«Тризуб» імені Степана Бандери – спортивно-патріотична організація, яка від часу заснування декларувала себе як молодіжне крило Братства вояків ОУН-УПА. Саме вона взяла на озброєння високі ідейні та моральні засади легендарної Української Повстанської армії і у перші роки незалежності дуже багато зробила для утвердження національної ідеї, формування молодого покоління патріотів. Від часу створення міцної організації «Тризуб» і до сьогодні очолює її пан Кирило Лях» Його ми й запросили до розмови.
– Пане Кириле, кілька слів про, так би мовити, біографію «Тризуба»…
– Скажемо, що біографія налічує вже майже два десятиліття. Організаційне оформлення відбулося у місті Стрию, 1993 року. Ініціаторами створення такого патріотичного об’єднання були славної пам’яті Ярослава Стецько — голова проводу ОУН та президент УНР в ек-зилі Микола Плав’юк. До речі, учасником тих зборів був і почесний громадянин нашого міста, колишній вояк УПА і багатолітній політв’язень Володимир Копись, був і я, були й інші відомі люди, які створили оте організаційне ядро.
А вже одним із перших найчисельніших осередків «Тризубу» була саме Бориславська організація, мабуть, ми таки дуже патріотичне місто. Наші ряди поповнили люди, справді віддані національній ідеї, – усі хлопці після армії, колишні «афганці». Це була направду потужна сила. Потім подібні формування створено у Дрогобичі, Стрию, інших містах.
– Ви тоді, наскільки знаю, тісно співпрацювали з Братством вояків ОУН-УПА…
– Так, від самого початку ми задекларували, що є спадкоємцями ідейних і моральних цінностей Української Повстанської Армії. І підтвердженням цьому стала наша подальша діяльність. У нас не було байдужих людей. Ми брали участь у всіх важливих подіях не тільки у нашому реґіоні, але й у столиці, інших міст України. Це була боротьба. І постійно під пильним наглядом наших, ще тоді прокомуністичних, спецслужб, працівників МВД. Але хлопці знали, за що борються, і часто з ризиком для себе, для своїх родин відстоювали право України бути вільною і незалежною.
– І все ж, пам’ятаю, у перші роки незалежності не було такого шаленого тиску на українські патріотичні організації з боку владних структур, як у наш час.
– Тиск був завжди. В ті перші роки і я, і мої побратими з «Тризубу» ледь не щотижня виїжджали на якісь акції. І завжди була пильна «опіка» з боку правоохоронців. Завжди були підіслані «козачки», які провокували сутички, створюючи нам імідж вкрай радикальної й небезпечної для держави структури. Хоча ніколи ми не мали жодної зброї, хіба що визначені за статусом однострої і велике бажання зробити все можливе для утвердження нашої молодої країни. А те, що зараз тиск справді посилився, і не тільки щодо «Тризубу», але й усіх інших українських патріотичних організацій, до всього українського, переконувати нікого не потрібно. Достатньо переглянути наші телеканали, де все суцільно русифікаторське, нашу пресу, на дев’яносто відсотків російськомовну, послухати виступи представників «більшості» у Верховній Раді. Звичайно, кожна нормальна людина, яка вважає себе українцем, громадянином України, з цим миритися не може.
– Але хто винен, що сподівання на патріотичну команду, яка прийшла після Помаранчевої революції не справдились?
– Принаймні, не народ. Люди, які очолили державу завдяки всенародній підтримці, замість того, щоб розбудувати і зміцнювати Україну, почали боротьбу між собою. Амбіції взяли верх над здоровим глуздом. Подібні трагедії вже були в нашій історії. На жаль, як бачимо, уроків з історії наші очільники так і не засвоїли, тож і маємо зараз те, що маємо. Я вважаю, ота кількарічна боротьба у державному керівництві, що призвела до таких наслідків, – злочин перед нашим народом, перед нашою молоддю. Адже завдяки недалекоглядності наших амбітних політиків дуже багато людей розчарувалося, збайдужіло. І те розчарування не так швидко минає. Це й призвело до нинішньої політичної ситуації.
– До речі, щодо політичної ситуації, пане Кириле. Як Ви її оцінюєте на сьогодні? Адже час дуже складний, незадовго вибори до Верховної Ради. Чи стануть їхні результати приводом до оптимізму?
– Будемо сподіватися, що таки вдасться об’єднати всі патріотичні сили. Адже, дивіться, був єдиний Народний Рух України – зараз маємо три. ОУН – теж розділена, виявляється є аж п’ять ОУН. Різні партійки плодяться, як на дріжджах.
– Тобто, забагато вождів?
– Та доходить до смішного: зібралося десять чоловік – і вони вже партія, вже мають свого «гетьмана», який нізащо не хоче віддавати булаву. Є багато партій, що мають ідентичну програму, однакову мету, але ніколи не об’єднуються, бо «вожді» не хочуть втратити перше місце у виборчому списку. Тим часом, єдиний шанс перемогти на наступних виборах – об’єднатися. А бачимо, що от є БЮТ, «Свобода» і «Фронт змін». Потужні партії і вони гідні того, щоб представляти наші інтереси у парламенті. На сході України – трохи по-іншому. А от візьміть Борислав. У виборчому списку окремо стоять три ці партії. Це тільки плутає людей. Бо проголосувати, наприклад, мені, хотілося б за кожну з них. Адже виборчі платформи по суті, однакові. І скажіть, за кого ж голосувати? Те, що потрібно усім їм, нарешті, об’єднатися – це я не раз чув від звичайних простих людей. Народ це розуміє. А у партійних верхівках ніяк не можуть дійти згоди чи то поділити владу. Тобто є небезпека знову наступити на ті самі граблі.
– А на Вашу думку, хто мав би очолити таке єдине виборче об’єднання?
– На мою думку, таки БЮТ, як найпотужніша сила. Там є дуже сильний лідер, що показали і попередні президентські вибори, адже половина громадян України проголосувала саме за лідера БЮТу.
– Що ж, пане Кириле, через півроку побачимо, чи зуміли наші лідери побороти власні амбіції та об’єднатися задля майбутнього країни. А наразі дякую за дуже цікаву розмову.
Розмову вів Ігор Юринець, газета «Нафтовик Борислава»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень