загальний відділ. Очевидно, що він добре знає ситуацію в Дрогобичі, адже окрім того, що є заступником мера Борислава, Сергій Романович ще й член виконкому Дрогобицької міської ради, депутат Дрогобицької районної ради, доцент ДДПУ, голова дрогобицького «Фронту змін». Нашу розмову перебиває своїм телефонним дзвінком голова «Фронту змін» трускавецького, заступник мера Трускавця та теж викладач ДДПУ Валентина Бодак.
– Валентино Анатоліївно, я вам зателефоную трохи пізніше, бо зараз даю інтерв’ю…, – говорить пан Сергій і продовжує розмову з нами. – Якби обласне управління культури здійснювало фінансування культури в Бориславі, то можна було б врахувати їхні пропозиції. Про оптимізацію на загальнодержавному рівні говорять всі, ми ж тут почали її впроваджувати в життя. Ініціатива виходила безпосередньо від мене, я думав над цим проектом майже рік часу. Прийшла пора діяти. Я розумію, що в політичному плані ми програємо, адже це питання захочуть використати проти нас і окремі журналісти, і ряд політичних сил, яким вигідно показувати його виключно в політичній площині. Але, повірте, тут нема жодної політики. Якщо ми будемо зважати тільки на політичну доцільність, жити в постійній тіні виборів, то нічого не змінимо. Культура – це галузь, яка зараз переживає не найкращі часи, вона мусить реорганізуватися, модернізуватися. Молодь у нас треба пробудити. Я теж людина молода, досить молодий державний службовець і бачу, що потрібно робити зміни реальні, а не тільки говорити про них. Тому я вважаю, що рішення, яке прийняла Бориславська міська рада як колегіальний орган, є правильним. Ви говорите, що от, ліквідували відділ культури, а чому ж ви не говорите, що ми створили гуманітарний відділ? Основне – не назва, основне – зміст.
Насамкінець запитуємо Сергія Оленича, чому ж у стінах мерії не дослухаються до думки громади. Минулого року, коли це питання вже піднімалося, на захист Андрія Спаса стало духовенство Борислава, ряд політичних партій та громадських організацій, знані в місті особистості. Сергій Оленич не поділяє нашої думки. «Думка громади в цьому плані є двозначною», – каже він і додає, що пан Спас пішов на випередження, що проблема є явно роздута, «з нічого зробили щось».
Дякуючи пану Оленичу, кажу йому, що його аргументи мене особисто не переконали. Ясно, що це Сергію Романовичу не дуже подобається, але що поробиш. Вислухавши обидві сторони, доходимо висновку, що тут є політичне замовлення, що «справа № ікс» шита білими нитками.
Висновки
Ми постаралися подати позиції двох людей. Люди ці різні. В них є свої позитивні сторони, є й негативні. Після конфлікту негатив випливає назовні.
Пану Спасу дорікають, що він «вічний начальник» і що йому давно треба звільнити місце молодим. Дорікають за членство в КПРС. Дорікають, що всі звіти, які він подає – липа, що нема родзинки в загальноміських заходах, що Борислав майже непомітний у обласних, не кажучи вже про загальноукраїнські фестивалі чи конкурси. Кажуть, що вечори, які він організовує, нецікаві, не такі, яких потребує молодь.
Пану Оленичу дорікають, що в часи Помаранчевої революції, у недалекому 2004 він керував штабом Віктора Януковича. Що він кар’єрист, забагато кусає, що в Бориславі знайшлася б людина і то не одна, яка б значно краще справлялася з обов’язками заступника мера з гуманітарних питань. Дорікають тим, що дрогобицький і проблем Борислава не знає, а пхається, куди не слід. Дорікають відсутністю досвіду. Дорікають, що на посаду завідувача відділу освіти взяв свого друга Віталія Лесика. Дорікають некомпетентністю. Дорікають, що його роботи не видно зовсім, що нічого не змінилося на краще.
Не будемо ж ми порпатися в брудній білизні, не будемо переповідати всі плітки. Та окрім пліток є й факти. Відкрите протистояння. Сергій Оленич викликає до себе до кабінету підлеглу Андрія Спаса. Той її не пускає. Деякі з чиновників міської ради вітаються з паном Спасом тільки з оглядкою – чи не бачить це мер чи хтось з людей мера. В міській раді Борислав напружена ситуація. Скандал відносно ліквідації відділу культури та створення гуманітарного відділу далеко не вичерпаний. У рух ще не пішла важка артилерія. А 2012 – рік виборів.
«Ви загрузли, бо влізли в ситуацію, яка вам нічого доброго не дасть», – так могли б ми сказати Сергію Оленичу та всій команді бориславського «Фронту змін». «Не варто так просто здаватися, у вас є козирі, які ви мусите використати», – так могли б ми сказати Андрію Спасу. Та в цій всій історії є ще одна дійова особа, щоправда, досить пасивна. Це бориславська громада.
Під час написання статті неодноразово проскочила наша суб’єктивна думка, а можливо, ця думка й об’єктивна. Не претендуючи на роль третейського судді, не роблячи поспішних висновків, доручаємо судити цю скандальну справу вам, шановні читачі. Вам же й робити висновки.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень