Великий російський поет Леонід Кисельов народився 21 вересня 1946 року в м. Києві, а помер в ніч з 18 на 19 жовтня 1968 року, проживши всього 22 роки. Цьогоріч йому б виповнилось 65 років. Він зростав як російський поет, писав російською мовою, але раптово перейшов на українську мову, не пояснюючи, що з ним сталося. Ця річ загадкова. Є, напевне, зв’язок між складом душі, чутливої до слова та мовою. Вибирає близьку їй мову, звичайно, душа, але для цього мова повинна чітко, вагомо існувати і бути тонким інструментом. Така сила національно-культурного почуття. Саме воно у розпал тотальної русифікації України підказало Леонідові Кисельову зробити цей вибір.
Підготував Богудар Михальцевич
Я позабуду все обиды,
И вдруг напомнят песню мне
На милом и полузабытом,
На украинском языке.
И в комнате, где, как батоны,
Чужие лица без конца,
Взорвутся черные бутоны —
Окаменевшие сердца.
Я постою у края бездны
И вдруг пойму, сломясь в тоске,
Что все на свете — только песня
На украинском языке.
1963
Катерина
Доки буде жити Україна
В теплім хлібі, в барвних снах дітей
Йтиме білим полем Катерина
З немовлям, припнутим до грудей.
Освятивши невимовним болем
Все прийдешнє, кожну нашу мить,
Йде вона, і мов велике коло,
Біле небо наздогін летить.
Про дівочу цноту, про калину
Не співай, поете, не квили,
Бо іде сьогодні Катерина
Тим шляхом, що наші кревні йшли.
Вилами розхитували трони,
Руйнували все старе дотла,
Тільки би Шевченкова Мадонна
В сніжне небуття не полягла!
Тільки би вона донесла сина
До свого народу, до людей.
Біле поле. Біла Катерина
З немовлям, припнутим до грудей.
1968
Забудь ім’я, і голос, і слова,
Лише згадай, що серпень був, як вершник.
Заносилось на дощ. Дивак і віршник
Прийшов вночі і руки цілував…
А інший хтось цей аркуш відшука,
І в нім, далекім, блисне, наче спалах,
Моя любов до жінки, що не спала
І хлібом годувала їжака.
1968
* * *
Ти полинеш сиза, наче птах.
Твій полинний присмак вабить серце.
Ти по липню вибіжиш у серпень,
Мов по линві, бгаючи мій страх.
Питиму розлуку, як вино.
І колись, блідим зимовим ранком
Чорний птах, сумний, немов прочанка,
Тихо сяде на моє вікно.
1968
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень