Потреба провести перевірку діяльності адміністративної структури міста, оцінити актуальні проблеми міста, міського устрою та системи управління та запропонувати шляхи успішного втілення проекту реорганізації відділів, служб та управлінь міської ради у Трускавці назріла давно. Втім, не лише у Трускавці, бо дана проблема стосується фактично всіх міст України як пострадянської держави. Спадщина, яку ми отримали від радянської епохи – це не лише бюрократія, але й корупція на всіх щаблях влади і то не лише по вертикалі, а й по горизонталі. І це не голослівні звинувачення. Освіта, медицина, комунальна галузь, соціальний захист, а в першу чергу – дозвільні органи та органи державної влади, виконавча, законодавча, судова гілки тощо. Проте тематика ця є наскільки величезною, що ми дозволимо собі обмежитися виключно виконавчою владою місцевого рівня. На прикладі Трускавця проаналізуємо, що в Україні діє підміна поняття демократії, адже керують нами і вирішують все насправді зовсім не ті, кого ми обирали. Навіть при радикальній зміні владі (так може інколи здаватися з першого погляду) на своїх посадах залишаються ті, хто є двигуном корупції та маніпуляції правом. А косметичні зміни нових влад є насправді не чим іншим як популізмом та демагогією – от, мовляв, ми одіозних звільнили, прийшли всі чесні та порядні. Та біда в тому, що найбільш одіозні залишаються, а ті, хто приходить замість звільнених, найчастіше виявляються значно гіршими відносно попередніх стосовно моральних, професійних, корупційноопірних та інших якостей.
У Трускавці, як, до речі, і в інших містах, чиновники не несуть жодної відповідальності за свої кроки, за дії чи бездіяльність. Пересічна людина може думати, що мер у місті знає все і про все, але це далеко не так. Якщо в нього нема потужного інформаційно-аналітичного центру, то він все знає так, як йому подають його підлеглі. Через це міський голова може реально наївно вірити, що в місті все гаразд, що за його правління все змінюється до кращого, що життя покращується, місто та громада стають заможнішими. Насправді ж життя покращується у чиновників, вони і стають заможнішими та допомагають ставати заможнішими іншим, звичайно ж, за певну плату. Поряд зі звичними для вуха посадами паралельно діють незвичні, які можна об’єднати в одну групу – “рєшалови”, тобто, ті, які вирішують все.
Розпочнемо із доволі простого факту – хто є заступниками міського голови? Якщо брати Трускавець, де таких є троє осіб, то двоє із цих заступників були обрані депутатами ТМР по партійних списках. Юрій Яворський ішов ще й на мера і за нього проголосувало тільки 636 виборців (п’яте місце з великим відривом від четвертого, це 6,27% голосів, відданих за мера), а за партію, яку він очолював – 417 голосів (3,86% симпатій виборців у Трускавці). Однозначно, що про жодну довіру як до політика чи політичної сили тут не йдеться, але кілька натяків зробили свою справу і він – заступник. Якщо брати Валентину Бодак, то вона йшла по мажоритарному окрузі № 20 (частина вулиць Стуса та Стебницької) і здобула на окрузі аж … 26 голосів. На окрузі переміг Іван Герльовський зі 110 голосами, пані Бодак виявилася четвертою, бо її обігнали і Володимир Маринкевич, і Тарас Матолич. Проте все ж ця жінка поборолася за місце по мажоритарці, на відміну від Юрія Яворського, для прикладу. А “Фронт змін”, який вона очолює, на виборах здобув симпатії трохи менше 10% виборців (1079 трускавчан проголосувало за цю політичну силу). Тепер ця політична сила фактично керує містом, і маємо плід демократії – тисяча трускавчан проголосувала за цих політиків, а двадцять тисяч жителів міста-курорту змушені пожинати плоди їхнього вибору.
Та візьмімо і самого міського голову Руслана Козира. 2372 голосів трускавчан плюс декілька технологій, які відібрали голоси у двох потужних кандидатів Лева Грицака та Євгена Юника зробили свою чорну справу і маємо, на жаль, те, що маємо. 23,37% з тих, хто проголосував – менше, ніж четвертина. А все ж він – мер, законно обраний і нема на то ради.
Та облишмо у спокої цифри та вибори. До влади прийшли і ті, хто перед виборами і в їх день спав собі спокійно і в вус не дув. Приклад – Петро Нестерівський, ще один заступник мера Руслана Козира, курує комунальну сферу. Було б цікаво, наскільки б сприйняли його, колишнього заступника бориславського міського голови, якби він взяв участь у виборах? І чи сприйняли б позитивно і Юрія Терлецького, теперішнього очільника управління житлово-комунального господарства і будівництва міської ради? І інші “кадри”, які прийшли на зміну тим із влади попередньої, кадри в освіті, культурі, ЖКГ, управлінні розвитку курорту, яке невідомо для чого створили тощо? Воістину, вибори в нашій країні нагадують великий цирк, коли цілий день – фокуси, а згодом виявляється, що і циркачі-то несправжні, а аферисти.
Видимість демократії проявляється і в різноманітних конкурсах на заміщення вакантних посад, які нібито проводять в мерії, хоча задовго до підведення їх підсумків всі знають результати, знають, хто має бути переможцем. Конгломерат, який можна назвати “рука руку миє” або “ворон воронові око не виклює”, діє не тільки в Трускавці і було б неправильно його обговорювати власне на прикладі нашого міста.
Підводячи підсумок по заступниках, бачимо, що в їх руках значна влада не тому, що їх обрала громада, адже із трьох за одного громада навіть не знала, а за двох проголосувала мізерна кількість людей. Але вони – призначені мером, затверджені депутатами, які на момент призначення теж очікували на певні “хлібні” чи “злачні” позиції. Окремі з них їх отримали, інших дещо кинули і знову тут закономірність – ті, хто отримав мандат довіри від виборців, в першу чергу ті, хто став депутатом завдяки перемозі по мажоритарних округах, найчастіше “не в ласці”. Натомість на передніх позиціях ті, хто пройшов за чиєюсь спиною чи під якимось брендом, знову ж таки, завдяки певним маніпуляціям, які звуть технологіями.
Якщо аналізувати і надалі тих, хто опинився при владі зовсім не вибором людей, а рішенням певного кола осіб, то до числа таких можна віднести не лише згадуваних вище Петра Нестерівського та Юрія Терлецького, але і керуючого справами Олега Ковальчина (брав участь у стебницьких виборах від “Громадської позиції” Гриценка), керівника юридичним відділом ТМР Оксану Хемич (працювала із екс-мером Дрогобича Миколою Гуком), керівника інформаційно-аналітичної служби ТМР Валентину Гук (дружину згадуваного Миколи Гука з Дрогобича), начальника відділу освіти Михайла Шубака (працював у Дрогобицькому педуніеврситеті разом із Валентиною Бодак, кажуть, що є кумом Валентини Анатоліївни), двох працівниць управління розвитку курорту, ряд інших чиновників, які працюють у виконкомі. Тут можна би згадати і “вічних” або ж “непотоплюваних” чиновників із солідних управлінь, проте чи варто? Від великої кількості названих прізвищ суть системи не зміниться.
А тепер глянемо на стан справ у місті. Значна частина тих, що прийшли до влади, здійснюють її, опираючись на теорію і не знаючи практичних аспектів міського управління. Немає справжнього менеджера проектів, немає самих проектів, є натомість багато голослівних заяв, які не підтверджуються фактами чи результатами. Від того, що говориться про збільшення кількості відпочиваючих із Росії, їх більше не стане. В той же час вже можна прогнозувати зменшення кількості відпочивальників з європейських країн, взяти хоча б ту ж Польщу. Нова влада Трускавця занехала майже повністю партнерські стосунки із містами-побратимами, навіть із тою ж Лімановою. Вихід на польські екрани фільму про Трускавець від Станіслава Ніцеї, ректора Вроцлавського університету, у мерії Трускавця не зауважили. А треба було реагувати. Та легше реагувати на публікацію у “Трускавецькому віснику”, ніж на фільм, який показує нас у невигідному становищі і який показаний на провідних польських телеканалах TVP-1, TVP-Polonia тощо. Підозрюємо, що в мерії про цей фільм навіть не знають.
У мерії зустрічають латишів, росіян, білорусів, але німців, чехів, канадців, французів і тих же поляків там майже нема. А навіщо? Краще говорити про якісь проекти, ніж їх розробляти, краще коментувати про користь від грантів, ніж писати програми та розробки заради отримання грантових коштів. Та навіть із такими простими речами як кількамовний сайт чи логотип наразі тупик. То про що далі можна говорити?
Зацікавлення, маркетинг, зв’язки з громадськістю, вдосконалення таких показників як прийом гостей, кухня, презентабельність, фірмові страви ресторанів, рівень обслуговування в готелях тощо. Це лише дещиця того, над чим варто було працювати вже, до Євро-2012. Бо потім може бути запізно, якщо вже не запізно. Після Євро європейці мають захотіти їхати до Трускавця знову і знову. А в нас влада працює виключно на північно-східний напрям, на Росію, Білорусію, бо так треба. Кому так треба? Чи може місто мобілізувати засоби для вирішення цих проблем? Що робиться заради цієї мобілізації, щоб координувати роботу та реформи в санаторних закладах, відпочинкових комплексах? Зате у мерії вміють обрадувати, що “буде потужна інформаційна кампанія”, тільки не кажуть яка, щоб конкуренти не вкрали ідеї. Було б смішно, якби не було так сумно…
Роздутий штат мерії, певна кількість службовців, які фактично займаються тільки писанням звітів про роботу, яка не проводиться, радянський менталітет, в тому числі і у багатьох мешканців міста. А крім того – ніхто не знає, чому саме так розподіляються бюджетні кошти, ніхто не скаже точну цифру, скільки найманих працівників працює за кошт міської казни. Цікаво ще одне – громада не знає, скільки працівників мерії працює за кошти громади і скільки витрачається на їхнє утримання. А навіщо заможній громаді знати такі дрібниці, це ж сущі пустяки?
Жоден правовий акт (колегіальне рішення) не затверджує рішення міського голови, навпаки, багато наказів мера виконуються без погодження із радою міста. На засіданні виконавчого комітету ТМР, який проходить раз на місяць, керуючий справами оголошує, що було за такий-то період стільки-то розпоряджень міського голови, іноді зачитує назви, звісно ж, не всіх. Про оприлюднення розпоряджень мера на офіційному сайті міської ради звісно ж не йдеться. Там ледве встигають публікувати проекти рішень сесій та виконкому, а ще ж треба перегнати “ТВ” по новинах, є таке усне доручення певних людей. Ну і про піар для “Фронту змін” не забути – там була нарада з п. Яценюком, а там провели звіт молодці-фронтовики. Куди там до оприлюднення розпоряджень мера!
В той же час ті, хто є представником влади законодавчої, тобто депутати ТМР, часто на свої звернення та запити отримують відписки, відповіді не по темі або й не отримують нічого. Мешканці при виникненні тієї чи іншої проблеми звертаються в першу чергу до депутата і згадують йому його обіцянки, а він нічого не може зробити, хоч як намагається. Не хочеться виокремлювати окремих депутатів, та все ж варто тут назвати прізвища депутатів Малащака, Чапського, Стасика, Габшія, Герльовського – вони та інші мажоритарники по кілька разів озвучують на сесіях прохання своїх виборців, але реакція навряд чи задовольняє цих же виборців. В той же час більш “свої” депутати легко вирішують ті чи інші питання. Не будемо писати тут про корупцію, бо перевірка законності прийняття тих чи інших рішень є прерогативою правоохоронних органів, та все ж інколи видно без прикрас, як лобіюють те чи інше питання депутати, як домовляються в кулуарах чи і відкрито. Шкода, що сесія не транслюється, як сесія ВРУ, але як народні депутати дають собі раду, так дали б і наші, місцеві. От тільки б народ більше знав хто є хто, а так мусить їсти тільки страви в напівфабрикаті та під ідеологічним соусом.
Що ще? Надто багато служб, декілька служб можуть вирішувати одну і ту ж проблему, ніхто не несе відповідальності, а отже, їх діяльність постійно потрібно координувати. А звідси щотижня наради, під час яких кожен відділ відстоює свою долю бюджетних коштів. Свіже віяння не може потрапити у владні коридори, бо спеціально ставляться перепони “стаж роботи на державній службі” кілька років, чи “стаж на керівних посадах”. Втім, цю норму легко обходять, якщо потрібно поставити “свою” людину, благо у конкурсній комісії все одностайно. Натомість неоднакове ставлення до чиновників, яких варто замінити іншими. Одні – пенсіонери, тому їх треба геть (забувається, що секретар ради пенсійного віку), інші не виправдали надій, а ще інші домовилися, тож надії як наразі виправдовують. Безлад на робочих столах, стоси невпорядкованих паперів у шафах, а в той час працівник мерії, який отримує гроші із громадської кишені, активно попиває кавусю чи виходить на вищий рівень гри “Павук”, “Солітер” чи найпростішої – “Косинки”. І ще зранку обов’язковий перегляд “Трускавецького вісника”, щоб потім бігати із кабінету в кабінет та обурюватися, як можна писати, щоб люди знали про все. C`est la vie.
А ось речі, які підмітив у Львові експерт Ален Гуйо – фахівець із Франції, який мав розробити схему модернізації у владних структурах Львова, текст взято із ЗІКу: “Корупція паралізує місто. Самоконтроль сприяє корупції. Надмірна кількість департаментів. Немає ефективної системи управління. До роботи не залучаються кваліфіковані спеціалісти. Містом керує централізована влада радянського зразка. Немає чіткості у розподілі повноважень. У чиновників немає повноважень, необхідних для виконання посадових обов’язків. Діє пірамідальна система прийняття рішень. Розкиданість служб. Один відділ не знає, чим займається інший. Існує чимало непотрібних управлінь, які не приносять жодної користі. Множинність обов’язків у відділах. Немає централізованого розподілу функцій: кадри, фінанси, виконання робіт. Кожен департамент самостійно сплачує рахунки (скільки ж це служб потрібно?). Немає жодної купівельної політики, жодного поняття про проведення тендеру. Система закупівлі сприяє розвитку корупції. Панує бюрократія. Існує велика кількість не стандартизованих документів. Видані розпорядження не виконуються. Безвідповідальність працівників. Надто довгі канали передачі документів. Надто довгі канали передачі наказів. Розбіжність між прийнятим рішенням та реально виконаною роботою. Виконавчий комітет може прийняти певне рішення, а міська рада – скасувати його шляхом голосування, рішення вступає в дію, бо комітет не інформують про його скасування. Кожен працівник належить до певної політичної сили. Заступники міського голови не є народними обранцями – це справжня олігархія. Існує чимало схем структури міського апарату. Кожен відділ має свою структурну схему апарату. Кожен відділ може запропонувати внесення змін до схеми апарату. Районні відділи не мають фінансових ресурсів, вони змушені звертатися до центрального керівництва міста і, звичайно ж, до заступників міського голови. Проводяться численні координаційні наради, під час яких нічого не вирішується. Відсутність чіткого поняття відповідальності. Відсутність системності у діяльності відділів. Система формування державних замовлень корумпована, підприємства дають хабарі, щоб заволодіти ринком. Сама будівля міської ради не дуже пристосована для створення відкритої організації. Відсутність контролю у всіх адміністративних каналах. Місто управляє 9000 житловими помешканнями, не маючи жодної внутрішньої чи зовнішньої централізованої структури. Функції управління хаотично розподілені між різними службами, немає жодного контролю за використанням отриманих коштів – квартплати”. Нагадаємо, що це експерт дає свою оцінку функціонування чиновницького апарату у Львові, але трускавчанам це теж варто почитати.
Міський голова Трускавця Руслан Козир постійно говорить про зміни, про нове концептуальне бачення вирішення тих чи інших проблем, про нашу європейськість. Коли бачиш, кого ми обрали, починаєш мимоволі сумніватися, що ми – нащадки тих європейців, які могли вільно пішки ходити чи їздити до Кракова, Відня, Праги чи Будапешта. Замість наближуватися до Європи ми чимраз далі віддаляємося від неї, на жаль. Однозначно, що в межах одного міста важко вирішити всі вище порушені питання, проте потрібно хоча б пробувати. А якщо залишати так, як є, то не морочити людям голову постійною демагогією про чесність та прозорість, бо інколи від цих слів аж нудить, коли хоча б трішки знаєш реальний стан речей.
Повертаючись до теми, виникає логічне запитання – а чи можна щось зробити, щоб нами керували ті, кого ми обирали? На жаль, механізмів відкликати навіть тих, кого ми обрали, немає, не говорячи про те, як вплинути на тих, призначених. Потужний вірус, який антивірусні програми не бачать або з яким не можуть впоратися, контролює ситуацію, хоча користувач ПК думає, що все в його руках. В даному випадку все так само. Місцеве самоврядування – міф такий самий, як і демократія, особливо демократія представницька.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень