Тему безпритульних собак у Трускавці «Трускавецький вісник» порушував неодноразово. Ця тема не нова, ще на початку ХХ століття гицлі відловлювали безпритульних тварин, вбивали їх, щоб забезпечити спокій та безпеку відпочивальників. За останні сто років майже нічого не змінилося. Хоча цивілізація розвивається, йде поступ вперед, та собаки і надалі залишаються для представників місцевої влади ворогом, з яким треба боротися.
Сказати, що зараз у Трускавці відстрілюють собак, було б неправильно і нечесно. Головний собачий ворог пан Іриней зазнав важкої онкологічної операції на горло і наразі йому не до псів. «Зайвих» собак нищить хто як може – той отрутою для щурів, той палицею по хребті, той відловом та вивезенням за межі міста. Це не просто слова, а конкретні факти, про які нам розповіла зоозахисник із Трускавця пані Ліда. Так, нещодавно в курортний парк повернулася собачка, котру власник однієї з будок на бульварі Ю. Дрогобича силоміць запхав у мішок та й викинув неподалік «Козацького хутора». Собачка повернулася «додому» і це теж проблема, адже в курортному парку, в принципі, собак бути не повинно. А взагалі-то безпритульні собаки як явище – це свідчення нашої безвідповідальності та низької культури. Бо в нас чомусь не відповідають за тих, кого приручили, ставляться до тварин як до живої забавки, котру як непотріб можна викинути на вулицю. І тоді ця «жива іграшка» може стати потенційно небезпечною, особливо коли незнайомі люди чи діти пробують проявляти сентиментальність, гладити чи підходити надто близько.
Пані Ліда повела нас показати собачку на ім’я Пепа, з переламаним хребтом, котру вона прихистила в одній із будок поза територією міста і котру підгодовує. Важко було дивитися, як мучиться бідна істота, як волочить задні ноги та як скавулить. Пані Ліда пере ганчірки та сушить їх, прибирає в будці, словом, дбає про тварину, над якою поглумилися двічі – перший раз її власники, коли викинули на смітник, а другий раз бездушні людці, котрі переламали їй хребет.
За словами зоозахисниці, багато собак було винищено на вулиці Сагайдачного на одному з об’єктів, який там будувався, були випадки вбивств тварин в підвалах будинків, де над тваринами часто свідомо просто знущалися. Про цуценят вже нема що й говорити.
Зоозахисників у нас не всі розуміють, дехто ставиться до них вороже. Так, у будинку, де мешкає пані Ліда, одна з жительок свідомо підсипає отруту – не боїться, що її може чекати доля пана Іринея. Дехто звинувачує зоозахисників, що ті «розводять» собак, хоча насправді вони тільки допомагають тим тваринам, які опинилися на вулиці зовсім не з власної вини. В нашому місті, як і в більшості українських міст, ніхто цією проблемою не займається комплексно. Потрібні вольєри, потрібні відлови, потрібні вакцинація, стерилізація, організований волонтерський рух, потрібні кошти, земельні ділянки, покрокове вирішення проблеми, а не «наїзди» гицлів, котрі цю проблему «вирішують» на день-два. Чия в цьому вина? Влади? Власників тварин? Зоозахисників, котрі не можуть об’єднатися і в ряди котрих потрапляють підприємці, яким дужче ніж на долі тварин залежить на земельних ділянках та виділених коштах? Байдужих мешканців міст? Напевно, всіх разом. За кордоном за неналежне утримання собак діють величезні штрафи, а в нас інколи буває важко визначити, чи це тварина безпритульна, чи має господаря. Бо власники вигулюють псів на дитячих майданчиках, без намордників, інколи без нашийників. Натомість на деяких безпритульних зоозахисники одягають нашийники, щоб таким чином їх захистити від гицлів, хоча це часто зовсім не допомагає нещасним тваринам.
Є й позитивні приклади. Так, у Трускавці неподалік стебницького кільця на одному з підприємств в хороших умовах утримують не лише суку, але і її щенят. Але такі випадки – рідкість.
Пані Ліда щодня вирушає з сумкою з кістками на «об’єкти». Вона вже нав’язала контакти з людьми, котрі готові зробити для Пепи інвалідний візочок, щоб знайти для собаки нових господарів. Для цуценят пані Ліда купує молоко. Коли собаки хворіють, тоді вона оплачує ветеринара, купує ліки. Вбитих собак з вулиці Сагайдачного після двох днів зберігання в морозильній камері відправлено на експертизу до Львова, щоб знати точну причину смерті. Вона плаче над долею тих тварин, котрих людська жорстокість заставила важко страждати, але плакати замало, тож вона мобілізує всі сили, щоб тваринам допомогти. Дехто каже, що вона «дурна», але вона мудріша від тих вгодованих панків, котрі відвертаються від проблеми, заплющують очі, щоб не бачити реальність із бродячими собаками. І шкода, що таких, як пані Ліда, мало, недостатньо у Трускавці, в Україні.
Тварин називають братами нашими меншими, але чи задумуємося ми над цим зворотом «брати наші менші»? Боже створіння хоче їсти, пити, розвиватися, хоче жити. Воно не просилося на світ, але якщо вже народилося, то хоче бути щасливим, як і ми, люди. Навряд чи варто вдаватися в дискусію, чи вміє собака мислити, чи має собака душу, або чи гріхом є вбивати безпритульних тварни. Досить того, що ми, люди, маємо душу, всіємо мислити і можемо вимислити інший спосіб для вирішення проблеми безпритульних тварин, ніж їхнє вбивство. Чи може ми теж звірі, хижаки, які помилково називаються Homosapiens?
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень