З моменту закінчення Великої Вітчизняної війни пройшло 67 років, але за весь цей час державна влада зі своїми необмеженими ресурсами так і не попіклувалась зібрати по місцях проведення боїв тієї страшної, жорстокої війни безіменні останки тих, хто віддав своє життя за свою Батьківщину, за благо свого народу, незважаючи на те, чи це воїни Радянської Армії, чи воїни УПА. На жаль, не встановлені особи виявлених загиблих воїнів, не віддані останні почесті, не знайшли пристойного поховання жертви жахливої людської м’ясорубки. Потрібно врахувати і те, що не було проведено і повного розмінування території, де точилися бої, по теперішній час на боєприпасах: мінах, снарядах, гранатах підриваються люди, тварини, техніка.
Для кожного, хто хоча б раз побував на розкопках в долинах смерті, стає очевидним, яким неймовірним цинізмом наповнені слова: “НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ, НІЩО НЕ ЗАБУТЕ”. Ці слова можна прочитати практично всюди на мармурових обелісках, в музеях та меморіалах біля Вічного вогню, їх декламують, повторюють і приводять в підтвердження нашої пам’яті, турботи всесторонньої уваги героїчному минулому до тих, хто не повернувся з полів Великої Вітчизняної і до тих, хто залишився там назавжди. Імена мільйонів загиблих продовжують залишатися невідомими для нас. Різні люди відвідують долини смерті. Пошукові загони шукають останки солдат, медальйони-смертники, залишки червоноармійських книжок, нагороди, щоб з їхньою допомогою встановити особистості загиблих та поховати їх в братських могилах; трофейники та мародери, відомі як чорні археологи, шукають вогнепальну та холодну зброю, шукають та розкопують невідомі поховання як радянських, так і німецьких військовослужбовців в пошуках цінних особистих речей та нагород. Все це осідає у власних колекціях, або продається, забезпечуючи цим стабільний дохід самозваним «археологам», оскільки попит на подібні речі з часом не зникає. Останнім часом з’явилась нова, багаточисельна категорія людей, яка приходить в долини смерті виключно за ломом кольорових та чорних металів. В напівлегальних пунктах прийому охоче приймають солдатські каски, латунні гільзи, алюмінієві котелки, кружки та фляги, мідні пояски від артилерійських снарядів, обломки дюралевої обшивки вщент розбитих літаків. Для когось походи в долини смерті є засобом заробітку на життя, хобі, вільне проведення дозвілля, полум’яний патріотизм, але всіх цих людей поєднала війна.
Про ту велику війну написано багато, але вся військова історіографія, як і вся офіційна пропаганда, повідомляла, як ми тепер знаємо, далеко не все. Чомусь вона була незацікавлена ні в об’єктивній оцінці істинних людських втрат, ні в виявленні істинних причин.
Кому потрібна така правда про війну?.. Всім тим, хто носив і носить погони, тим, хто вибрав своєю професією захист Вітчизни. Навіщо потрібна така правда? А задля того, щоб уникнути в майбутньому помилок минулого. Всім добре відомо, що народ, який не знає своєї історії – не має майбутнього. Невже наші предки століттями проливали свою кров в битвах з багаточисельними ворогами, віддавали свої життя для того, щоб ми з вами не мали майбутнього? Невже вдови та сім’ї полеглих і досі незахоронених воїнів даремно сумували і проливали сльози?..
У 1242 році великий князь Олександр Невський по закінченню Льодової битви на Чудському озері наказав захоронити всіх мертвих воїнів-русичів, які опинилися до кінця битви під льодом озера. По зову серця сотні людей з плотів та човнів витягували затонувших воїнів баграми, щоб з відповідними почестями предати їхні тіла землі. У 1380 році великий князь Дмитро Донський, який наголову розгромив полчища Мамая, не залишив Куликове поле до тих пір, поки не були поховані всі загиблі та не була поставлена на військовому кладовищі Куликівської битви церква Різдва Богородиці. У 1789 році, коли фельдмаршалу Олександру Васильовичу Суворову після Римниківської битви генерали запропонували відсвяткувати закінчення війни з турками, великий полководець відповів: ”поки не буде відданий землі останній загиблий солдат – війна не закінчиться”.
Колектив Дрогобицько-Бориславський об’єднаного районного військового комісаріату під турботливим керівництвом військового комісара підполковника Попова Віктора Євгеновича, займався врученням нагород ветеранам, неодноразово виїжджав до місць проживання ветеранів для привітання з нагоди Дня перемоги, проводить прийом ветеранів з особистих питань, займається виробленням та видачею посвідчень учасникам бойових дій, веде переписку з військовими архівами про надання відомостей родинам про службу, загибель рідних на полях війни. Ведеться військово-патріотична робота, проводяться змагання серед призовної молоді, яка навчається в школах, технікумах. Цим займається інструктор відділення комплектування та обліку чисельності Дрогобицько-Бориславського ОРВК, старшина військової служби за контрактом Роман Возняк.
Пошуковому загону “ВІДРОДЖЕННЯ”, який очолює майор Дорофєєнко Вадим Сергійович, начальник відділення офіцерів запасу і кадрів нашого військового комісаріату від Волинської обласної, пошуково-дослідницької, правозахисної, історико-просвітницької, громадської організації “СУМЛІННЯ”, під керівництвом директора Луцького військово-історичного музею Пасюка Ігора Миколайовича лише в 2012 році вдалося виявити та перепоховати рештки 35 воїнів Радянської армії які загинули в боях, 4-х з яких вдалося ідентифікувати: ст. с-нт Осадчук Ф.Ф., гв. ст. с-нт Білоусов М.С, рядовий Глєбов, рядовий Корольов, на жаль решта імен та прізвищ виявлених воїнів 47-ї армії І-го Білоруського фронту, які в період з березня по липень 1944 року вели запеклі бої за визволення Ковельщини від німецько-фашистських загарбників, залишаються невідомими. На основі проведеної роботи пошукового загону створено фільм. Нещодавно, 26 жовтня, до річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників, відбулося урочисте відкриття меморіального комплексу на Волині, який упорядкував пошуковий загін “ВІДРОДЖЕННЯ” з наданням всіх військових почестей загиблим солдатам та встановленням пам’ятного хреста. Також відбулося вручення нагород пошуковцям Ковельщини від Львівської обласної організації ветеранів України та Всеукраїнської спілки радянських офіцерів, за проведену військово-патріотичну роботу та збереження історичної пам’яті.
Загін співпрацює з Київським міським історико-патріотичним клубом “ПОШУК” (керівник Андрій Парахоня), військовим музеєм ЗОК (керівник полковник Сергій Паліса), Львівським товариством пошуку жертв війни “ПАМ’ЯТЬ” (керівник Любомир Горбач), Жовківською німецькою народною спілкою (керівник Володимир Метика).
Щира вдячність приватному підприємцю Шемеляк Оксані Мирославівні та Асаулюку Володимиру Васильовичу, які в вигляді спонсорської допомоги виготовляли таблички на солдатські пірамідки та мармурову дошку на пам’ятний хрест.
Чіткими рядами стоять солдатські піраміди з табличками “НЕВІДОМИЙ СОЛДАТ – 1944 рік”, а навкруги шумлять дерева, наче співають полеглим воїнам останню пісню.
Вічна слава героям, які віддали свої життя у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками 1941-1945 років!
Вічна пам’ять!
Вадим Дорофєєнко, майор, начальник відділення офіцерів запасу і кадрів Дрогобицько-Бориславського ОРВК
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень