Хто забув сьогодні історичний термін, введений у суспільну свідомість великим письменником Чінгізом Айтматовим, а хто Айтматова ніколи не читав. У всякому разі, термін нагадати вартує. Ось він. МАНКУРТ. У стародавності подібна особа провадилася в такий спосіб – обголену голову полоненого або окупованого, краще людини юної, щільно обтягали шматком свіжознятої верблюжої шкіри. Якийсь час під палючим сонцем, і готово. Людина повністю позбавлена пам’яті й волі, він – ідеальний раб, убивця по команді хазяїв, або навпакии, гарматне м’ясо, що не заперечує проти подібного призначення.
Інтелігенція часів розпаду эсэсэсэрії таврувала словом «манкурт» тих, хто не сприймав невихолощену історію країни, і зокрема – поневолених червоним Кремлем колоній. Але, кладучи руку на серце, таврувати подібних громадян не вартувало: тоталітарна держава була правдивою фабрикою манкуртів, а громадяни – жертвами, яким голову цим самим верблюжим «ширі» обтягали буквально з пелюшок.
До речі, ви, батьки або дідусі-бабусі тих, хто сьогодні відправився за парти, потурбувалися поголити дитинкам голови? Щоб «ширі» обтягла щільніше? Так-так, ви не не дочули – вашим дітям. Нашим дітям. Дітям типу незалежної України.
У всякому разі, незаконний уряд в особі свого одіозного міністерства освіти подбало багато про що. Ось, прикиньте, що тепер заборонено довідатися підліткам. З підручника історії вилучене згадування про події 2004-2005 років, тобто фальсифікації результатів виборів і безпрецедентного народного протесту. Як говорять, «з метою деполітизації». Не повезло й більш давній давнині. Автор підручника для 5-го класу Віктор Мисан розповів журналістам про вимоги миносвіти. Забрати згадування про героїв Крутий, січових стрільцях. У розділі про Другу світову війну (яка звичайно ж, винятково «Велика вітчизняна»), портрет Романа Шухевича замінити портретом Сидора Ковпака, і вимазати згадування про те, що УПА воювала в тому числі й з німецько-фашистськими загарбниками. Далі – більше. Знайомлячи школярів зі складним періодом вітчизняної історії часів Хмельницького, «убити» фразу «на Сході на Гетьманщину наступали російські чиновники», залишивши при цьому інформацію в тім же рядку про складні відносини України з Польщею й татарами-турками. Забрати ілюстрацію – відому картину художника Волкова «Петро Перший відвідує Павла Полуботка у в’язниці». Автор підручника констатує: «За 15 років мого співробітництва з міністерством освіти ніхто не дозволяв собі подібних вимог».
Банально, але факт: людина звикає до хорошого швидко. Так так звикає, що може спочатку й не помітити, що хороше висохнуло. Прикиньте: батькам нинішніх 12-літніх учнів цілком може бути 32-35 років. Виходить, на початку 90-х, коли нас стали полегоньку «разманкуртизувати», вони самі були дітьми. Зростаючими, у свою чергу, у батьків, що зачитуються історичною правдою, що линула зі сторінок шановних видань тих часів. Виходить, людям складно уявити собі, що на деякі «шматочки» констатації того що дійсно відбувалось може бути накладена державна заборона. Як це, втім, водиться в державах тоталітарних. Люди ці практично в такому не жили. Більше того, вони настільки в гарному змісті слова розпещені безцензурною інформацією, що, мабуть, щиро вразяться до подібного підходу: мол, що, якщо про Майдан-2004 нічого не говорити, то ця подія що відбулася, хіба зникне?
Звичайні громадяни, стурбовані подорожчанням комунальних тарифів і вмісту шкільного рюкзака можуть попросту не вникнути в сумний факт: їхні діти відправляються в школу, що відразу стала страшною фабрикою по виробництву гвинтиків і гайочок майбутньої тоталітарної машини. І тому про наднебезпечні ознаки манкуртизації наших дітей сьогодні варто кричати гвалтом.
Ви думаєте, я в черговий раз, так сказати, наїжджаю на одіозного Табачника, якого чомусь деякі видання завзято йменують міністром освіти? Оце вже ні. Зовсім байдуже, як буде звучати прізвище особи, що приводить у виконання злочинні, швидше всього, закордонні, розпорядження по відбиранню в нашого підростаючого покоління історичної правди. Головне от у чому. Подібний злочин робить представник влади, що є нелегітимна. Для тих, хто за дачно-городніми турботами призабув «зміст попередніх серій», коротко повторюся. Сьогодні в Україні немає законного уряду, оскільки Кабмін сформований парламентською більшістю, створеною в порушення закону.
Також – зовсім байдуже, що якийсь г-ин Янукович у черговий раз показав рівень проФФесора, переплутавши під час недавнього візиту в Німеччину Італію з Ірландією. Це не повинно обурювати. Обурювати повинно те, що критикуючи Януковича за подібний ляп, його називають…президентом. Знов-таки, повторюся, і в цій частині повторюватися не утомлюся. Янукович В. Ф. не є президентом України, оскільки: а)громадянин з незнятими карними судимостями не може балотуватися на подібний пост; б) фальсифікація виборів-2004, зроблена його командою не розглянута в судовому порядку й винні не понесли покарання; в) на виборах-2010 він у суді не зміг довести факт свого трипроцентного виграшу.
І зовсім незрозуміло, чому ми всі, і громадяни, і політики, що відносять себе до опозиції, як би потихеньку починаємо примирятися з подібним становищем справ. Мол, є в нас президент, уряд, парламентська більшість, комусь вони подобаються, а комусь – немає. Смутно, але стан справ не виглядає так. У країни – цілком незаконна влада. І не зовсім зрозуміло, чого ми всі, панове, чекаємо. Моменту, коли Фірташ і російський «Газпром» не тільки, як нині, залізуть у кишеню кожного громадянина (по думках експертів, грища навколо «повернення» газу РосУкрЭнерго принесуть їм вигоду від 1,89 млрд. доларів до 2,5 мільярди), але й згадувати про це в ЗМІ буде заборонено? Часу, коли рейтинг так званої нинішньої влади не просто, як сьогодні, зменшиться за 5 місяців на 20%, а впаде до нуля? Так на той час нас змусять забути слово «рейтинг» як пов’язане з виборами. Оскільки виборів не буде. Оперативно, судячи з темпів згортання наших прав і свобод, під оплески впаяють Януковичу або узурпаторові влади з іншим прізвищем, так сказати, довічний строк. Дня, коли зі шкільних підручників історії вимажуть згадування про те, що в 1991-м Україна була проголошена незалежною державою? І тоді я-я-к обуримося? А чи не підростуть до того дня манкурти, яким після школи сунуть у руки автомати, щоб вони радісно розстріляли своїх обурених батьків?
Так, час повернутися до того, із чого почали сьогоднішні замітки. Деякі читачі нарікали мені із приводу попередніх матеріалів: мол, наполегливо кличу на барикади. Але барикада в умовах життя при нелегітимній владі, знаєте, у кожного своя. В 1939-м, у Польщі, окупованої німецькими фашистами й радянськими «визволителями», у підпіллі почали діяти школи, у яких підлітків учили правдивій історії, рідній мові, літературі. Зверніть увагу, тоді за подібну діяльність страчували. Ми, слава Богу, сьогодні не в настільки загрозливому положенні. Але поки не зуміли вигнати незаконну владу, не варто забувати про дріб’язки, які на перевірку – далеко не дріб’язки. Якщо з підручниками української історії учинене те, що, на жаль, учинене – необхідно створити позашкільні групи по вивченню історії. Природно, дітям повинно бути цікаво, по-гарному престижно знаходитися в подібному гуртку. Це – насущна справа для педагогів-патріотів, молодіжних організацій демократичних партій. Може, у кого із читачів є реальні пропозиції по організації подібної діяльності? Відгукніться, будь ласка, на ОРД.
Що ж, нікуди не дінешся: літо червоне проспівали, оглянутися не встигли, як зима котить в очі…Із Днем знань, дорогі співрозмовники. Знання, як відомо, сила.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень