Поет Микола Гриценко – частий гість у Трускавці. Його ваблять сюди природа, гостинність, сервіс, тут він відпочиває від суєти великого міста, знаходить творче натхнення.
Сьогодні спілкуємося з Миколою Гриценком в готельно-курортному комплексі «Карпати», де він зупинився на декілька днів.
– Миколо Семеновичу, радий знову Вас бачити на відпочинку у Трускавці…
– Зараз я приїхав не на відпочинок, а в справах роботи – до Львова на Конгрес культури східного партнерства та Форум видавців.
Я є Президент Благодійного фонду сприяння ініціативам газети «День». Це фонд, який опікується підтримкою проектів газети, зокрема, виданням книг газети «День», проведенням міжнародних фотовиставок, проведенням читацьких конференцій, зустрічей у вищих навчальних закладах із студентством. Для прикладу, навесні цього року ми були в Дрогобичі, де презентували фотовиставку, проводили зустріч зі студентами.
На львівському Форумі видавців ми будемо презентувати чотири нових видання із серії «Бібліотека газети «День». Це три книжки, пов’язані з подіями на Донбасі і з суспільно-політичними подіями в Україні, трагічними сторінками нашої сучасної історії, а одна книга, яка називається «Повернення в Царгород» – це історичні розвідки, дослідження відомих українських істориків про період Ярослава Мудрого. Цю книжку ми приурочили до тисячоліття першого сходження Ярослава Мудрого на київський стіл. Ярослав Мудрий – це один з наших найуспішніших князів і газета «День» оголосила нинішній рік роком Ярослава Мудрого. Як результат ми зробили і багато публікацій на цю тему, і видали окрему книжку «Повернення в Царгород».
– Миколо Семеновичу, Ви в наших «Карпатах» вже не вперше…
– Ви знаєте, так долею судилося, що я був, напевно, серед першої тридцятки відвідувачів нового корпусу «Карпати». Тоді я приїхав по путівці, це практично був перший мій приїзд в Трускавець.
Ближче до бювету був старий корпус – трьохповерховий, казарменого типу корпус санаторію «Карпати». Приходжу я, а там кажуть: «В нас місць немає, корпус переповнений, а Ви підіть далі, в новий корпус. Він ще недобудований, але там вже один поверх здали для відпочивальників». А тоді в Трускавець їхало дуже багато людей, курорт був переповнений.
Пам`ятаю, я ще кажу: «А може десь знайдете мені місце тут, хоча б якийсь куточок?». А вони мені: «Та Ви йдіть, йдіть… Побачите, що точно до нас не захочете повертатися».
І оце я прийшов сюди і був просто вражений. Дійсно, на якихось поверхах ще дзижчали інструменти, але один з поверхів був чистенький, вже зданий і я заселився. Балкон з виглядом на озеро, на ліс – для мене як літератора це було надзвичайно! Я потрапив у таку творчу атмосферу!
А коли я ще пройшовся поверхами санаторію і побачив, що кожен з них оздоблений в музейному стилі, стилі народного мистецтва, то взагалі я був вражений…
Мені захотілося познайомитися з керівником цього закладу, думаю – хто ж це все робить, хто все організовує? Таким чином ми познайомилися з Левом Ярославовичем Грицаком. Молодий, амбітний… Ну, він і зараз молодий, а я тоді взагалі був початківець в журналістиці. Я ще тоді працював у Сумах, на телебаченні. І я кажу: «Леве Ярославовичу, треба, щоб сюди до вас масово їхали люди».
А тоді ще реклама так широко не практикувалася. Кажу: «Якщо у вас є знімки корпусу, якихось процедур і так далі, то я з цього всього в Сумах зроблю фоторепортаж на телебаченні і ми запросимо людей у Трускавець». Так що першим, хто через телеканали, принаймні регіональні, запрошував відвідувачів у «Карпати», був Ваш покірний слуга. Це було від душі, щиро.
З того часу на моїх очах створювалася територія, відкривався басейн… Я пригадую, як в одному з корпусів Лев Ярославович дав своєрідний «притулок» Герою України Володимиру Іллічу Козявкіну з його Клінікою. Вона зараз тут недалеко від «Карпат», практично поруч, а був період, коли лікувалися в корпусі професора Козявкіна, а проживали тут – німці з дітьми. І такий період був…
Зараз ще один виток – пройшла реконструкція. Я пройшовся лікувальним корпусом, поліклінікою – і не впізнав. Ця реконструкція зроблена на такому сучасному, солідному рівні, але знову ж таки – з елементами нашого, рідного, українського. Для прикладу, фото-панно старого Трускавця розміщені, що мені дуже сподобалося. Бачу зміни і в оснащенні номерів, і в харчуванні, не кажучи вже про цей чудовий хол.
– Тобто, у Трускавці Ви буваєте часто?
– Скажу так: Суми – місто моєї батьківщини, Київ – місто мого проживання і моєї роботи, а Трускавець – це місто мого натхнення. Сюди я намагаюся приїжджати кожного року. І незважаючи на те, де я зупиняюся, чи в пансіонаті «Нафтуся» Спілки письменників, чи в Лева Ярославовича в «Карпатах», чи в якомусь іншому соціальному санаторії – для мене це, чесно кажучи, не відіграє великої ролі. Я просто прагну до цього міста, до цієї природи, до «Нафтусі», яку я полюбив і яка мені всі ці роки дуже допомагає, справляється з усіляким камінням, яке намагається мене «атакувати»…
Я вдячний Трускавцю за те, що він дає мені натхнення. Можу відверто сказати, що з усіх моїх поетичних творів добра половина, якщо не більше, написана у Трускавці. Журналістська робота – це «запарка», конвеєр, потік. Тож я накопичую творчу енергію, тікаю у Трускавець і пишу. І кожен рік повертаючись з Трускавця привожу нові вірші…
– З Вашого дозволу один з них публікуємо…
Мені знайомі ці ліси!..
Знайома осінь їх пречиста,
Яка блукає в падолисті
І замітає голоси…
Мені знайомі ці ліси!..
Я знаю їх. Я з ними ріс!
Від проліска – до сизотерну,
Здавав екзамени екстерном
Із мови сосен та беріз…
Я знаю їх. Я з ними ріс!
Струнка врочистосте моя!
Оркестр із кольору і звуку!
Мов диригент, здіймаю руку…
І лине музика здаля.
Струнка врочистосте моя!
Спілкувався Володимир Ключак
Інформація про Миколу Гриценка
Микола Семенович Гриценко – український журналіст, літератор і громадський діяч. Член Національних спілок журналістів та письменників України.
Народився 9 травня 1962 року в селі Тимченки Недригайлівського району Сумської області. Після закінчення Козелянської середньої школи вступив на факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка, де отримав фах телевізійного журналіста.
Служив у лавах Радянської Армії. У 1986 році у складі військових підрозділів брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Після демобілізації почав працювати у Сумському облтелерадіокомітеті. При створенні головної редакції телебачення в 1987 році, став першим головним редактором телебачення Сумського облтелерадіокомітету. На сумському телебаченні був автором і ведучим багатьох циклів популярних телепрограм з 1987 по 1995 рік. В 1995 році був призначений представником Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в Сумській області. Брав безпосередню участь в розробці та реалізації концепції розвитку телерадіомовного простору Сумської області.
З 2000 року працює в центральному апараті Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, є керівником прес-служби Національної ради, головним редактором журналу «Вісник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення».
В Сумах у 1998 році був ініціатором створення обласного громадського об’єднання Мистецький центр «Собор», з 1998 року — голова правління цієї організації. Мистецький центр «Собор» став консолідуючою організацією митців краю, представників різних громадських осередків. На базі мистецького центру у 2009 році створено сучасний арт-клуб «Сумка». Микола Гриценко автор ідеї та координатор проекту зі спорудження в Сумах пам’ятного знаку «Сумка», який вирізняється оригінальністю, щирістю і народністю.
Після переїзду в Київ став членом ради громадської організації «Сумське земляцтво в м. Києві», головним редактором альманаху Сумського земляцтва «Земляки». Також є головою Недригайлівського регіонального земляцтва.
Микола Гриценко є автором низки книг прози, поезії і публіцистики: «Довго кувати зозулі» (1993), «Білий налив» (1994), «Самар» (1998), «Книжка» (2000), «Голоси на вітрі» (2004), «Живи добром» (2009), «Повернення дощу» (2010). Він також є автором тексту гімну міста Сум(композитор і виконавець Валерій Козупиця), низки популярних пісень, що стали лауреатами пісенних Всеукраїнських фестивалів «Пісня року»: «Сумська мелодія», «Дві долі», «Юності пора» та інших.
У різні роки був співкоординатором та головою журі Всеукраїнських літературних конкурсів «Коронація слова» та «Золотий лелека».
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень