Класика не старіє. Модерні течії припливають і відпливають, сучасна література то бурхливо розвивається, то гибіє і занепадає, а твори класиків світової літератури залишаються золотим фондом культурної спадщини людства. Наскільки актуальними і сьогодні є твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, Михайла Старицького – всіх наших знаменитих класиків і не перелічити.
Багато було і є тих, хто бралися за перо, ручку чи й тепер сідають за клавіатуру і «творять». Та не всім даний такий талант від Бога, щоб до прочитаного хотілося повертатися, щоб під час читання твору охоплював гнів, лилися сльози, щеміло серце, наповнювала радість. Одним з таких майстрів пера є Генрик Сенкевич (1846 – 1916), польський письменник, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури у 1905 році (за видатні заслуги в області епосу). За радянської доби Сенкевича знали в українських школах переважно за оповіданнями типу «Янко-музикант», а в його романі «Хрестоносці» вишукували антиклерикальні нотки, хоча насправді сам письменник був високодуховною, віруючою людиною, вірним сином Католицької Церкви.
Серед української інтелігенції є різні думки щодо творчості Сенкевича, йому, зокрема, закидають необ’єктивне висвітлення історичних подій XVII століття в знаменитій історичній трилогії-епопеї («Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Володийовський»). Та саме завдяки Сенкевичу маємо зараз можливість побачити події часів Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького під іншим кутом зору, ніж їх подавала радянська історіографія чи ніж їх подають деякі новітні українські історики. Незважаючи на ідеалізацію Речі Посполитої у війні з козаками, Сенкевич зумів намалювати образи хороброго Івана Богуна чи хитрого як лис і мудрого як змій Богдана Хмельницького – і хто в літературі зумів зробити це краще від Генрика Сенкевича? Так, його твори – це добра наука патріотизму і кожен читач незалежно від національності, переймається долею Збишка з Богданьця та Данусі Юрандової («Хрестоносці») чи Яна Скшетуського або ж Лонґіна Подбіпєнти («Вогнем і мечем»). А роль таких творів як «Quo vadis?» («Камо грядеши?») чи «Потоп» у релігійному вихованні важко переоцінити. Чудесна допомога Матері Божої у війні зі шведами-протестантами («Потоп»), тверда та непохитна віра перших християн («Quo vadis?») піднімають дух читача, змушують до задуми, рефлексії, а навіть навернення до Христа, духовної віднови.
У творах Сенкевича багато корисного знайдуть для себе люди різного віку, різних уподобань. Так, діти з радістю читають про пригоди Стася в Африці у творі «В пустині і в пущі» (твір нещодавно перекладено і на українську мову). Тим, хто цікавиться життям емігрантів, варто прочитати нотатки з подорожі письменника до США, натомість у творі «Без догмату» бачимо вдало виконаний літературний образ аристократа. Кожен твір Сенкевича по-своєму цікавий і такий, що залишає певний відбиток на читачеві. І хоча, для прикладу, «Вогнем і мечем» та «Quo vadis?» були екранізовані і то досить майстерно, та жодна екранізація не може замінити живого слова, прочитаного в книзі. Тож в час літнього відпочинку запрошуємо до лектури, в тому числі і творів Генрика Сенкевича.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень