Микола Петрович Гук – знана постать у Дрогобичі, адже певний час був мером цього міста і одного разу вже балотувався тут на виборах до Верховної Ради України (щоправда, тоді популярністю він поступився Петру Димінському). Після програшу на мерських виборах 2010 року Олексієві Радзієвському Микола Гук два роки не проявляв особливої політичної активності і на це було ряд причин, некоректно було б тут їх називати. Та ось прийшло літо 2012-го і Микола Гук – знову у великій політиці. Провівши 3 липня в одній з дрогобицьких кав’ярень прес-конференцію, на якій було заявлено про його участь у виборах до ВРУ, Микола Гук пообіцяв наступного разу зустрітися з журналістами вже в приймальні «ГУК»а, тобто в офісі Громадянської Української Коаліції. І така зустріч відбулася 19 липня 2012 року.
Як і годиться, офіс насамперед було освячено. Отець Софрон з парафії Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього на Новій Волощі в Дрогобичі виголосив повчальну проповідь та навіть подарував журналістам брошурки «Свята Тайна подружжя» та «Духовна боротьба. Допоміжні молитви в духовній боротьбі». «Диявол всіляко перешкоджає тим, хто чинить добро», – зазначив отець Софрон, монах Чину Василія Великого, неначе натякаючи на недобрі дії окремих акул пера з Трускавця, які не можуть спокійно жити, щоб не паплюжити добре ім’я слуг Божих. Напевно, боячись духовної сили монаха, даної йому Всевишнім, і не прибули на цю прес-конференцію окремі писаки. Та хоча загальна кількість журналістів на заході була невелика, все ж представники чотирьох головних дрогобицьких та регіональних газет тут були. А от з Інтернет-видань були одиниці. Отже, ось що говорить Микола Гук у своєму Маніфесті.
«Українська громадо міст і сіл! Український народе!
Ми, громадяни Української держави – позапартійні, члени різних партій і громадських організацій, об’єднуємося в Громадянську Українську Коаліцію, аби захистити права та свободи нашого народу від навали безрідної олігархії, що нині перебуває при владі і вершить долі українців.
До коаліції нас покликав біль за знедолену Україну і розуміння, що тільки разом, громадою можна відстояти завтрашній світлий день української нації.
За останні 15 років нас, українців, стало менше на 6,5 мільйонів. Кожен десятий з нас не доживає до 35 років, а кожен четвертий – до 60. Наші діти помирають у 2,5 рази частіше, ніж у Європі. Кожен п’ятдесятий з нас хворий на онкологію чи цукровий діабет, а кожен сотий – на туберкульоз.
Близько половини з нас ледве зводять кінці з кінцями – коштів бракує не тільки на ліки чи одіж, але навіть на харчування. Від такого життя вже понад 6,5 млн. українців виїхало за кордон, де вони у тяжкій праці заробляють шматок хліба для покинутих в Україні дітей і стареньких батьків.
158 000 українців – в тюрмах, і далеко не завжди справедливо засуджених, тоді як справжніх злочинців теперішнє судочинство оберігає. А яка доля чекає 103 тис. українських сиріт? В небезпеці наша молодь, з якої готують нові загони манкуртів-безбатченків – 54,6% молодих українців не пишаються тим, що є громадянами України, а майже третина студентів мріє жити за кордоном.
Жахлива статистика… Але за цифрами – мільйони, десятки мільйонів фізичних і моральних жертв українського народу кінця XX і початку XXI століть, жертв неоголошеної війни проти української нації.
Цю війну ведуть парламент, уряд, президент та їхні ставленики на місцях. Це війна проти кожного з нас, війна на знищення українства. Це війна великого бізнесу з робітником і селянином, війна з християнськими цінностями, загальнолюдськими принципами моралі, нашою мовою та нашими рідними прадідівськими звичаями. Мільярдерам і мільйонерам при владі не цікавий кожен окремо взятий українець, так само, як не потрібен увесь український народ з його прагненням волі, незалежності, щасливого майбутнього для своїх дітей. Український народ є для них – чи не єдиною проблемою, якої вони намагаються позбутися. Вони мають українця за раба, голос якого купується обіцянкою, цукром, концертом, м’ячиком… Задобривши українця мізерною подачкою, вони формують свій парламент, свій уряд, пишуть для себе закони, ставлять собі на службу правоохоронні органи.
Це їхні руки вже прибрали добро держави, створене працею багатьох поколінь українців. Тепер вони зазіхнули на Богом дані нам, українцям, землі, надра, ліси і гори. В їхніх планах, і про це свідчать прогнози Інституту демографії, виморити автохтонів і заселити Україну до 2025 року африканцями та азіатами. Зрозуміло для чого: чужорідні на Коліївщину не піднімуться, не буде українця – не буде проблем.
Чужоземцям українські болі – байдужі: ллють сльози за недолею однієї людини, а від трагедії мільйонів – відвертаються. Українців порятує тільки глибоке усвідомлення суті проблеми і готовність боротися. Тому ми, небайдужі громадяни України, свідомі свого призначення стати в обороні нації, об’єдналися в Громадську Українську Коаліцію. Тільки разом, тільки спільно ми зможемо захистити право українця, своє велике право, жити на українській землі в добрі, достатку, в здоров’ї та радості, говорити рідною мовою, народжувати та виховувати наших дітей українцями.
Кожен окремо – ми порох! Разом – ми непоборна сила!
Ми взяли естафету від героїв Визвольних змагань. Хай нашою духовною зброєю буде їхнє величне гасло: «Здобудеш Українську державу, або згинеш у боротьбі за Неї!».
Приєднуйтесь до нас. Будьмо тверді в наших намірах. З нами – правда! З правдою – Бог! З Богом – Україна!
Борімося – поборемо! Слава Україні! Героям слава!»
Такий маніфест виголосив голова ДМГО «ГУК» Микола Гук. «Сьогодні ніхто не проголосив чогось подібного, як ми», – зазначив політик, додавши, що в державі зараз все робиться не для народу, а для олігархії і хтось мусить виступити проти цього. На запитання, чи залишиться один огірок свіжим у бочці з понад чотирма сотнями огірків квашених, Микола Гук впевнений, що варто спробувати, тобто варто обирати тих, хто не має бізнесу, хто не піддасться спокусам, хто готовий вмерти за Вітчизну. У рідній для пана Миколи Лішні міліціонерів недолюблювали, але зате до військових ставилися з повагою. І він, військовий із чвертьвіковим стажем, вихований так, що готовий вмерти за Вітчизну. Офіцер, якого мали вбити в Борисполі бандити-бакаївці за підтримку тодішнього міністра оборони України, патріота Морозова, офіцер, котрий відстоював українство у Севастополі, з гіркотою розповідає, що протестувати проти підписання Харківських угод не вийшов ніхто, всі проковтнули гірку пілюлю. А от на захист власної кишені готові повстати і підприємці, і чорнобильці, і афганці, і шахтарі, і пенсіонери. «У мене була світла мрія, що після 2017 я не побачу у Севастополі ніде жодного російського прапора і от мою мрію вбили», – розповідає Микола Гук.
Різні політтехнології застосовуватимуть на цих виборах і одну з них викриває екс-мер Дрогобича. Ця політтехнологія – це чужорідний для нас, неукраїнський, невідомо за які гроші фінансований і невідомо з якою метою створений (а вірніше, творцям добре відома ця мета) рух «Чесно». Мета цього руху, на думку Миколи Гука, провести до українського парламенту котів у мішку, тих, які нібито себе ще нічим не заплямували, але які будуть слухняними маріонетками, помічниками у справі гноблення нашого народу. Майбутній кандидат у нардепи визнає, що його можуть визнати винним у порушенні прав людини, бо він свого часу звільнив Недбальського, якого потім суд поновив на посаді, визнає, що його можуть звинуватити у корупції, адже керівником лазні призначив свого рідного брата, визнає, що його вигнали з КУНу (особисто Івченко), бо не таким має бути КУН (при цьому пан Гук киває на теперішнього секретаря ради). Отже, не все чесно в «Чесно» і не все так просто, тому претендент в кандидати в народні депутати по Дрогобицькому мажоритарному виборчому округу № 121 виступає з такою ось публічною заявою.
«Дрогобицький осередок Руху «Чесно», головною метою якого є активізувати суспільство, щоб очистити майбутній парламент від недостойних депутатів, запропонував мені підписати з ним угоду про співпрацю. Відповідно до цієї угоди Рух «Чесно» зобов’язується перевірити мене щодо відповідності моїх вчинків наступним критеріям доброчесності:
1. відсутність фактів порушень прав і свобод людини;
2. незмінність політичної позиції відповідно до волевиявлення виборців;
3. непричетність до корупційних дій;
4. прозорість задекларованих доходів та майна та їх відповідність способу життя;
5. особисте голосування в парламенті;
6. участь у засіданнях парламенту та роботі комітетів.
Після перевірки Рух «Чесно» зобов’язується проінформувати громадськість про її результати.
Натомість я, як претендент у кандидати в народні депутати, маю відповідно до запропонованої угоди:
1. надати перелік матеріалів про свою громадсько-політичну діяльність у минулому;
2. гарантувати, що не висуватиму своєї кандидатури, якщо не відповідатиму критеріям Руху «Чесно»;
3. гарантувати, що дотримуватимусь критеріїв Руху «Чесно» й після обрання мене до парламенту;
4. організовую спільно з «Чесно» громадський форум для налагодження постійного діалогу.
Ось така угода. Все зрозуміло. Немає, що ховати перед виборцями – підписуй. Я не маю, що ховати перед виборцями. Я – підписуюсь під цією угодою, але за виключенням п.2 власних зобов’язань. Поясню чому.
Давайте розглянемо таку можливу ситуацію. Балотується по нашому округу студент Дрогобицького університету М. від партії комуністів. Його перевіряє Рух «Чесно» і робить висновок: М., за плечима якого школа та студентська лава, відповідає критеріям Руху «Чесно» і рекомендується галичанам, як єдиний кандидат, оскільки не порушував права та свободи людини, не змінював політичну позицію, непричетний до корупційних дій, спосіб його життя відповідає задекларованим доходам. Ось так, дорогі мої земляки, тепер вибирайте рекомендованого Рухом «Чесно» юного ленінця! Чи оберете? Ні, звичайно. Визначальними для вас будуть не критерії Руху «Чесно», а його приналежність до ворожої для українського народу партії. Але такого критерію в Руху «Чесно» не має.
Не оберете ви цього студента і тоді, коли він буде позапартійний. Бо скажете і справедливо: « А що він зробив для України, які труднощі подолав, чи спокушався на дармовий хліб, чи таки мав честь і гідність від нього відмовитись?» І таких критеріїв у Руху «Чесно» немає.
Не задається цей Рух й іншими злободенними питаннями: «Чи відстоює кандидат національні цінності та чесноти: українську мову, батьківську віру, священні Визвольні змагання ОУН-УПА?», «Чи не купував і чи не купує кандидат виборців різними презентами на окрузі?»; «Чи має власний бізнес, і якщо має, то чи не буде він захищати в парламенті свої маєтки та маєтки собі подібних, як це відбувається сьогодні?»; «Хто і чому із авторитетних в суспільстві людей підтримує кандидата, а хто не підтримує?»; «Чи вірить кандидат у Бога і цю віру підтверджує своїм життям, виконуючи Божі заповіді?»…
Цих, та низки інших питань, які би поставили завісу перед проходженням в парламент перед людьми продажними, корисливими, ворожими до національних інтересів українців у Руху «Чесно» немає. У нього є лише ті питання, які дозволяють потрапити у парламент «котам в мішку». Ймовірну ситуацію я описав.
І що найбільше турбує – Рух «Чесно» бере на себе роль громади – визначати хто найдостойніший за своїми критеріями. Це, щонайменше, є безчесно не тільки до кандидатів, але й до самої громади.
Не виключено, що перед виборами цей Рух стане потужним агітатором за деяких грошовитих «котів у мішку», і що він саме для такої агітації й створювався. А отже для національно-демократичних сил може відіграти роль троянського коня. Адже коли вдуматись, то люстрацію Руху не пройдуть ні новітні політв’язні, ні ряд інших впливових політиків, які бодай кілька разів та голосували картками своїх товаришів, пропускали засідання комітетів з тих чи інших причин. Але ці дані вже є підставою того, що й опозиція не пройде фільтру Руху «Чесно». І коли про це не заявить сам Рух «Чесно», то за нього це гучно зроблять комуністи та регіонали. І таким чином добряче сколотять передвиборчу воду. Уявляєте тоді сум’яття людей та їхнє розчарування? А хто в тій каламутній воді рибку зловить – відомо: недруги України. Чи не їм вигідна в першу чергу така начебто принципова чесність Руху «Чесно»?
Можливо я і помиляюсь. І дай Боже! Але мої припущення таки мають вагомі підстави. А оскільки обґрунтованих сумнівів все більше і більше, то підписувати угоду з рухом «Чесно» є безвідповідальним кроком для будь-якого політика, що дорожить покликанням служити своєму народу. Я особисто на вагу довіри громади ставлю довіру до мене Героя України Левка Лук’яненка. А Рух «Чесно» нехай ставить на терези свої аргументи. Всіх їх зважить громада. І хай буде так, як вона скаже».
Окрім загальноукраїнських тем на прес-конференції в новому офісі Громадянської української коаліції піднімалися і теми місцеві. Хоча керівник дрогобицької організації ГУК і визнає, що жоден керівник місцевого самоврядування не може справно та ідеально виконувати покладені на нього функції через брак фінансування, через диктат чинного законодавства та централізацію бюджету, все ж слів критики на адресу діючого мера Дрогобича не забракло. «Скільки громадян Дрогобича має підписатися під вимогою «Ідіть у відставку!», щоби ви добровільно склали з себе повноваження міського голови?» – запитує Микола Гук свого наступника на мерській посаді і погрожує, що підписи за відставку Олексія Радзієвського в Дрогобичі збиратимуть і щотижня озвучуватимуть на центральній площі міста кількість тих, хто не хоче бачити чинного дрогобицького мера в Ратуші. До речі, дуже хороша ідея, яка вартує того, щоб її розглянути і в Трускавці…
«Пане Радзієвський! На мого відкритого листа ви не відреагували. Можливо проігнорували. А можливо і не читали – друковані засоби масової інформації його не оприлюднили. Виправлю цю недоречність. Вже цього тижня вийде перший номер газети «Громадянська українська коаліція» і в ньому буде надрукований мій відкритий лист до вас «Ідіть у відставку». Обов’язково надішлю його вам поштою з повідомленням про вручення. Як ознайомитесь, дайте знати чи погоджуєтесь зі мною. А якщо не погоджуєтесь, то скажіть: скільки громадян Дрогобича має підписатися під вимогою «Ідіть у відставку!», щоби ви таки добровільно склали з себе повноваження міського голови і не вели місто до руїни?
Якщо ви проігноруєте і це запитання, то дозвольте вас цим листом поставити до відома, що ми оголосимо в Дрогобичі акцію збору підписів під гаслом «Україна – без Януковича, Дрогобич – без Радзієвського!». Щотижня ми інформуватимемо вас про результати збору підписів за вашу відставку.
І давайте домовимось: якщо зберемо підписи більшої половини виборців Дрогобича – ви підете у відставку. Якщо підписів буде менше – я принесу вам публічні вибачення. Бажаю вам мудрості й мужності у прийнятті рішення», – пише чергового листа Радзієвському Микола Гук, та навряд чи і на цей лист отримає якусь відповідь.
Діалог з журналістами показав всю багатогранну інтелігентно-романтичну та духовно-патріотичну натуру Миколи Гука. «Чому Маніфест? Привид бродить по Європі, а що бродить по Дрогобичі?» – запитують його. «Ходить Шевченко по Україні. Ходить смерть за українською нацією», – по-філософськи відповідає він. «Не боїтеся, що станете такими, як і всі, що вас змеле система? Адже треба ж міняти систему, а не людей в ній», – кажуть йому. «Мене не змолола дрогобицька система. І вони тому змушені були мене вигнати», – спокійно парирує він на закид. «Чи готові ви будете поступитися сильнішим – Курусу, Возняку, Янковському чи іншим, щоб не розпорошувалися голоси?» – «Побачите, хто що тепер декларує і де він потім опиниться. Я йтиму до перемоги. Кожен третій з «Батьківщини» став тушкою, не поніс за це жодної відповідальності, а тепер вони говорять про об’єднану опозицію».
«Я не знаю, як буде, – відверто признається Микола Гук, – але я хочу, щоб Дрогобиччину представляв достойний. Я думаю, що знайду можливість кожного з них (кандидатів – В. К.) перевірити». І завершує Франковим: «Кожен думай, що на тобі міліонів стан стоїть…».
Не менш цікавою дискусія з такою цікавою людиною була і на фуршеті з нагоди відкриття офісу. Дивлячись на завзяття цієї людини, мимоволі на гадку приходили слова «та нехай собі як знають, божеволіють, конають, нам своє робить». До речі, ці слова присвячуємо і прокозирівським писакам, котрі вже вдруге проігнорували Миколу Петровича Гука. Причина в них банальна – особиста неприязнь бездарі до талановитої дружини Миколи Петровича. І хочеться вірити, що нова газета, котру журналіст Гук зі своєю журналістською половинкою та іншими порядними журналістами Дрогобича випускатиме, нестиме в маси розумне, добре, вічне, а не пасквілі, гидоту, бруд. Бо наразі Микола Гук – реальна можливість побороти провладного кандидата на Дрогобиччині.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень