Широкій українській громадськості представлено невідомий документ, який, на мою думку, найбільш повно розкриває причини голоду в Україні 1932-1933 років. Це – звіт-резюме Міжнародної Комісії розслідування голоду в Україні, опублікований на початку дев’яностих років минулого століття в Стокгольмі (Швеція).
Створення комісії
Міжнародна Комісія була організована завдяки ініціативі Світового Конгресу Вільних Українців. Конгрес запросив до участі в Комісії юристів-науковців із різних країн.
Сама Комісія була заснована 14 лютого 1988 року. До неї, зокрема, ввійшли такі юристи міжнародного класу як професор Дрейпер – колишній британський обвинувач під час Нюрнберзького процесу, професор Гампфрей – колишній директор Відділення Людських Прав Організації Об’єднаних Націй, професор Лєвассир – провідний юрист Франції, професор Левене-молодший – колишній президент Апеляційного Суду Аргентини, професор Олівер – колишній посол і асистент державного секретаря США. Очолив Комісію шведський юрист професор Сундберг, а його заступником став юрист із Бельгії Вергувен.
Високий склад Комісії з числа впливових і визначних юристів світу мав засвідчити те значення, яке надавалось громадськістю розслідуванню причин голоду в Україні. Крім того, висновки Комісії повинні були дати об’єктивну оцінку подіям шістдесятилітньої давності без ідеологічних нашарувань та без впливу тиску з боку урядів деяких країн.
Комісія була встановлена як недержавний, незалежний і самоврядний орган. Її метою було дослідити і звітувати про: 1) існування й розмір голоду; 2) причину чи причини голоду; 3) вплив цього голоду на Україну та її народ; 4) подати рекомендації щодо відповідальності за голод.
Щоб Комісія не мала інквізиторського характеру і за будь-яку ціну не могла засудити злочини більшовицького режиму, було створено пост генерального дорадника, на який запрошено канадського юриста професора Гантера. З цією ж метою було запрошено до участі в Комісії тодішнього Голову Ради Міністрів СРСР Миколу Рижкова, якому запропоновано призначити до участі в сесіях Комісії відповідних представників СРСР. Але радянський уряд цього запрошення до уваги не взяв, хоча від посольства в Канаді на адресу Комісії й надійшло декілька листів стосовно окремих радянських документів.
Від серпня-вересня 1932 до липня 1933 року: 7,5 мільйона жертв
У звіті-резюме Міжнародної Комісії розслідування голоду в Україні в 1932-1933 роках сказано, що на “відкритті сесій правний дорадник петиціонера – Світового Конгресу Вільних Українців – Королівський Радник Іван Сопінка ( який згодом став суддею Найвищого Суду Канади – А.В.) подав на розгляд твердження, що в роках 1932-33 від 5 до 10 мільйонів українців заморено голодом на смерть дорогою брутального стягування Совєтським Урядом надмірних зернових налогів, податків і поставив вимогу встановити й вирішити: 1) що цей голод заподіяно свідомо як інструмент політики уряду; 2) що цей голод був актом геноциду і 3) що відповідальними за голод є Сталін, Молотов, Каганович, Постишев та інші”.
Опираючись, перш за все, на радянські переписи населення перед і після 1932-1933 років, Комісія встановила, що “Україна втратила понад три мільйони з існуючого населення плюс других три мільйони як втрату очікуваного приросту українців. В тому самому часі і живучи серед тих же умовин, сусіди України значно побільшили своє населення: Росіяни + 28%, а Білорусини – + 11,26 %”.
У полі зору Комісії були також дипломатичні рапорти, документальні публікації і близько 40 радянських декретів із часів голодомору. Перед Комісією склали свої свідчення ряд експертів, знавців радянських справ за часів Сталіна, а також очевидці з Європи, Канади та США, які щасливо пережили голод. Все це дало можливість записати в звіті-резюме: “Комісія потвердила одноголосно, що голод в Україні панував від серпня-вересня 1932 до липня 1933 р. Щодо кількості жертв голоду Комісії важко було рішатись на одну з різних оцінок, поданих знавцями, тому Комісія прийшла до заключення, що число жертв голоду в Україні виносило мінімально 4,5 мільйонів. До цього числа слід додати жертви голоду поза Україною, загально прийняті на 3 мільйони, з яких по одному мільйонові для районів Казахстану, Долішньої Волги і Північного Кавказу. Таким чином, Комісія прийшла до висновку, що голод 1932-33 років у цілому завдав шкоди – 7,5 мільйонів жертв”.
Основними причинами голоду, на думку Комісії, були такі: “а) стягування зернових налогів; б) колективізація; в) акція проти кулаків; г) акція протинаціональна … Хоч не зібрано прямих доказів про пов’язаність між стягуванням зерна, декулакізацією, колективізацією і антинаціональною акцією, однак всі вони були спрямовані до одної й тої самої виключної цілі, їх не можна відокремлювати”.
Більшість членів Комісії також прийняла поза всякими сумнівами, що жорстокий удар голоду й брак прохарчування в Україні в 1932- 1933 роках був добре відомий радянській владі. Але навіть знаючи драму положення в Україні, “совєтські власті затримували доставу всякої допомоги по кінець літа 1933 р.”.
Комісія не змогла підтвердити, що Москва мала наперед підготовлений план організації голоду. “Однак більшість Комісії вірить, – сказано в документі, – що Совєтська влада – навіть якщо б вона і не плянувала голоду наперед – раз він заіснував, вона напевно використала цей голод, щоб змусити селян прийняти політику, якій вони спротивлялись”.
«Знищити голодом націоналізм»
У звіті-резюме Міжнародної Комісії розслідування голоду в Україні в 1932-1933 роках підкреслено: “У висновку прийнято заключення, що хоч немає прямих даних, що голод у 1932-33 рр. був систематично підготовлений, щоби зламати українську націю раз на все, то, однак, згідно з опінією більшості Комісії, совєтські чинники свідомо вжили цей голод, щоби завершити їхню політику денаціоналізації України”.
Комісія встановила, що першу і головну відповідальність за голод в Україні несе Й.Сталін. Що стосується української влади, то тут основна провина падає на П.Постишева.
На думку професора Сундберга, “стан голоду був добре відомий у Москві, від долу до гори. Однак нічого не було зроблено, щоби вмираючим масам подати яку-небудь допомогу. Противно, всі зусилля пішли на те, щоби заперечити саме існування голоду і щоби вчинити голод небаченим для зовнішніх відвідувачів, і щоби перешкодити доставі допомоги зі зовні”.
У звіті-резюме сказано, що “професор Сундберг рівно ж проаналізував пропозицію петиціонера, що мандат, даний Постишеву, мав подвійну роль: створити голод і знищити націоналізм, пов’язуючи разом виконання цих обох завдань”.
Важливість декретів Постишева, на думку професора Сундберга, слід оцінювати в світлі політики протинаціональної взагалі. Він вважає, що ці декрети треба осуджувати разом, бо вони пов’язують голод із загостренням політики проти націоналізму, з тим, що “стягування зернових налог відігравало підрядну роль до акції протинаціональної”.
“В опінії проф. Сундберга, – сказано в звіті-резюме, – індустріалізація, колективізація і знищення націоналізму засадничо були частинами тої самої справи, заплянованої за філософією однопартійної держави.
Тому для нього це є питання цілей внутрі тої ж мети. Згідно з тим, проф. Сундберг прийшов до заключення, що ця мета включає намір вбивати масово людей.
Тому він виключає всякі виправдання, що ніби ці особи не були свідомі наслідків реквізиції зерна і масової смерти від голоду. Він бачить ясно, що бажання завдати смертельний удар було спрямовано проти української нації як такої. Це бажання відносилось і до інших національностей в складі цеї багатонаціональної імперії, якою був СССР, маючи за ціль встановити новий світ Соціялізму-Комунізму”.
Разом із тим член Комісії Олівер не задовольнився фактами, поданими Світовим Конгресом Вільних Українців для юридичного оформлення акта геноциду, зокрема двох його основних вимог: злочинного наміру проти української нації і злочинної акції, спрямованої виключно на шкоду українського народу.
Професор Лєвассир лише частково погодився з твердженнями більшості членів Комісії, але, на його думку, ряд прийнятих доказів кваліфікує акт голоду радше як злочин проти людства, ніж геноциду. Він не є певний, чи Конвенція проти Геноциду має декларативний характер, тобто, що її можна застосувати до актів, які існували біля 20 років перед тим. На його думку, злочин проти людства прийнято в міжнародному праві перед заіснуванням голоду в Україні і тому його застосування є більш виправданим, ніж геноцид.
Проте більшість членів Комісії “вважали вповні оправданими ствердити, що всі статутові елементи, вимагані для геноциду, дійсно заіснували в час голоду, хоч Конвенцію проти Геноциду схвалено доперва в 1948 році. Акт незаконности, який названо Геноцидом у цій Конвенції, таким чином заіснував перед конвенцією. Одночасно більшість Комісії рішило підкреслити, що політика голоду, яку застосовано до українського народу і яка спричинила голод 1932-1933 років, знехтувала всіма засадами моралі, які зобов’язують так совєтську, як і всяку іншу владу, за що влада Совєтського Союзу мусить бути якнайгостріше осуджена”.
Отже, як бачимо, основний висновок Міжнародної Комісії з розслідування голоду в Україні в 1932-1933 роках полягає в тому, що акт геноциду зі сторони московської влади був спрямований, перш за все, проти українського націоналізму та української нації як такої. Непомірне стягування зернових податків, так звані колективізація та боротьба з куркулями були лише допоміжними заходами в цій антинаціональній акції. “Знищити голодом націоналізм” – ось яке єзуїтське завдання поставив перед собою та своїми поплічниками Сталін, скерувавши на виконання його всі сили тоталітарної більшовицької системи.
Анатолій Власюк
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень