Непідписання Україною асоціації з Євросоюзом жодним чином не повинно нас пригнічувати. Ми не маємо сумувати з цього приводу, не маємо впадати в розпач. Євромайдан втретє змінив нас – як тих, хто стояли на ньому в Києві, так і тих, хто в Києві не побував.
Вперше нас змінила Незалежність. Кінець 1980-х – початок 1990-х років. Україна вставала з колін і ми вставали разом з нею. Ми, молоді, відкрили тоді для себе наш тризуб, наш синьо-жовтий прапор, вчилися співати наш гімн національний і наш гімн духовний. Відбувалося народження нації.
Вдруге нас у 2004 змінив Майдан. Помаранчева революція з її гаслом «Свободу не спинити» підняла нас на ноги. Ми перестали повзати, а звелися і почали йти – спочатку нетвердо, а потім впевненіше. Дитячий вік характеризується іграми, тому замість думати – ми гралися. А вирішували все за нас. Ми слухали співанки-колисанки, ми вірили в байки, ми занадто сильно заглибилися у віртуальну реальність і не бачили, що ж відбувається за вікном власного помешкання.
І нас облили льодяним душем. Стрепенувшись, ми крикнули: «Та що ж це, в біса, коїться?». І вийшли на Євромайдан. Ми стали підлітками, але ще не стали дорослими людьми. Тому Євромайдан може бути не останнім здвигом нашого народу.
Євромайдан програв – скаже хтось. Ні! Бо питання стояло не лише в тому, чи стане Україна членом ЄС, чи поверне в сторону Тайожного союзу. Питання стояло в нашій самосвідомості, яку потрібно було очистити від усього зайвого. Треба було нам цієї шокової терапії, яку боїться здійснювати влада. Тоді ми самі, з нашим інстинктом самозбереження, відважуємося на самолікування – болюче, але необхідне.
Ми маємо сім`ї, у нас є брати і сестри, у нас є діти, в когось є вже онуки. Ми відповідальні за них. Тому ми повинні бути сильними навіть після цієї поразки. Для себе. Для них. Для нашого майбутнього.
Кожна поразка робить нас сильнішими – при умові, що вона нас не вбила. А вбити український дух вже неможливо, і наші воріженьки це розуміють. Тому і скрегочуть зубами від безсилля та люті. Згине Московська імперія, відійдуть у бездну історії кагебешні правителі сьогодення, і таким дріб`язком через роки виглядатиме наша сьогоднішня «біда» – непідписання Україною угоди з ЄС.
Ми маємо бути сильними. Будувати Україну в своєму серці і поширювати її на наше оточення. Жити по-європейськи, навіть не будучи в Євросоюзі. Пам`ятати про наше коріння, про нашу християнську віру. Бути Людьми, навіть якщо навколо нас людяності так мало. Маємо бути Світлом для оточення, для міста, України, світу.
В жодному випадку не має бути суму, пригнічення, сліз чи розчарування. Україна і так Європа. Жодні Анти-Майдани не матимуть успіху. Жодні походи за «славянскіє саюзи» і жодні істеричні заклики відщепенців та проплачених негідників не змінять нашої думки. Ми ніколи не дозволимо закувати в кайдани свою душу, навіть якщо закують наші руки чи знищать наші фізичні тіла. На ненависть ми відповімо любов`ю, на силу людську силою Божою. З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, яко з нами Бог…
Після листопада наступає грудень. Ми готуємося в цей час початку посту до Різдва Спасителя, ми житимемо і для себе, і для наших близьких, і для України. Ми вміємо чекати і вміємо бути сильними. Тому і будемо там, де хочемо, а не там, куди нас хочуть послати. Гірка іронія в тому, що нас пробують «послати» в залізні обійми безродного і нерідного нам чудсько-мерсько-вєського «брата» ті, кого ми обирали. Але засвітить сонце і в наше віконце, оживе слава України і наступний здвиг народу змете всю нечисть, очистивши націю і державу.
Тоді станемо дорослими і вершитимемо свою долю самі. Бо народ не можна створити правовим актом, він викристалізовується у такі непрості дні, як переживаємо сьогодні.
Ми маємо бути сильними. Незважаючи на все, в моєму серці – Бог, Україна і Європа! Слава Україні! Vivat Europa! Боже, поможи…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень