У неділю, 1 квітня, в читальній залі центральної міської бібліотеки Борислава відбулася дуже цікава зустріч із представниками видавництва багатотомного «Літопису УПА», на якій презентовано книги найбільш героїчної сторінки української історії минулого століття за період від 1939 по 1955 рік. Треба відзначити, що видавництво виконало справді надзвичайно велику роботу, щоб правда про визвольну боротьбу УПА, про боротьбу нашого народу за свою державність під керівництвом легендарної Організації Українських Націоналістів не канула у непам’ять, щоб не забули про героїчне минуле ані діти наші, ані внуки, ні правнуки.
Із книгами видавництва, а їх десятки, ознайомив відомий український історик, голова Благодійного фонду «Літопис УПА» Микола Посівнич. Власне, навіть оту презентацію книг, що відбулася у центральній міській бібліотеці, можна б назвати осмисленням українського патріота-націоналіста вже наших часів героїчного минулого і того, що потрібно зробити, аби ідеї українського націоналізму були реалізовані у наш час. Оці роздуми були чесними, нетрафаретними, цікавими. І тому, мабуть, уся зала, де зібралися і люди старшого покоління, і зовсім молоді, слухали з великою увагою. Думаю, це буде цікаво і для наших слухачів. Отже, слово Миколі Посівничу.
Нашій владі не потрібна українська історія
Як сказав промовець, видавництво «Літопис УПА» заснували ветерани Української Повстанської Армії – члени збройного підпілля ОУН, які опинилися внаслідок «великого рейду» 1945 – 1948 років на теренах Західної Європи. А коли пізніше, вже на початку сімдесятих років, вони менш-більш влаштували своє життя, то подумали про своїх побратимів, які полягли у боях за волю України. Подумали, що потрібно зберегти для нащадків пам’ять про ту святу боротьбу за нашу незалежність. Ще 1947 року вийшли друком три номери журналу, де були зібрані спогади колишніх воїнів УПА. А вже пізніше, 1973 року, ця робота продовжена і створено видавництво «Літопис УПА». Уже вийшло друком понад сто томів цього літопису, де зібрано багато свідчень і документів про різні етапи боротьби Української Повстанської армії… Здавалося б, можна сказати, що основні моменти цієї визвольної боротьби досліджені. Але це не так. Бо в ті роки через ОУН-УПА, за даними радянських репресивних органів, перейшло близько 500 тисяч людей. Із Західної України вивезено у концтабори близько 3,5 мільйона українців. Збройна боротьба на наших теренах тривала до 1956 року. А остання боївка на Тернопільщині ліквідована 1965 року. Це величезний обсяг матеріалу і, звичайно, отих сто вже виданих томів – тільки невелика частка. Роботи дуже багато, але для цієї праці мала би бути і державна підтримка. На жаль, нинішня Українська держава, здається, зовсім не зацікавлена у відтворенні історичної правди про героїв, які декілька десятиліть боролися за право України бути вільною і незалежною…
Далі пан Микола Посівний відповів на численні запитання присутніх. Дещо з його роз’яснень і подаємо нижче.
Нам нав’язали інформаційну війну
Зараз Україна програє інформаційну війну, що є справжнім полем битви у сучасних умовах. Подивіться, кожен російський олігарх в добровільно-примусовому порядку фінансує зараз якийсь російський патріотичний фільм. І вся ця навала російської, здебільш шовіністичної кінопродукції, спрямована на Україну, нею заповнені зранку до вечора провідні, нібито українські, телеканали. Такі собі агітки майже радянського пошиву, в яких обілюються образи найбільших катів нашого народу. Режисери – найкращі: той же Нікіта Міхалков, Федор Бондарчук. Це не дивно, вони – витвори тієї імперської ідеології. Гірше, що наші усі телеканали, мабуть, за винятком «ТВІ» та «5-інформаційного», з розкритими обіймами приймають все те пропагандистське кіномісиво. Зрештою, взагалі нібито українське телебачення стало своєрідним філіалом російського шоу-бізнесу.
Українськими залишилися хіба що назва та кілька слів, сказаних ведучими,; які теж норовлять перейти на російську при, першій можливості… Має бути державна політика задля відродження української мови. А яка може бути та політика, коли найвищі керівники держави можуть «зв’язати» українською заледве що кілька слів…
Харч для щурів
Зараз є установка, що невпорядковані архівні документи мають утилізуватися. Ще герой Конан Дойла – Шерлок Холмс сказав, що у кожному злочині треба шукати економічний слід. У цьому випадку згадаймо про те, що багато хто з наших можновладців – великі колекціонери. І в мене таке враження (Микола Посівнич), що саме тому в наших архівах, де зберігаються найбільші раритети, – справжня навала мишей і щурів. І це мишаче поріддя чомусь харчується найбільш цінними виданнями. А потім ці, проковтнуті щурами, документи «спливають» з архівними стигнатурами десь у приватних колекціях і дають можливість злочинцям сховати свої злочини, щось підмінити, щось очорнити, і наскільки можна, приховати правду. Але цей закон про утилізацію невпорядкованих документів ще не прийнятий, бо суперечить європейським нормам, і, будемо сподіватися, прийнятий не буде.
Архіви УПА – для них не святиня?
Так, зараз знайдено кілька архівів Української Повстанської Армії. Вони були гарно заховані, у криївках, у металевих ємностях. І маємо таку молодь, яку маємо. Ці «археологи» продають свої знахідки за ціною у сотні доларів. Не замислюючись, що це по суті кров, пролита їхніми дідами і прадідами. Такі знахідки були у Житомирській, Вінницькій, Хмельницькій областях, на Тернопільщині. Попри те, що у цих металевих бідонах здебільшого пропагандистські матеріали Повстанської армії, то не думаю, що поляки, чи литовці могли б «вициганювати» гроші на кістках своїх героїчних предків. Ми ж можемо? Як можемо згодитися і з тим, що у Запоріжжі комуністи ставлять пам’ятник найбільшому катові нашого народу, за наказом якого знищено, мабуть, більше половини українського етносу. Та на тому місці, де стоїть погруддя того диявола у людській подобі, не мало б лишитися навіть пороху. Але ж мовчимо – ми ж толерантні. А при тому забуваємо, що тільки за браком «столипінських» вагонів не змогли вивезти до Сибіру усіх українців, що вже було заплановано. Радянська влада для нас давала два варіанти: або кулю, або боротьбу. Третього шляху не було дано. Тож наше право бути народом, наше право на життя відстояли діди і прадіди. І торгувати зараз тими святинями – історичними свідченнями святої боротьби за незалежність – великий гріх. І те, що цього не усвідомлює молоде покоління, свідчить тільки про моральну деградацію народу.
Мусимо «убити дракона» в собі
Зараз у всьому головну увагу треба спрямувати на виховання молодого покоління. Всі патріотичні заходи мають бути не трафаретними, а нетрадиційними, прийнятними для молоді. Це нелегко, але тільки тоді ці заходи мають сенс. Така наша історія, що все найкраще із генофонду нації було вимордувано, знищено. Скажемо відверто, залишилося – найгірше. Власне тому зробімо все, щоб на тих молодих паростках нашого етносу відтворити повноцінну націю.
Донедавна все зводилося до того, щоб народ зміг просто вижити. Адже вибір був невеликий: чи загинути в бою, чи вижити і передати свій досвід, свої знання молодим. Наскільки вдалося передати той досвід – бачимо зараз. Не дуже це тішить.
Адже бачимо, всі – ніби патріоти, а коли прийдуть до влади, то забувають, для чого прийшли. Як у тій китайській легенді. Пригадуєте, жив собі злий дракон і багато лицарів приходило, щоб його знищити. Але як тільки заходили до печер, де той дракон існував, то відразу при вході бачили велику купу золота. Тож відразу кидалися до того багатства, і набивали золотом кишені та душі. І сліпнули від зблиску золотого, забували, задля чого прийшли. Вірю, що в нас таки знову знайдуться люди, які не осліпнуть від перспектив набити кишені статками. І не забудуть про, свою святу місію перед народом, перед Україною. І, обминувши оті «золоті» спокуси, таки підуть далі. І уб’ють отого дракона жадібності, зневіри, роз’єднаності. Отак, як колись це уже здійснили їхні попередники – воїни легендарної Української Повстанської Армії.
А на завершення зустрічі присутні змогли ознайомитися із новими виданнями «Літопису УПА» та придбати книги, кожна з яких є справжнім досягненням української історичної документалістики.
Підготував Ігор Юринець, газета «Нафтовик Борислава»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень