Роман Б.… Йому всього лише 22… Він народився в Незалежній Україні. Виховувався з малечку в патріотичному дусі. Не стояв осторонь підчас Революції Гідності. Як тільки був час, їздив на Майдан. А коли чобіт окупанта ступив на нашу землю, цей юний ровесник незалежності, попри вмовляння матері, записався добровольцем у Нацгвардію.
Незважаючи на те, що не проходив військової служби в ЗСУ, після місяця бойової підготовки в навально-тренувальному таборі спортбази «Барс» (м. Київ), наш земляк був зачислений в ІІ резервний батальйон оперативного призначення Національної гвардії України. Разом із своїми побратимами звільняв Слов’янськ.
Після цього відбулась ротація і минулого тижня Роман ненадовго приїхав додому в Дрогобич. Лідер дрогобицького Автомайдану Ігор Шевчик посприяв зустрічі із цим безстрашним юнаком, тож пропонуємо нашим читачам інформацію із буремного сходу зі слів учасника бойових дій.
На питання Роман відповідає чітко і лаконічно, без пафосу та героїзму. Однак в його постаті читається незламність духу та переконань і цілком очевидно, що відмовити знову їхати на передову не зможе навіть його мама.
Про причини запису в Нацгвардію
Нацгвардієць із Дрогобича, розповів як жителі СЛОВ’ЯНСЬКА охрестили його батальйон «Чьорная змєя» і вірили в те, що на вечерю хлопці їдять росіян
Я хочу, щоб Україна була цілою і неподільною. Це дуже погано, що Крим просто віддали. За Україну треба боротися.
Про страх
Коли після місяця навчань в Києві, ми виїжджали в зону АТО, вже було перші жертви та поранення. Тож ми знали, на що йдемо. Наші командири попереджували і пропонували тим, хто не готовий, повертатися додому. Але я вирішив залишитись.
Страшно, коли йде артилерійський обстріл… Коли навколо здригається земля і падають ранені товариші… Одного мого товариша під час такого обстрілу осколком від міни ранило в спину. Його голова лежала біля моїх ніг… Богу дякувати, друга вдалося врятувати. Згодом приїхала швидка разом із військовими і його забрали в госпіталь.
Про забезпечення захистом та харчуванням
Перед від’їздом нас всіх екіпірували парадною формою, яка по-суті є одноразовою. «Армія -SOS» забезпечила нас бронижелетами та касками. Що стосується харчування, то бувало по-різному, але в цілому ми не голодували. Бували періоди, що могло не бути якогось певного продукту, скажімо хліба, але було щось інше.
Та, якщо наші хлопці знаходяться на ділянках, відрізаних бойовиками, як це було на горі Карачун та на блок-пості, який стояв на дорозі Слов’янськ-Краматорськ, тоді змушені і по кілька тижнів обходитись без поставки харчів.
Ставлення місцевих жителів, «Чьорная змєя» та роги й хвіст…
Багато людей нам приносили їжу, підтримували нас і ставились дуже добре. Останні тижні перед ротацією я стояв на ІІ-му блокпості Слов’янська. Люди також доповідали нам про місцезнаходження ополченців, а також важливу для нас інформацію. Однак люди там дуже зазомбовані, інколи це доходить до абсурду.
Коли ми увійшли в Слов’янськ, то серед місцевих були й такі, що розповідали нам про те, як нацгвардійці на вечерю їдять росіян і в ночі їм від того виростають роги і хвіст. Коли вони нам це розказували, вони не знали, що ми і є тими самими страшними нацгвардійцями. Наш батальйон вони взагалі охрестили «Второй карательний батальйон «Чьорная змєя»»…
Треба було бачити їхню реакцію, коли вони дізналися, що ми власне і є та сама «Чьорная змєя». Поруч з тим, дуже багато людей раділи нашому приходу, дякували нам і розповідали, що моляться за нас…
Відносини в Нацгвардії. Воєнні будні
В Нацгвардії в одному таборі пліч-о-пліч опинилися ті, хто на Майдані був найзапеклішими ворогами. Сюди кинули всіх силовиків (Внутрішні Війська, «Беркут» та ін.), окрім регулярної армії, плюс нас – добровольців. Тож відносини важко назвати братськими. Однак, попри словесні перепалки, ми воюємо злагоджено, бо розсвареність може коштувати життя кожному із нас і всі це прекрасно розуміють.
Під час артилерійських обстрілів ми прикриваємо їх, вони прикривають нас, бо часто так буває, що після цих обстрілів бойовики йдуть в піший наступ. Позатим, «ВВ-шники» по-різному до нас ставляться. Є й такі, що кажуть, якби їм дали добро, то розстріляли б нас. А є такі, що почуваються після Майдану обманутими і нас теж вважають обманутими. А загалом, для силовиків – це робота. Що мене здивувало, це те, що грізні «беркутівці» насправді великі боягузи.
В періоди, коли був вільний час, найбільше хотілося відпочити. Але інколи доводилося вирушати на пошуки сепаратистів.
Післявоєнний Слов’янськ та бази бойовиків
Місто справді має жахливий вигляд. Все потрощено, на дорогах величезні вибоїни від вибухів. Деякі райони міста знищено взагалі. Окрім цього, місто понівечене укріпленнями, яких понабудовували ополченці – для цього вони застосовували не тільки полонених, але й важку будівельну техніку. Очевидно, тут вони збиралися отаборитися надовго.
Чому ополченці обрали Слов’янськ і чому покинули
У більшості населення побутує думка, що Слов’янськ став базою бойовиків тому, що місто знаходиться на шельфі сланцевого газу. Думаю, це хибна думка. Як фахівець (Роман працює в с сфері нафтогазовидобування і вчиться заочно в ІФНТУНГ – авт.), можу сказати, що для того, щоб там видобувати сланцевий газ, довелося б стерти з лиця землі ціле місто.
Ополченці мусіли десь отаборитися і це випало на долю Слов’янська. Не останню роль зіграло також те, що в Слов’янську дуже багато наркоманів і алкоголіків. Це глибоко депресивне місто, в якому відсутні великі заводи і процвітає безробіття. Тому в такого контингенту бойовики легко знайшли підтримку. Чому покинули? Думаю, для них стали нестерпними часті артилерійські обстріли нашими військовими.
Ставлення місцевих до ДНР
Зараз багатьом відкриваються очі. Особливо після того, як звільнили всіх заручників із Слов’янського райвідділу міліції (бойовики коли відходили, закинули ключі в одну із камер). Ті, хто побував у заручниках, випробували на власній шкірі всі «принади» ДНР і тепер розповідають про це своїм землякам. У Слов’янську ми затримали колишнього наркомана, який вилікувався від залежності і відвідував церкву п’ятидесятників.
Його ополченці забрали в свій табір копати рови та будувати укріплення. Коли в місто увійшли українські військові, він про це ще не знав і спішив попередити свого брата по вірі, щоб той тікав з міста геть, бо, якщо попадеться в руки ополченців, то це загрожуватиме його життю.
Земляки-Герої
Я був знайомий із дрогобичанином Ігорем Борисом, який загинув у Зеленопіллі. Також ми були знайомі із нацгвардійцем бориславчанином Артуром Гуликом, який загинув на І-му блок-пості Слов’янська під час артилерійського обстрілу. Взагалі, там все дуже по-дурному вийшло. Артура можна було врятувати, якщо б йому надали вчасно медичну допомогу. Але сталося те, що сталося…
Найкращі та найгірші моменти в зоні АТО
Найгірше, як я вже говорив, це коли потрапляєш під артилерійський обстріл. Та, незважаючи на війну, є дуже багато, що приносить радість. Передусім – це люди. Найбільше задоволення, коли бачиш їхню підтримку, чуєш слова подяки, відчуваєш їхню допомогу та силу їхньої молитви за нас…
Як наші журналісти висвітлюють події в зоні АТО та кількість жертв з обох сторін
Те, що показують по телевізору, насправді не зовсім так. Багато чого журналісти не показують. Наприклад, замовчують або зменшують реальну кількість жертв з нашої сторони. Що стосується цифр, коли речники АТО озвучують 500-1000 вбитих бойовиків, то це може відповідати дійсності. Звільнені заручники підтверджували, що на власні вуха чули, як бойовики між собою розповідали про втрати в таких масштабах.
Донбас – це Україна, хто б там що не говорив
Передусім Донбас – це Україна, хто б там, що не говорив. Ми вже даром віддали Крим, і це важко оправдати. України є неподільною, ми мусимо за неї воювати. Я погоджуюсь з тим, що чоловіки Донбасу мали б в першу чергу захищати свою землю… Але думка про те, що їх там взагалі немає – хибна.
Як в рядах Нацгвардії, так і в рядах ЗСУ воюють хлопці з усієї України, разом з нами служили хлопці із Донецька, і з Слов’янська. І гинуть хлопці із всієї України, а не тільки із Львівщини. Просто, коли чуємо про втрати серед земляків – це більше врізається у свідомість, бо більше болить…
Віра Чопик, газета «Твоя Фортуна»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень