За Зеленського 30,24%, за Порошенка 15,95%. До 50% Зеленському треба ще 19,76%, а Порошенкові 34,05%.
За Зеленського проголосувало фактично вдвічі більше, ніж за Порошенка (5 мільйонів 713 тисяч 825 голосів та 3 мільйони 14 тисяч 538 голосів відповідно).
Зеленського вже підтримала третина виборців, котрі взяли участь у голосуванні. Інша третина виборців в жодному разі не проголосує за Порошенка, тобто, проголосує за Зеленського або зіпсує бюлетень, або не піде на вибори. Третина, котра вагається, обере або Порошенка, або Зеленського, або зіпсує бюлетень, або не піде на вибори. В підсумку Зеленський перемагає.
Люди завжди з надією дивляться на щось нове. Навіть якщо воно невідоме, несе загрози, створить проблеми. Старе асоціюється з минулим. Інколи навіть добротну стару річ викидають чи відкладають кудись подалі, натомість користуються новою.
Вибори показали, що люди розчарувалися в чинній владі. Вони хочуть нових облич, які ще ніколи не були в політиці, і мають з приходом цих нових облич великі надії. Інше діло, чи справдяться ці надії.
Вибори не програв один лише Порошенко. Їх програла Церква, котра дозволила себе втягнути в політику (мова йде як мінімум про дві великі конфесії), їх програли «моральні авторитети», котрі неодноразово підписувалися під різними відкритими листами-зверненнями до народу з ініціативи діючої влади, їх програли всі старі політичні еліти. Те, що Смешко набрав майже стільки ж голосів, скільки Гриценко – це сигнал. Різниця в неповні 200 тисяч в масштабах України – це червоне світло для старих політиків.
Порошенко сам себе вбив. Своїм оточенням і своєю передвиборчою політикою. Людська пам`ять має здатність в певні моменти видобувати з глибин згадки про деталі, котрі стають визначальними при здійсненні вибору. Таких деталей безліч. Від плювка на закон, коли людину без юридичної освіти призначили генпрокурором (бо він кум), до позиції колишніх губернаторів, ставлеників Порошенка: Саакашвілі, Коломойського, Тарути. Від обіцянок продати бізнес в Росії до запевнень закінчення війни за лічені місяці. Від відпочинку на Мальдівах до «офшорного» скандалу. Від Іловайська до Свинарчука та Гладковського. Від Гордєєва та Рищука до розгонів «Нацкорпусу» в Івано-Франківську. Погане пам`ятається довше та сильніше, ніж добре: безвіз, Томос, стабільність в час війни.
Особливо українці не можуть пробачити Порошенкові зубожіння, коли гривня знецінилася втричі і долар став коштувати не 8 гривень, а 27.
Юлія Тимошенко ще змогла б виграти вибори у Зеленського, Порошенко – ні. Прізвища Гонтарєвої, Кубіва, Авакова, Турчинова, Яценюка та ряду інших навряд чи асоціюються в пересічних громадян України з чимось добрим.
Жодна реформа не доведена до кінця, жодна не дала моральної чи матеріальної сатисфакції українцям. Адмінреформа проводилася мляво, не завершена. Реформи судів де-факто не відбулося. Реформа поліції відбулася лише де-юре. Податковий тиск великий. Відкати не зменшилися. Губернатори нахабні та цинічні. Закордонні міністри в уряді не виправдали сподівань. Пафосні промови йдуть врозріз з реаліями. Пояснення нечіткі та агресивні, обтічні та побудовані на маніпуляції.
А з другої сторони виборець має повну порожнечу. Невідомість. Має Коломойського, котрий попри аферу з «Приватом» запам`ятався як рятівник України, що за власні кошти спорядив добровольчі батальйони та зупинив ворога. Зеленського, котрий в ролі простого вчителя історії Василя Голобородька показав зовсім іншого президента України, ніж ті, які були всі 27 років незалежності. Відсутність команди, в яку зможуть ввійти люди, котрі досі не були в політиці, котрі не заплямовані нічим. Але люди проголосували за цю невідомість. Невідомість не мала газет, не мала палаток, не мала партії та агітаторів, не мала обличчя, мала один лише серіал. Але перемогла всіх інших.
Проти Порошенка – математика. Не може 15% бути сильнішими за 30%. Проти Порошенка – психологія. Не може старе та обридливе бути привабливішим за дівчинку із закритою вуаллю обличчям. Проти Порошенка – його ж прихильники, котрі своєю істерією, панікою, агресією, тиском на інших хочуть викликати симпатію до свого улюбленця.
За Зеленського – молодь. Жарти типу «сховай бабусин паспорт» вже не актуальні. За Зеленського – всі розчаровані. Серед них – окремі прихильники Тимошенко, Гриценка, Бойка, «Нацкорпусу», комуністи та націоналісти, підприємці та соціально вразливі верстви населення. За Зеленського – канонічні православні і протестанти, котрі знають, що жодна країна в світі з православною моделлю не є успішною. За Зеленського – активісти, котрі не пробачили Гаранту вбивство Катерини Гандзюк і масштабні розкрадання держави щурами з його оточення.
Чесній, віруючій, патріотичній людині важко буде йти на вибори 21 квітня. Важко голосувати за російськомовного єврея-клоуна. Але ще важче дати зелене світло злодіям та лицемірам, котрі вже зажерлися під саму зав’язку. Важко підтримати невідоме, котре може призвести до непередбачуваних наслідків. Але не хочеться й давати «добро» на подальші вакханалії придворної камарильї.
У випадку 21 квітня не спрацьовує ні «Голосуй серцем!», ні «Голосуй розумом!». Голосуй не голосуй – все одно отримаєш мінус.
Помолімося за Україну, браття, і за достойний вибір. Нехай дасть нам Господь мудрості хоч зараз, якщо не дав у першому турі. Якби приходилося обирати між Порошенком і Тимошенко, як багато хто надіявся, тоді було б набагато легше…
Володимир Ключак
P.S. Детальніше про те, чому Зеленському в другому турі буде перемогти легше – у статті на «Українській правді»: https://www.pravda.com.ua/articles/2019/04/3/7211204/
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень