Людина – основний капітал сучасного суспільства, здатна до пошуку та засвоєння нових знань, до прийняття нестандартних рішень. Освіта у цьому контексті розглядається як передовий фактор соціального та економічного прогресу в розбудові якісно нового освіченого суспільства.
Осмислення правової сутності фінансування у сфері освіти актуальне з огляду на особливості сучасного періоду розвитку української держави. Реалії сьогодення свідчать, що фінансування освіти в Україні потребує комплексної переорієнтації, стимулювання розвитку цих пріоритетних напрямів. Це зумовлюється, насамперед, необхідністю у забезпеченні реалізації права на освіту, передбаченого статтею 53 Конституції України.
Зважаючи на те, як “виживають” сьогодні українські школи (та й, зокрема, ті заклади освіти, які знаходяться виключно на бюджетному утриманні) у зв’язку з недофінансуванням, пов’язаним з “безоплатністю освіти”, напрошується висновок, що державне правління їх просто “кинуло на плав”. Виживайте, як можете!
Побувавши в загальноосвітніх школах міста Стебника, я вкотре пересвідчилась у цьому.
В школі, де працювала донька Романа Калапача і навчається його внучка, протікає дах
Завгосп ЗОШ №6 Василь Петрівський, котрий разом з учителем трудового навчання Ігорем Петруняком робив стенди, з розпачем акцентував увагу на тому, що проблемою номер один при підготовці школи до нового 2010-2011 навчального року є постійне протікання даху.
– Який можна зараз робити ремонт, коли дах постійно тече і повністю заливає третій поверх! Хіба витрачені гроші даремно викинеш “на вітер”, – прокоментував ситуацію п. Василь. – Протікає у нас і вестибюль, “дістається” й спортзалу. До нас навіть представники з міністерства надзвичайних ситуацій із області приїжджали! Покрутились, пофотографували, зняли все на відео – а результату ніякого!
– А дирекція школи зверталася за допомогою до стебницької влади? – поцікавилась я.
– І неодноразово. Наш директор, п. Марія Руднік, особисто зверталася до голови міста Романа Калапача з проханням допомогти фінансово чи хоча б найнеобхіднішими будматеріалами, аби перекрити дах. Бо то публіка для міста, а школа знаходиться в центрі Стебника. Стебницький мер “відфутболив” п. Марію з нічим, сказав, що це не в його компетенції. Мовляв, стебницькі школи знаходяться у відомстві дрогобицького відділу освіти. Нехай вони допомагають.
А в кабінетах Дрогобицької міської ради, де невгамовна п. Марія вже неодноразово оббиває пороги, їй відповіли, що візьмуть це питання на контроль, але поки що нічим допомогти не можуть, бо немає на це коштів.
“Нічого собі, – подумала я, – а хіба діти стебницьких можновладців не навчаються в цій школі? А як щодо дітей громади міста?”.
А згодом поцікавилася, скільки цього року з бюджету було виділено коштів на ремонт школи? З’ясувалося, що мізер – всього тисячу чотириста гривень. І їх ще не отримали, бо у відділі освіти м. Дрогобича сказали, що гроші не надійшли. Гадаю, коментарі тут зайві!
Зробила екскурсію по кабінетах, які відремонтовані власними силами. Побачила, що зроблено якісний ремонт у громадських вбиральнях (устаткування – гуманітарна допомога з Німеччини).
– Самі купували дещо з будматеріалів. Власними силами латали дах, бо погодні умови наробили нам шкоди, буревій зірвав частину даху, – бідкається Василь Петрівський. – Самотужки, сяк-так, поставили дашок над вестибюлем. Як могли, трохи поремонтували парове опалення. Бо на встановлення нового коштів немає. Багато допомогла делегація з Німеччини, яка не так давно гостювала в цій школі. Як гуманітарну допомогу, отримали вікна, шкільне обладнання. І то, аби налагодити міжнародні відносини з освітянами Німеччини, дирекція школи здійснила поїздку за кордон за власний кошт.
Вже пізніше я взнала вельми цікаву інформацію. З’ясувалося, що в цій школі вже за каденції Романа Калапача майже три роки викладала інформатику його донька Марія Добрянська. А зараз у ній навчається маленька школярка – онука Романа Степановича. Гадаю, коментарі тут зайві.
Педколектив школи ще хоч трохи надіється на порядність Романа Калапача і не втрачає віри в те, що, можливо, бодай тепер, під час передвиборчих перегонів, нинішній мер змінить своє ставлення до цієї болючої проблеми. І вперше за свою каденцію зробить для Стебника щось путнє – посприяє у перекритті даху в школі, де вчиться його онука, де викладала його донька. В школі, зовнішній вигляд якої є візитівкою міста калійників. Нехай це буде подарунком і доброю згадкою не тільки для його онуки, але й для всіх школярів ЗОШ №6.
Чи я і вчителі школи занадто наївні у своїх сподіваннях?
У сьомій школі все роблять самотужки
Завгоспа ЗОШ №7 Петра Поталкевича застала за побілкою стін. Ситуацію прокоментував так:
– Ліве крило школи підлягає капітальному ремонту (в туалетах необхідно робити заміну каналізації, міняти бачки, унітази). Водопровід також не в найкращому стані. І дах затікає. За мізерні бюджетні кошти минулоріч вдалося з горем навпіл дах полатати. Цього року міськво виділило нам лише 1000 гривень. Хіба за такі гроші щось путнє зробиш?
На запитання, що вже зроблено, п. Петро відповів, що самотужки та за рахунок спонсорської допомоги вдалося довести до ладу спортзал, залатати дах над їдальнею, спортзалом і кабінетом хімії, де вже склалася надзвичайна ситуація. Цього року також потрібно залатати дах у тих місцях, де почало протікати.
Директор школи Микола Симончук розповів, що запросив спеціалістів, які найближчим часом візьмуться за роботу. Найімовірніше – знову ж таки, за кошти спонсорів.
– Минулого року, – каже він, – дякуючи, старанням головного інженера міськво Василя Хомина та за кошти відділу освіти зроблено чимало. Але ремонт школи вимагає більшого. Місцева влада абсолютно нічим не допомагає. Дякувати Богові, останнім часом хоча б сміття стали вивозити частіше. На капітальний ремонт цього року коштів не вистачає, тому роблять косметичний. Поремонтували другий, третій поверхи. Як могли, власними силами. Грошей з міськво, виділених на ремонт, ще не надходило. Аби щось “вибити”, доводиться їхати у Львів, і добиватися на обласному рівні. У рідному Стебнику оббивав пороги інстанцій шість років. І звідусіль відфутболюють. Неодноразово доводилось самому переодягатися і займатися ремонтом школи.
«Школі потрібна допомога не тільки під час передвиборчих баталій»
В ЗОШ №11 мене зустріла привітною посмішкою директор Зеновія Левицька. Охайна, доглянута школа, 28 навчальних кабінетів якої розміщені у двох корпусах, знаходиться в стадії ремонту. Роблять усе можливе, аби зустріти День знань затишно, чисто, по-домашньому. В основному допомагають батьки. Основна проблема, як і в більшості шкіл України, – недофінансування.
– Ремонт робимо дружно, всім колективом. Зробили капітальний ремонт у корпусі початкової школи, приступили до поточного ремонту решти приміщення, плануємо відремонтувати спортзал, – розповіла п. Зеновія. – Дуже сприяють у процвітанні школи наші батьки: Микола Кузьо (голова ради школи), Станіслав Лехуш, Роман Петльович, Осип Зубрицький та багато інших, які люблять нашу школу, дбають про її розвиток. Настінні малюнки при вході школи (чотири пори року, виконані в українському народному стилі ) відреставрувала вчитель малювання, наша люба художниця Ольга Мамик. А, зокрема, кожен класний керівник старших класів дбає про імідж свого класу і залучає до роботи дітей. І взагалі весь педколектив робить усе можливе, аби в їхньому класі було затишно, чисто й охайно.
У школі діють спортивний комплекс, виховні центри, кімната Матері, музей народознавства, працюють хоровий, вокальний, танцювальний гуртки, кабельне телебачення. І усе – на найвищому рівні! Є й труднощі з недофінансуванням, але завдяки старанню педколективу, батьків-спонсорів вдається їх подолати.
– Грошей з відділу освіту, що виділили на ремонт, ще не брали, – повідомила Зеновія Левицька, – оскільки знаємо, що їх ще там немає (сміється). Плануємо самотужки побілити в коридорах, туалетах, поновлюємо стенди, державну символіку. Одним словом – об’єм роботи великий, та з Божою поміччю, думаю, зробимо. Телефонували перед виборами зацікавлені особи, пропонували свою допомогу. Та я твердо стою на тій позиції, що школі потрібна допомога не тільки під час передвиборчих баталій. Їй потрібно допомагати завжди, бо зі школи виходять всі – і майбутні міністри, й Президенти.
– Міська рада допомагає школі?
– Матеріально – ні. Хіба коли дуже попрошу щось підвезти (тим більше, що міська рада поруч), чи привезти пісок. Зараз прошу допомогти з огорожею, яку не так давно нам поцупили. Оце й усе. Але ми не складаємо рук. Підтримуємо зв’язки з освітянами Львова, Одеси. Радо приймали їх у себе. Шукаємо виходів на Польщу.
– А як щодо відділу освіту?
– Минулого року з нагоди святкування 50-літнього ювілею школи отримали від них новий шкільний інвентар. Цього року мали виділити кошти на закупівлю лаків, фарб, близько дев’яти тисяч гривень згідно підписаного мною кошторису має піти на реконструкцію опалювальної системи, хоча це – мізер, але й за нього – спасибі. Як бачите, роботи ще не розпочалися, отже, кошти ще не надійшли.
– Що плануєте зробити в майбутньому?
– Відреставрувати фасад школи. Сподіваюсь, що моя мрія – не з області фантастики (сміється). Будемо надіятись на краще.
«Школа дійсно є ласим шматком»
Виглядом стебницької ЗОШ №18 я була приємно вражена. Ззовні – ошатна, доглянута, має вигляд санаторію. Знаходиться біля лісу, тож повітря тут – чисте, цілюще. Всередині – також все просто казкове. Біля входу – діюча капличка, в школі є басейн, щойно побілені кабінети вражають чистотою. Ремонт просто “кипить”!
Господар, а, точніше, директор школи Роман Броницький розповів, що фінансово допомагає школі трускавецький міський голова Лев Грицак. Депутати Дрогобича та Трускавця посприяли, аби старанним учням виділялася стипендія. Допомагає й керівництво санаторію “Карпати”.
– Окрім недофінансування, проблемою номер один в усіх школах України є часте змінювання програми навчання, – каже він. – Освіта ніяк не могла сприйняти систему 12-річки, яка “з’їла” б українську школу за три роки. Якщо взяти умовно клас, де навчається від 32-х до 36-и дітей, то після дев’ятого класу діти з нього просто втікають. Залишається не більше 14-16 дітей. Решта – абсолютно не хоче йти в школу. Йде туди з примусу. А все тому, що немає бази, немає підвали, основи. Просто наше міністерство за наказом вищестоячого керівництва захотіло приєднатися до Болонської концепції. І стали до неї адаптуватися. В кінцевому результаті вийшов пшик! Слава Богу, що Верховна Рада та Президент 12-річку відмінили. Що стосується безгрошів’я, то через відсутність належних коштів не тільки не можна купити нове обладнання, замінити застарілі комп’ютери на нові, але й зробити людський ремонт. На ремонт ЗОШ №18 , яка займає 3,5 гектара, припало 1 тисяча 103 гривні. А на всі школи Дрогобича і Стебника було виділено близько 29 тисяч гривень. Ну про що можна говорити далі? Ремонт робимо самотужки. Неодноразово й я приєднуюся до своїх працівників і сам роблю господарську роботу. Минулоріч сам лагодив майже 900 метрів квадратних даху.
На запитання, чи допомагає влада Стебника школі, п. Роман лише засміявся. Сказав, що не дали ні копійки.
– Вибачте за некоректне запитання, але знаю, що на школу, яка є ласим шматком для “горе-інвесторів”, здійснювалася рейдерська атака?
– Дійсно, такий випадок мав місце. Зацікавлене коло осіб, де кожен мав відповідно розподілені ролі, просто хотіло пустити школу “з молотка”. На щастя, їм це не вдалося. А школа дійсно є ласим шматком.
– Що плануєте на майбутнє?
– Відкрити при школі дитячий садочок. Вже два роки роблю усе можливе, аби мрія стала реальністю. Маємо базову основу (1 мільйон 362 тисячі гривень). Звичайно, що на сьогодні цих коштів – замало. Та я надіюсь на краще!
Після шкільних відвідин мимоволі дійшла висновку, що школи потрібні лише педпрацівникам. Ой, як свого часу мав рацію волелюбний Мойсей Української нації Іван Франко, коли казав: “Учителем школа стоїть!”.
Вікторія Лишик, газета «Воля громади»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень