Михайло Янковський – один із 21 кандидата, зареєстрованого в одномандатному Дрогобицькому виборчому окрузі № 121. Він – не тільки представник діючої влади (працює заступником голови Львівської облдержадміністрації), а й іде на вибори від правлячої нині Партії Регіонів. З ним і зустрівся наш кореспондент і мав цю тривалу розмову.
– Михайле Петровичу, Вас добре знають не тільки в реґіоні, а й області. І все-таки – коротко про себе.
– Мені 58 років. Народився в центральній частині України, біля історичного міста Умань. Там пройшло моє дитинство. Так склалося, що все свідоме життя, від молодості, я прожив на Івано-Франківщині та Львівщині. Тут вчився, працював, тут формувалася моя сім’я, зростали мої діти й онуки. На Дрогобиччині й тепер чимало моєї родини. Пройшов шлях від курсанта до генерал-майора. Горджуся тим, що служив людям і державі чесно. Маючи таку непросту роботу, мені не соромно дивитися людям в очі. Я йду вулицями й, не опускаючи очей, вітаюся зі знайомими.
Доводилося працювати на Івано-Франківщині, у Львові, Трускавці, знову у Львові, а далі – в Міністерстві внутрішніх справ, на дипломатичній роботі – в Болгарії та в Москві, де представляв інтереси України. Мені прийшлося працювати поруч і з людиною, яку знала вся Україна – Георгієм Кирпою. І до всього, що тоді під його керівництвом робилося доброго в Україні, я теж був причетний. Набуті навики й досвід у роботі та житті сьогодні можна віддати служінню людям і державі.
– Ви цим хочете сказати, що готові до відповідальної і складної депутатської роботи. І практично, й теоретично?..
– Думаю, що так. Коли працював у Міністерстві внутрішніх справ, не раз бував співавтором законодавчих ініціатив та проектів законів, брав участь у розробленні цікавих програм. Мені доводилося працювати не тільки в силових структурах, а й таких галузях як «Укрзалізниця» – на керівних посадах. Сьогодні можна з повною мірою реалізувати багато задумок заради людей, заради добра.
– Що Вас пов’язує із Бориславом, із нашим краєм?
– Тут народилися мої діти, які й донині проживають у Трускавці, та й дружина із Нагуєвич. Признаюся щиро: 37 років тому я одружився і мріяв тоді жити в Бориславі. Місто тоді було перспективним, все крутилося і працювало. Прожив тут десятки років, які не пройшли безслідно — маю багато друзів. Настільки серцем і душею прив’язаний до цього краю, що й відірвати неможливо.
– Ви були свідком і учасником святкування 625-річного ювілею Борислава. Ваші особисті враження, як високопосадовця і людини?
– Я брав участь у святкуванні, зокрема в роботі Міжнародного форуму нафтовиків, що вивчав екологічні проблеми Борислава. Нині ці проблеми хвилюють не тільки бориславців. Та якщо брати саме святкування, віку містові додалося, а проблем, на жаль, побільшало. Сьогодні складна ситуація із поповненням міського бюджету, з комунальним господарством, медициною, освітою. Звідси море проблем комунального характеру, зокрема, у водопостачанні. Але, попри все, в бориславців переважав святковий настрій. Люди думають, яким буде завтрашній день. У розмовах із ними я акцентую увагу на тому, як маємо жити далі. Це людей цікавить більше. Цього святкового дня я вітав бориславців і, зокрема, нафтовиків, вручив високі нагороди облдержадміністрації. Я з радістю відзначаю, що гарно відремонтовано міський Палац культури та інші об’єкти, від цього виграє все місто. А незадовго до свята відбулося урочисте відкриття пам’ятника Святій Варварі. Введено в дію новий водозабір. Хотілося б, аби таких добрих справ було більше. Люди живуть надією на завтрашній день, який має бути кращим.
– Якщо говорити про міські проблеми, зокрема, комунальні, найбільше на слуху розмови про зруйнований міст, що його відновлюють уже більш як чотири роки. Дещо вдалося при підготовці до «Євро-2012» поліпшити дороги, але то хіба часткове вирішення проблеми. Чим Ви можете посприяти не тільки як кандидат у народні депутати, а й керівник високого рангу?
– Я побував на багатьох об’єктах Борислава, зокрема, на водозаборі «Ріпне», добре знаю стан доріг. Ми сприяємо ремонту певно найгіршого відрізку, що веде до курорту Східниці. Але я хочу наголосити ось на чому – в моїй програмі є важливий пункт: законодавче закріпити за містом Бориславом статус «особливого».
– Ви це задекларували ще на передвиборчій прес-конференції у Трускавці.
– Статус цей дає можливість особливого фінансування, зокрема, екологічних проблем. Потрібно знайти джерела фінансування. Якби вдалося законодавче це питання вирішити, а я надіюся, що нам вдасться цього добитися, це у значній мірі полегшить вирішення цих проблем, у тому числі загазованості.
Щодо мосту, розмитого стихією. На вирішення цієї проблеми потрібно більше десяти мільйонів. Місто самотужки такої суми не знайде. Своїми силами міській господарці не те, що міст – місток складно спорудити. То ж потрібно виходити на вирішення цієї проблеми на рівні уряду, міністерств. Із цього приводу я мав розмову із керівництвом міста. Є в нас нормальне бачення, як спільно можна її вирішувати. І тут першочерговою є не лише проблема загазованості, яка особливо гостра, вона перевершила всі допустимі норми. Друге, не менш важливе: не можна зупиняти чи обмежувати видобування нафти і газу. Бо ж Борислав – єдине у світі місто, розташоване просто на родовищі. За всі роки нафтовидобування у Бориславі пробурено 2300 свердовин. Тобто практично порушено надра більшої частини міста. Можна собі уявити: єдина у світі нафтовидобувна шахта тривалий час діяла в Бориславі.
– Але ж є й озокеритна шахта, яка, можливо, таїть у собі набагато більшу небезпеку, ніж наслідки безсистемного нафтовидобування. Що Ви можете сказати з цього приводу?
– Затоплена озокеритна шахта справді несе для міста проблеми. Що треба, аби її відновити? Озокерит сьогодні ще дуже потрібний. Не тільки для виробництва, а й для оздоровлення людей.
– Але ж держава сьогодні на це особливих коштів не віддасть – з огляду на економічну ситуацію…
– Отже, потрібно шукати інвесторів і не тільки вітчизняних, а й інших країн. Створити такі умови, аби ділові люди вкладали сюди кошти, все-таки відновили продуктивну роботу озокеритної шахти. Потрібно, аби змінив політику щодо Бориславського нафтового родовища НАК «Нафтогаз України». Потрібні серйозні джерела фінансування міста. Це – вагомі аргументи для зміцнення енергобезпеки й енергетичної незалежності України.
– Проблеми такого міста, як Борислав, не в Бориславі народжені. Все починається з формування бюджету. Поки що його формують зверху донизу, а не навпаки. Якщо Вас оберуть народним депутатом, як Ви будете вирішувати це питання, захищаючи інтереси свого регіону?
– Зрозуміло, формуються бюджети місцеві й державний узгоджено. І наповнення міського бюджету йде за рахунок відрахувань і місцевих зборів. Потрібно врахувати для цього всі можливості бюджету. Треба передовсім, аби працювали підприємства Борислава, аби збільшувалася кількість робочих місць. Але ж деякі з них працюють навіть не на половину потужності. Завод лакофарбовий давно не працює. Експериментальний – тут задіяна незначна кількість людей. Звідки буде наповнюваність? Із державного бюджету можна закладати якісь програми по Бориславу. Але, в першу чергу, потрібне відродження промислового виробництва. Зрозуміло, на рівні Борислава цих проблем не вирішити, їх потрібно вирішувати на рівні держави. І, відповідно, розробляти і продумувати комплексні програми. На часі ставити, наприклад, питання про створення єдиного нафтопереробного комплексу на основі НПК «Галичина» і НГВУ «Бориславнафтогаз». І Борислав, і Дрогобич від цього тільки виграли б. До речі, так співпало, що нафтовикам я вже посприяв у виділенні земель під буріння.
Але ми стикаємося із проблемами політичного протистояння. Деякі наші опозиціонери скоро стануть в опозицію до самого народу. Сьогодні, навіть на рівні області, потрібно, щоб влада та опозиція такі проблемні питання вирішували спільно.
– Михайле Петровичу, яким чином Ви хотіли б привернути увагу до політичної сили, яку Ви представляєте? Вас, щоправда, ніхто не може звинуватити, що станете «тушкою». Бо йдете від нині діючої влади. А вона сьогодні в окрузі не вельми популярна. Яким чином Ви хотіли б змінити таке ставлення?
– Щодо моїх опонентів: багато з них побувало у двох-трьох партіях, що їхні партійні позиції, що змінюються під подувами вітрів, важко і сказати. Багато з них уже побувало, а дехто й далі є депутатом обласної ради, себто при нині діючій владі. Деякі побували в СДПУ(о), «Батьківщині», були у Партії регіонів, але перебігли до інших сил, а тепер знову готові примкнути до нашої партії.
Я себе позиціоную перед виборцями як державний чиновник. Але мені не соромно перед людьми. Бо роблю свою справу відповідально, де б не працював. Давайте, запитаємо опонентів: чого зробила для Львівщини Партія регіонів більше: шкоди чи добра? А хто сьогодні при владі у Львівській області? В обласній раді – «Свобода», «БЮТ», в Бориславі – «Фронт змін», у Трускавці – «Фронт змін».
– Але ж опоненти Вам відразу закинуть: а в чиїх руках фінанси? У виконавчої влади, себто в держадміністрацій…
– Тут ще потрібно розібратися. Хто приймає рішення про розподіл фінансів під ту чи іншу програму? Ми тільки так і використовуємо кошти: під програми, що їх затверджує обласна рада. Так само в районах і містах. На кого ж тоді показуємо пальцем, кого критикуємо? Влада, яку я сьогодні представляю, зробила в умовах економічної кризи дуже багато. Ми серйозно підготувалися до «Євро-2012». За минулі два роки які ми зробили дороги! Скільки споруджено під цю програму важливих об’єктів. Зокрема, автобани Київ – Чоп, Київ – Одеса. Хай трохи, але зросли пенсії для пенсіонерів. Хай трохи, але зросли стипендії для студентів.
Я не хочу ні на кого показувати пальцем. Якщо б опозиція переймалася проблемами народу, то ставала б поруч із нами. Вона ж – тільки критикує, а критикувати мало. Покажіть, як треба робити.
– Як Ви ставитеся до отого «лакмусового папірця» — мовного закону, що розділив, поляризував Україну? Бо ж усі бачимо парад українофобії в деяких південних і східних областях. Як Ви ставитеся до такої антиукраїнської вакханалії, спричиненої вашою політичною силою?
– На цьому питанні спекулює опозиція. Хай би краще сказали, що зробили вони за п’ять років свого перебування у владі. Скільки попередники обіцяли вирішити питання візового режиму? А що зробили?
Політика нашої партії залишається незмінною: євроінтеграція. Але треба було менше слів, більше діла. Є хартія про мови, потрібно прийняти відповідний закон.
Потрібно уважно читати Закон про мови. Там першим пунктом записано: єдиною державною залишається українська мова. Сьогодні багато кричать про українську мову, а вдома вони українською не розмовляють. А я, на відміну від них, українською не тільки всюди розмовляю, а й мислю нею. Навіть послуговувався рідною мовою в Росії та Болгарії. Бо я в душі й серці українець.
– Чи поділяєте Ви тривогу, що над Україною нависла загроза стати кількома губерніями північного сусіда?
– Скажу так. Я не поділяю цієї тривоги, бо трохи більше знаю від пересічних громадян. Які підстави для такої тривоги? Якщо хтось грає в політику на наших святих почуттях, патріотичних і національних, то це всього-навсього політичні спекуляції. Наша політична сила хоче бачити Україну великою і сильною державою. Але для цього треба не говорити, а робити. Україна – велика країна. Та ж у різних районах нашої держави – різний уклад, різні традиції. Як славно, наприклад, пройшли в нас цього літа Всесвітні бойківські фестини. А в інших реґіонах – інші традиції. Ми повинні поважати одні одних, рахуватися з реаліями, що склалися. Інтриги, політичне шахрайство ще нікому не приносили добра.
– Ви обіцяєте Бориславу статус «особливого». А які ще головні моменти Вашої передвиборчої програми?..
– Я не обминув проблем реформи в медицині та освіті. Держава мала б узяти на себе вирішення проблеми першого робочого місця для кожного випускника. Сьогодні в нас активно готують економістів, юристів, а майже цілковито зруйнована система професійно-технічної освіти. В нас мало вчать зварювальників, токарів, будівельників. А хто ж створюватиме матеріальні блага? Тут держава має навести порядок. І гарантувати створення отого першого робочого місця для кожного випускника! Якщо ми це зробимо, наші діти матимуть надії на завтрашній день.
Або ж візьмемо реформи в медицині: це питання так само на часі. Передовсім, поставити на новий рівень ті ж фельдшерсько-акушерські пункти, аби вони могли надавати людям першочергову допомогу.
Викликає стурбованість стан здоров’я наших дітей. Влада має витрачати кошти не так на охорону здоров’я, як на профілактику, на здоровий спосіб життя. Люди мали б тверезо оцінити, хто реально працює, а хто займається популізмом. Це головне, що я хотів сказати в нашій розмові.
Розмову записав Роман Соловчук, газета «Нафтовик Борислава»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень