Петро Трохановський недаремно взяв собі псевдонім Мурянка. Бо «мурянка» по-лемківськи значить «мурашка». А котра комаха зрівняється з мурашками у працьовитості, ладі, згуртованості? Напевно, ще бджола, і все.
Петро Мурянка – дуже відомий лемківський поет, журналіст, перекладач, громадський діяч. Він їздить по світу, пропагує лемківське слово серед своїх, дбає, аби воно зберігалося і передавалося з покоління в покоління.
Як не дивно, але в Україні це його перша зустріч, і приємно, що проходила вона саме в нашому курортному Трускавці. 21 листопада, в церковне свято Архистратига Михаїла Петро Мурянка провів свій творчий вечір в готельному комплексі «Оскар» (директор Олег Блажівський).
Затишний зал, перед кожним склянка запашного карпатського чаю з медом. Тьмяне освітлення сприяє камерності та щирості зустрічі. Старшого віку, але енергійний, як той молодик, Петро Мурянка не лише читає вірші, але й співає пісні. Лемківська бесіда звучить по-особливому мило, трепетно, хоча й дещо незвично для вуха тих, хто звик чути виключно літературну українську мову, «польщизну» чи «словенщіну». Бо лемківська бесіда – це не суржик і не суміш різних слов`янських мов, а мова автохтонних жителів частини Карпатських гір. Мова міфічної Лемковини – неполітичного утворення, котре живе в серцях та душах лемків.
Про Петра Мурянку можна почерпнути багато цікавої інформації в Інтернеті, але не є нашою метою переповідати те, що вже хтось колись сказав. Хочемо натомість подати суб’єктивну думку про цього чоловіка з сивим волоссям, хитруватими очима і гучним, хоча дещо й прокуреним голосом. І полягає ця думка в тому, що такі, як Петро Троханівський-Мурянка потрібні кожному народові. Потрібні, аби той народ будити, аби його возвеличувати і присоромлювати, аби про той народ знав всенький світ.
Білцарева, Криниця, Сан, Кросно, Команьча, Волиця та багато інших географічних назв для лемків є не просто словами. Тож коли Петро Мурянка читає один зі своїх найзнаменитіших творів «Сповідь в степу. Пам`яти діда Петра» і згадує рідні місцевості, то не лише він переживає – з ним співпереживають присутні на зустрічі члени Товариства «Лемківщина». Кожен з них по-різному покидав рідні краї – хтось в утробі матері, як Петро Троханівський-Мурянка, хтось плачучи на возі з роздвоєною думкою куди ж їхати, на захід чи на схід, а хтось, хоча й народився в Україні чи на понімецьких землях Польщі, повертався думками та мріями в землю прадідів, котра замість пшениці родила овес, а замість текти молоком і медом стікала кров`ю і потом.
Петро Мурянка наближує лемкам світову культурну спадщину, перекладає на їхню бесіду знаних авторів, головно зі слов`янських країн. Іван Франко, Адам Міцкевич, Юліуш Словацький, ба, навіть Богдан-Ігор Антонич стали ближчими лемкам саме завдяки мурашиній роботі цього чоловіка, котрий окрім з восьми «традиційних» слов`янських мов перекладає на лемківську ще й твори, написані «язичієм» ХІХ століття. І все для Лемковини, для того, аби розкопане мурянчисько (мурашник) колись відновилося і не стояло розритими безформними купами, а було злагодженим живим організмом. Одній мурашці це не під силу, але, Богу дякувати, Лемковина має своїх «мурянок» по всьому світу.
Трускавецький «Оскар» має таку властивість, що хто хоч раз виступав тут, то обов’язково повертається і знов тут має зустріч. Польська акторка Ґражина Казновська, лемківська діячка Маріанна Яра, ряд українських письменників та поетів повертаються до Трускавця і до «Оскара» не лише для відпочинку, але й для ділення собою, своєю творчістю. Хочеться сподіватися, що Петро Мурянка ще колись зачитає і заспіває по-лемківськи в цих стінах. А наразі на стіні у рідній хаті в лемківській Криниці (найзнаменитіший курорт сучасної Польщі) Петро Мурянка може повісити пам`ятку з Трускавця – картину, подаровану трускавецькими лемками в особі Ярослава Одрехівського.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень