«Ми їх задушили, Вiкторе Федоровичу. I, головне, нiякої полiтики…»

Чи можете ви, до прикладу, уявити собi таку картину: ось кабiнет Президента України Вiктора Федоровича Януковича, ось перед ним — указ iз назвою: “Закрити незалежну газету “Експрес.” Ось вiн солодко потягується, а потiм ставить пiд цим указом свiй розмашистий президентський пiдпис. А знизу дописує зауваження: закрийте, як ту, ще з десяток україномовних газет.

Нi, звiсно, вiн такого не зробить нiколи. Бо вiн не самогубець. I власноруч такого не зробить жоден авторитарний керiвник чи диктатор, хоча саме цього всi вони прагнуть.

Пiсля виходу у свiт газети “Експрес” iз протестною першою сторiнкою опонувати нам вiдразу ж спробувала Партiя регiонiв на мiсцевому рiвнi. Було зрозумiло, що вони до цього готувалися. Публiчно нашi опоненти почали активно переконувати всiх у тому, що у новiй справi проти “Експресу” йдеться лише про якийсь “господарський спiр”. Мовляв, при чому тут свобода слова.

Звiсно, це дуже вигiдна позицiя.

Забираючи в опозицiйного каналу ТВI кiлька мiсяцiв тому ефiрнi частоти, це називали — господарським конфлiктом.

Коли у пiд’їздi власного дому убили незалежного журналiста Полiтковську, це називали — випадковiстю.

Одного з найяскравiших українських дисидентiв В’ячеслава Чорновола втретє засудили за 117 статтею “спроба згвалтування”.

Справу Тимошенко i Луценка, яку весь свiт називає полiтичною, наша влада називає — кримiнальною.

Режими нiколи не визнають того, що здiйснюють полiтичнi репресiї.

Режими нiколи не визнають утискiв свободи слова. Але завжди роблять i те, i те, аби подовжити своє iснування. Бо свобода слова то для них — бiльмо на оцi. Вона заважає їм.

А ось ще приклади — уже з нашої iсторiї.

Дванадцять рокiв тому, щоб закрити “Експрес“, використали невинний судовий позов. За маленьку замiтку на кiлька рядкiв присудили штраф, що знищував газету.

Вiсiм рокiв тому ми за квартал мали 26 перевiрок. I щоразу нам виписували непомiрнi штрафи i давали приписи, якi неможливо виконати. Так намагалися зупинити свободу слова й незалежнiсть висловлювань. Так конав режим Кучми.

Три роки тому в нас стрiляли бойовими патронами. У мiлiцiї досi iмiтують розслiдування. Хоча, коли стрiляють у штаби Партiї регiонiв iз звичайнiсiнької рушницi, кримiнальнi справи порушують того ж дня, а вже наступного заарештовують стрiльцiв.

Це була несусвiтня брехня, адже нас навiть нагороджували грамотою як найкращого платника податкiв регiону.

Але вони пiшли на це, i нам довелося докласти дуже великих зусиль, щоб вижити.

Аби зробити мене, редактора газети, згiдливiшим, проти мене розгорнули з участю мiлiцiї i прокуратури брудну кампанiю шельмування — звинувачували i в земельних аферах, i богзна в чому, просвiчували рентгеном, дослiджували по крупинках бiографiю, стежили, пiдслуховували, пiдпалювали.

Зовсiм недавно ще одного редактора нашої медiйної групи, головного редактара газети “Пост Поступ” Юрiя Винничука звинуватили у поширеннi порнографiї. А все тiльки тому, що написав вiрша “Убий пiде.аса”, який вже став народним.

I я, i ми, журналiсти “Експресу“, уже звикли до того, що за право бути собою треба боротися.

У влади нинi чергове загострення. Навряд чи викликане воно авiтамiнозом. На вiдмiну вiд мiльйонiв громадян, вони їдять регулярно i ситно. Їхнiй неспокiй має iнше пояснення: забравши до кишенi майже усе, вони вирiшити забрати у нас ще й право говорити те, що ми про них думаємо. Вони волiли б бачити всю країну безмовною i покiрною. Країною, де живуть закрiпаченi, нiмi люди, з якими вони зможуть безкарно робити усе, що хочуть.

У покiрних легше забрати землю, майно, останнє, що мають. Нiмих та мовчазних легше задушити замовними судами та згноїти у в’язницях.

А такi газети, як “Експрес“, як “Пост-Поступ”, такi телеканали, як ТВI чи ЗIК, — це, перепрошую, шило в їхнiй дупi.

Їх це дратує. Ми розумiємо.

I вони використовують усi методи. I найбруднiшi, якi називають “господарськими конфлiктами”, — також. Втiм, якщо хочете, можете назвати це i господарським спором. Господарським спором, який ви, нечеснi полiтики, спробували використати у своїх iнтересах.

Приводи i ярлики  щоразу можуть бути рiзними, а мета у них завжди одна — взяти пiд контроль незалежну газету.

Сьогоднi вони заатакували ту основу, яка дає змогу будь-якiй газетi бути самодостантньою, — її економiку, виробництво, її спроможнiсть заробляти на себе. Газета лише тодi може повноцiнно реалiзовувати принцип свободи слова, коли заробляє сама на себе, коли не стоїть з простягнутою рукою перед полiтиками. “Експрес” — одна з дуже небагатьох газет, яка є самодостатньою i яка нiколи не стояла на колiнах.

Ось через це насправдi вони втрачають спокiй. Вони не можуть купити газету, зробити її кишеньковою, прогнозованою, “своєю”. Вони не можуть вплинути на нашу редакцiйну полiтику.

Ось це їх i дратує. Дуже дратує.

Тому напередоднi виборiв, на якi вони змушенi йти з пiдiрваним рейтингом, вони вдаються до “методу лома”: кидають до в’язниць полiтикiв з опозицiї та пробують знищити неугоднi газети.

Я наведу ще три конкретнi приклади з життя газети за останнi чотири мiсяцi — приклади, якi пояснять, чому вони так нервуються.

Люди народного депутата-регiонала Писарчука, вiдповiдального за виборчу кампанiю в регiонi, намагались схилити газету до розмiщення матерiалiв, вигiдних цiй партiї напередоднi виборiв. Вони пропонували нам грошi. Багато грошей. Я їм вiдмовив.

Ми завжди без грошей пiдтримували того ж Писарчука, коли вiн був в опозицiї, коли йому було важко. Сьогоднi вiн уособлює партiю влади, нехай вчиться жити за законом, як цього вимагають у всiх нас.

Потiм ми вiдмовилися умiстити серiю статей, якi мали переконати людей, що продаж величезного захiдноукраїнського енергогенеруючого пiдприємства мiльярдеровi Ахметову — це дуже вигiдна операцiя для держави i регiону. I знову нам пропонували грошi. Дуже великi грошi.  Ми вiдмовилися. Бо йшлося про матерiали, якi мали ввести людей в оману.

Потiм нам запропонували “спiвпрацювати” з новою командою представника Президента. Так би мовити, на взаємовигiдних засадах. Якби ми погодились, не було б нi справи, нi проблем.  Ми — вiдмовилися.

Чи є сенс у цьому випадку докладно аналiзувати скандальне судове рiшення, яке завдає удару найбiльшому у свiтi пiдприємству з випуску газет та журналiв українською мовою, найтиражнiшiй газетi країни?  З нашого погляду, у цьому немає нiякого сенсу. Незалежнi юристи, аудитори зi свiтовим iм’ям, якi аналiзували правовi нюанси цiєї справи, дали чiткий висновок: позицiя “Експресу” — бездоганна, судове рiшення — незаконне. Чи, iншими словами, замовне.

Це судове рiшення — просто частина технологiї, реалiзованої грубо, поспiхом. Вони так поспiшали, що не дали нам можливостi навiть взяти участь у процесi, захистити себе. Вони просто надiслали нам вирок поштою.

Звiсно, ми не наївнi люди. Ми розумiємо, що навiть участь у процесi, де рiшення написане ще до його початку, як, наприклад, у справi Тимошенко чи Луценка, нiчого не змiнило б. Але ми принаймнi мали б можливiсть покласти у справу свої докази, дати свiдчення, висловити свою позицiю.

Нас позбавили навiть цього права.

Вочевидь, ми їх дуже вже розсердили своєю непоступливiстю. Адже вони звикли за грошi купувати все — журналiстiв у тому числi. А тут така невдача.

Ось тому ми написали на своїй першiй сторiнцi простi слова: вимагаємо справедливого суду! Бо вважаємо, що доля судового рiшення не повинна вирiшуватися у кабiнетi чиновника, представника Президента — там, де журналiстам ставлять ультиматум.

Газету не можна бачити тiльки в одному форматi — як макулатуру з похвалами чиновникам. Вибачте, у нас iнше розумiння журналiстської працi.

І наостанок. Не здивуюсь, якщо колись пiдтвердиться, що напередоднi нового року, вiдразу пiсля скандального судового рiшення проти “Експресу” Президентовi України мiг хтось iз його однопартiйцiв усно чи телефоном доповiсти: “Ми нарештi задушили цей “Експрес“, Вiкторе Федоровичу. I ще парочку газет. Але не волнуйтесь, все чисто. Там не буде нiякої полiтики”.

Це, помилка, Вiкторе Федоровичу.

Правда в тому, що вашi друзi кинули виклик. Але цього разу не тiльки нам, журналiстам. Це виклик кожнiй людинi, яка поважає себе, яка має свою думку.

Ми повиннi їх перемогти. I ми це зробимо. Бо це вже справа не лише газети, журналiстiв. Це справа — кожного з нас.

Головний редактор газети “Експрес” Ігор ПОЧИНОК