В кінці вересня іменини відзначив Почесний громадянин міста, лауреат премій ім. О.О. Богомольця НАН та ім. Т. Торосевича ЗАТ «Трускавецькурорт», почесний редактор журналу «Медична гідрологія та реабілітація», колишній багатолітній завідувач відділу експериментальної бальнеологи Інституту фізіологи ім. О.О. Богомольця, колишній директор Трускавецької гідрогеологічної режимно-експлуатаційної станції, доктор медичних наук, професор Степан Васильович Івасівка. І це чудова нагода не лише привітати Степана Васильовича, а й порозмовляти з ним та довідатися багато чого цікавого з його знань та досвіду. Хоча, чесно кажучи, завжди приємно розмовляти з ним і без якоїсь особливої нагоди, адже пан Степан – дуже ерудована творча людина і цікавий співрозмовник.
І зараз Степан Васильович, хоч і не має як раніше під рукою якихось документів, діаграм, інших матеріалів, але готовий відповідати на будь-які запитання, особливо на ті, над якими він працював багато років. Чи не найбільше знань, часу, сил та енергії він посвятив дослідженню та збереженню легендарної трускавецької мінеральної води «Нафтуся». Цікава його думка з приводу чуток про те, що ця вода не така, як була колись, ніби менш концентрована, «розведена».
– Такі сторонні думки виникають не лише зараз, – зауважив професор, – вони були ще у 80-тих роках і поширюються з певною періодичністю. Ще покійний пан Пасека в газетах відповідав на подібні закиди, що ніхто «Нафтусю» спеціально не розводить, а її розводить сама природа, залежно від кліматичних умов. При випаданні великої кількості опадів скорочувався контакт із бітомінозними породами. Тому «Нафтуся» нібито менше насичувалася органікою. Через 15 років після цього проводилося друге дослідження, яке показало, що від швидкості циркуляції і фільтрації води залежить її насиченість, тобто знайшли кореляцію між швидкістю відбору води з водоносних пластів і насиченням її органічними речовинами. Тепер маємо третій виток подібних чуток. Люди, мабуть, не звикли до стабільності. Цікавіше жити чутками чи гіпотетичними припущеннями. Коли я працював, то міг спостерігати, як зменшується кількість споживаної «Нафтусі». В 2007-2008 роках кількість споживаної в добу води бувала меншою за 10 кубометрів. Це пояснювалося економічним станом і зменшенням кількості відпочивальників. Таким чином у ці роки зменшувався відбір «Нафтусі» з надр. Тоді серйозно відновлювалися всі показники цієї мінеральної води. Якщо би ми почали забирати «Нафтусю» в багато разів більше, тоді можна було б тривожитись. А оскільки цього нема, то я не бачу підстав для хвилювань. «Нафтуся» була, є і буде, якщо не перевищувати розумних норм її відбору, – запевнив професор Івасівка. Він також зазначив, що для «Нафтусі» потрібна стара нафта у вигляді озокериту, мікроорганізми, котрі пристосувалися до споживання цієї сировини і розчинник, тобто вода. Цей процес досить унікальний, але не настільки, щоб не могло десь в іншому місці бути чогось схожого. Проте, тільки схожого, а не такого самого. Тому повідомлення, що десь в іншому місці знайшли «Нафтусю», – це спекуляція на цій назві. Але міненральні води «типу «Нафтусі» існують. Тобто вони за деякими показниками подібні до нашої «Нафтусі», яка є еталоном. Схожі води є в Верхньому Синьовидному, на Подільщині, у наших сусідів в Східниці і навіть в Росії. Але не можна їх називати «Нафтусею» і стверджувати, що вони мають таку ж дію на організм, як і наша «Нафтуся», чиї цілющі властивості досліджувалися десятиліттями, – стверджує науковець.
Питання можливості чи неможливості транспортування «Нафтусі» професор Степан Івасівка також вважає неоднозначним. Основними факторами, які деактивують властивості цієї води є кисень з повітря та ультрафіолетове сонячне проміння. В спеціальних посудинах, запускаючи туди вуглекислоту, навчилися транспортувати «Нафтусю» на невеликі відстані в санаторії, котрі мають власні бювети. Ніхто не скаржиться, що в такої привезеної води менша ефективність. Вчений не виключає, що можна знайти спосіб транспортування цієї цілющої води і на дальші відстані, але сенсу в цьому він не бачить. Справді, призначати «Нафтусю» (дозу, температуру, час вживання) повинен лікар на курорті, який добре знає її дію на організм при тих чи інших захворюваннях. Крім того «Нафтуся» ефективна в поєднанні з іншими курортними процедурами, правильним дієтичним харчуванням, яке є в наших санаторіях, нашим кліматом… Тож вода з пляшки ніколи не замінить курорту.
Професор Івасівка і далі цікавиться тим, що відбувається на курорті, розмовляє іноді з відпочивальниками. Він не може зрозуміти того, що відбувається в курортному парку.
– Так склалося, що одна територія регламентується двома різними законами, які захищають санітарну зону, і які захищають пам’ятку садово-паркового мистецтва. Але краще від цього не вийшло. Як кажуть: «У семи няньок дитя без ока». І за це накладання територій нікого відповідального нема, і виникають конфлікти, де є парк, а де санітарна зона, – говорить професор.
«Трускавець має бути містом медиків, а не менеджерів!» – цей вислів належить Степану Івасівці. І зараз він не розуміє, навіщо розбудовувати великі готелі і пансіонати в такій кількості. Трускавець – не Монте-Карло. Сюди приїжджають оздоровлюватися, а отже користуватися гідромінеральною базою курорту. Однак, якщо споживання «Нафтусі» перевищить добову норму (25,5 кубометра) то впадуть її кондиції і лікувальні властивості, як вже було сказано. Тобто збільшувати кількість відпочивальників треба розумно, без фанатизму.
Степан Васильович багато років пропрацював у ЗАТ «Трускавецькурорт», тож знає, яка роль товариства в системі курорту.
– Провідна роль, – каже він, – адже це спадкоємець територіальної ради з управління курортами. Профспілки відігравали тоді величезну роль. Саме ВЦСПС замовляв визначення меж санітарних зон в Трускавці і фінансував переселення людей з першої санітарної зони. Це були великі гроші, але, як це часто бувало і буває, частина з них була використана не за призначенням. За ці гроші збудований залізничний вокзал, за них вирішувалися інші загальноміські проблеми.
Тепер ЗАТ «Трускавецькурорт» – економічно найпотужніший блок санаторіїв. Він має ліцензію на видобуток мінеральних вод. Але це тягне за собою і певні зобов’язання: спостереження за режимом, хімічний і санітарно-бактеріологічний аналізи та ін. Це великі фінансові витрати. Жоден санаторій самостійно такого собі дозволити не може. Чув я про непорозуміння з містом через те, що шалено підняли орендну плату за землі в першій санітарній зоні. Звичайно, місто хоче більше наповнювати бюджет. Але ж відповідальність за гідрогеологічну службу лежить на товаристві. І звідки «Трускавецькурорт» візьме додаткові кошти? Лише з переоцінки води. Так можна дійти до того, що вартість води стане золотою. Коли вона стане недоступною для споживачів, кому від того буде користь? Це відіб’ється на всьому місті. Тепер про ситуацію з парком, яка тягнеться вже багато років. Колись гроші, виділені на санітарну зону, можна було витрачати на експлуатацію парку. Скажімо, гідрогеологічна режимно-експлуатаційна станція несла чимало витрат на потреби парку, зокрема оплачувала електроенергію, щоб весь парк був освітленим, щоб спокійно і безпечно ним проходили вечорами трускавчани і відпочивальники. А потім парк відділили від санітарної зони, і його забрало місто. Однак місто не має достатніх коштів, щоб гідно утримувати парк. Нехай навіть зараз створене відповідне підприємство. А де ж економічне підґрунтя? Воно – в першій санітарній зоні! Чи потрібне таке реформування? – риторично запитує Степан Івасівка.
Але попри все він залишається оптимістом у питаннях майбутнього курорту. Вірить, що непорозуміння відійдуть у минуле, а курортну гідромінеральну базу будуть експлуатувати раціонально. Тоді, розвиток і майбутнє курорту забезпечені.
Зараз до Степана Васильовича звертаються не лише журналісти, часто за порадою приходять працівники товариства, науковці. І з нагоди майбутніх урод й н хочемо побажати йому здоров’я, гарного настрою, сил та енергії. Щоб багато-багато років до нього можна було приходити, щоб почерпнути мудрість цієї людини, підкріплену досвідом.
Герман Пустельник, газета «Трускавецькурорт»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень