Мені сорочку мама вишивала… (оновлено: 2 відео і 72 фото)

…неначе долю хрестиком вела… Ця улюблена всіма пісня якнайдужче пасувала до свята, яке 8 травня проходило в НВК «СЗШ № 2-гімназія» м. Трускавця – Свята Вишиванки. Не перший рік проводять у школі-гімназії Свято Вишиванки, але завжди воно відбувається просто пречудово. А цьогоріч ще й допасувала погода – для цього захід кілька разів переносили, щоб діти насолоджувалися ним, а не мерзли чи мокли.

З 12.00 до 13.30 і з 14.00 до 15.30, а в цілому – три години надзвичайно концентрованого патріотичного «відкритого уроку» для всіх учнів школи, для батьків та вчителів. Уроку, який вчить любити рідну Вітчизну, плекати народні традиції, вчить дружності та єдності, усвідомлення, що всі ми, українці – велика єдина родина.

Спочатку Свято Вишиванки провели учні І – IV класів. Дітлахів, котрі всі як один були у вишиваних сорочечках чи блузочках, виводили їхні наставники – класні керівники. А потім – півтора години веселої, але водночас і повчальної забави, конкурси, пісні, танці, привітання. Втім, серед веселощів знайшлося місце і для задуми та вшанування пам`яті випускника школи Сергія Шевчука, котрий загинув минулого року в зоні АТО. На його честь пролунала пісня «Моя молитва, Боже, лине, до Тебе, наче фіміам» («Боже, я молюсь за Україну»).

З короткими напутніми словами до дітей звернулися о. Василь Нестер, директор школи Роман Гудзеляк, заступник начальника відділу освіти ТМР Надія Сенишин. Діти представили регіональні строї різних регіонів України – зазначимо, що серед різноманіття українських вишиванок знайшлося місце і на кримсько-татарський костюм, який представила дівчинка з Криму, котра зараз навчається у трускавецькій школі-гімназії. Оплесками присутні визначали кращих танцюристів, а от щодо пісень, то тут конкурсу не було – співали всі разом із улюбленою вчителькою музики Анною Петровською. І вже зовсім не треба було журі, щоб визначити найдовшу косу – хоча дівчата, які мають косу по 40-45 см, є в кожному класі, та тільки одна четвертокласниця виплекала її нижче пояса – на 68 см. Цей цікавий захід організувала вчителька християнської етики Лариса Рой.

Діти формували кола із вишиванок червоними та чорними, синіми, білими, різнокольоровими нитками, козаки змагалися у виконанні гопака, а згодом кожним класом водили гаївки, щоб врешті-решт об`єднати їх в одну велику спільну шкільну гаївку початкової школи. А насамкінець діти стали до спільної знимки, задерши голови догори та дивлячись на фотографа, котрий ходив по даху школи, наче снайпер…

Не менш веселою та рухливою була забава і в учнів середньої та старшої школи (V – XI класи). Практично програма з незначними варіаціями була та ж. Просто дітей розвели у часі, бо площа перед школою все ж дещо тіснувата для такої масштабної забави, особливо якщо врахувати ще розставлені деревця з писанками, інсталяції кошиків, інші атрибути.

Діти вболівали кожен за свій клас, батьки – теж. Вчителі раділи, що такий виховний захід користується великою популярністю, є успішним, тож і в наступні роки планують проводити Свято Вишиванки. А матері дякували адміністрації школи та вчителям, що влаштували їм напередодні Свята Матері такий гарний подарунок. Адже бачити радісні личка власних дітей, одягнених в пречудовий колоритний національний стрій, тішитися разом з ними та забути про щоденні клопоти – хіба це не найкращий подарунок на свято?

Код нації, закладений в українській вишиванці, передається з покоління в покоління. Жоден ворог не зможе нас подолати, поки плекатимемо рідне (згадаймо Шевченкове «І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь…»), поки пам’ятатимемо, якого ми роду-племені (згадаймо легенду про Євшан-зілля), поки носитимемо українські вишиванки – чи з бабусиної скрині, чи нещодавно куплені або вишиті. Шануймося, українці, бо ми того варті!

…А сорочка мамина зігріває, я її до серденька притуляю…

Володимир Ключак