У квітні у Трускавці протягом двох тижнів на відпочинку перебувала улюблениця мільйонів телеглядачів, відома в Україні, Росії та в інших країнах СНД і не тільки СНД артистка Оксана Сташенко. Заслужена артистка РФ знялася у близько сотні популярних фільмах та телепередачах, одна з останніх її ролей – експерт Жанна Сєльская в серіалі “Повернення Мухтара”.
Про її перебування в Трускавці, про нові враження та нові знайомства, про життя та творчість, роботу та відпочинок – у ексклюзивному інтерв’ю, яке погодилася дати пані Оксана для нашого видання. Принагідно висловлюємо вдячність заступнику генерального директора санаторію “Карпати” Івану Михайловичу Скибаку, без якого наша зустріч навряд чи відбулася б у такій затишній, приємній та милій атмосфері.
– Пані Оксано, розкажіть трішки про себе.
– Народилася я в Росії, у славному місті Самара – туди моя мама приїхала з України ще в 1957 році на запрошення Волжського народного хору. Для мене атмосфера репетицій і гастролей змалку була звичною і коли мене ще в ранньому дитинстві запитували, ким я хочу бути, відповідь була однозначною – АРТИСТКОЮ. З п’яти років я поступила у музичну школу по класу фортепіано, яку успішно закінчила в 12 років. Після цього я записалася в театральну студію, зі спектаклями ми їздили гастролювати по піонерських таборах. Після закінчення восьмирічки я поступила в театральне училище імені Слонова у Саратові. Його закінчила у 19 років, по розподілу потрапила в Ліпєцк, а згодом у Камєнь-Уральський. В цих містах я пропрацювала два з половиною роки, зіграла понад 25 головних ролей.
У 1989 році я приїхала в Москву, там грала в Московській Обласній Драмі, згодом у театрі “Бенефіс” (10 років). Всього в мене театральних ролей біля півсотні. Ну а потім у моє життя ввірвався кінематограф (чи я в його – сміється) і я через завантаженість змушена була театр покинути.
– Бачу, що все Ваше життя пов’язане з Росією, з театром, кіно. А як Ви потрапили до нас, на Західну Україну і в Трускавець зокрема?
– Вперше я побувала у Львові в 2008 році, тоді я толком так нічого не встигла побачити, роздивитися. Зате була під враженням від Закарпаття, побувала тоді в Берегово, Мукачево.
Хоча вихідних у мене практично не буває, але в 2010 році я все ж якось вирвалася на два дні (8 – 9 травня) до Львова. Оскільки ми з чоловіком Владом (Владислав Мина – прим. авт.) бекпекери (люди з наплічниками), то приїхавши у це місто, самостійно відшукали автобуси, приїхали в Трускавець. Приїхала пізно ввечері, переночувала в найближчому до автовокзалу готелі “Бескид”, зранку поїхала до Львова на зустріч. Скажу, що Львів мене просто зачарував. Я якось раніше скептично ставилася до того, коли хтось говорив “Львів – маленький Париж”, або “Львів – маленький Відень”, думала – так, кожен кулик своє болото хвалить. Та коли я побачила, яке ж насправді прекрасне це місто, то я однозначно змінила свою думку. А біля Домініканського собору в мене аж дух захопило, це було справжнє дежавю, здавалося – я в Парижі. І тепер я кажу, що не Львів – маленький Париж, а Париж – це великий Львів.
У Трускавці, пам’ятаю, мене вразила чистота повітря, його можна прямо ложкою їсти, походили ми по парку, він теж надзвичайно сподобався. Знайшли ми тоді ресторан “Йо-майо” і були приємно здивовані, бо не всюди можна попробувати хорошу кухню. Для прикладу, в Києві я знаю тільки два місця, де я можу смачно попоїсти і нічого після цього не турбує. Тоді в “Йо-майо” нам по-європейськи дали з собою харчі, якими ми змогли повечеряти. А зранку ми вирушили до Львова і далі – знову робота, робота, робота.
– Пройшов майже рік…
– Так, тоді це був травень, а тепер у квітні в мене закінчилися два проекти – “Пончик Люся” і “Кохання у великому домі”, які виходили на російських каналах “Росія” та ТНТ і СТС. Залишилися хіба проект “Повернення Мухтара” та програма “В колі сім’ї”, де я є ведучою, проте все ж два вільні тижні появилися. Взагалі ми любимо Південно-Східну Азію, проте після подій у Японії якось не хотіли ризикувати їхати ні в Таїланд, ні в Індію чи Китай. Коли я в пошуковій системі набрала “хороший відпочинок”, то побачила щось таке, куди мені дуже захотілося їхати. Номери такі, про які я мріяла, басейни, бамбукові дерева… Яким же було моє здивування, коли в контактних даних я прочитала – “Хижина СПА”, м. Трускавець Львівської області. І ось ми тут, у Трускавці.
– Пані Оксано, Ваше перебування у Трускавці – це суцільний відпочинок?
– І так, і ні. Ми з Владом приїхали сюди 17 квітня. Хоча синоптики щодня передавали дощ, проте кожен день нашого перебування тут був сонячний. Це диво, бо відомо, що в Трускавці кількість сонячних днів у році обмежена. Ми вдосталь нагулялися по теренкурах, які нам рекомендували масажисти. Першого ж дня ми побачили те, що повернуло мене в раннє дитинство – дівчинка годувала з руки білочку. Згодом ми побачили ще одну білочку. Я протягнула їй руку, вона підбігла, торкнулася мене, поклавши лапку на мою долоню і … відбігла, бо ми не мали із собою горішків. Уявляєте, як мені було тоді соромно! Наступного ж дня ми накупили різноманітних горішків, нас навчили приманювати тваринок, стукаючи горішком до горішка – і це було незабутнє явище. Ми поїхали на екскурсію Карпатами, побували також у Східниці, де просто прекрасні умови для відпочинку творчих людей, попили там місцевої содової води.
– Чи познайомилися Ви в нас із якимись цікавими людьми, чи знайшли нових друзів?
– Ви знаєте, я вкотре переконалася у Трускавці в тому, що коли в наше життя входять якісь нові люди, то це відбувається без жодних випадковостей. Всі, з ким доля звела мене у Трускавці – це люди з позитивною енергетикою, починаючи від адміністратора Степана та Адама Петровича, який працює в авіакасах до Олега Карпина, Івана Скибака, Сергія Розори та багатьох інших. Дивним чином ми здзвонилися тут із генеральним директором кінофестивалю “Корона Карпат” Олегом Карпином, з яким ми зустрічалися на бердянському кінофестивалі, він мене познайомив із заступником генерального директора санаторію “Карпати” Іваном Скибаком.
Із Олегом та директором готелю “рН” і активним учасником клубу “Ротарі” Сергієм Розорою ми побували у Чистий Четвер в бориславському інтернаті для дітей, хворих на ДЦП. Для діток головне – приїхала нова людина, Сергія вони вже добре знають. Підходить до мене хлопчик Михась і запитує – як тебе звати, а ким ти працюєш, а в якому кіні ти знімаєшся? Коли він почув, що в “Поверненні Мухтара”, то каже: “Так ти ж експерт! У мене є 175 серій Мухтара на дисках!”. У мого чоловіка сльози на очах виступили, коли мені дівчинка Аня на протезах, без пальчиків на руках подарувала писанку, оброблену бісером. Я мушу, коли в листопаді приїду на фестиваль “Корона Карпат”, привезти в цей інтернат телевізор та DVD, а також диски з фільмами та музикою. З цими діточками я фотографувалася, потім ми довго прощалися, цілувалися. Кожен хотів обов’язково назвати своє ім’я – Христина, Богданчик, Марічка. А коли ми вже від’їжджали, то одна дівчинка, Оксанка, вибігла, якщо так можна висловитися і кричала нам навздогін – “Мухтару привіт, Мухтару привіт!”.
25 квітня я з центральної сцени привітала жителів та гостей Трускавця зі святом Пасхи. Під час урочистостей я обмінялася візитками із мером Вашого міста, познайомилася із заступником міського голови Трускавця Юрієм Яворським та його донечкою Юлею і попросила його організувати транспорт, щоб привезти дітей зі школи-інтернату на мій концерт, який проходив 26 квітня в концертному залі санаторію “Карпати”. Він, звичайно ж, не відмовив мені і я знову зустрілася із цими дітьми. Кожній дитині я подарувала фотографії і кожну з них я підписала особисто.
– Що на закінчення нашої розмови Ви хочете побажати трускавчанам?
– Перше, що я хочу сказати – у Вашому місті є все! Краса, здоров’я, чудове повітря, яке, як я вже казала, можна ложкою їсти, прекрасний тваринний світ (ми потрапили сюди як в дитинство, як у мультфільм). А ще – добрі люди, жива вода, прекрасна погода, чуйна адміністрація, неординарні особистості, такі як, зокрема, Іван Скибак – дослідник історії Трускавця, автор книг, фільмів та альбомів про місто-курорт. Є все, лише одне зауваження – Трускавець достойний доброї дороги. Не лише дороги розвитку, але і дороги, по якій ходять та їздять люди. Щоб машина, яка колись возила Яроша, могла проїхати і не розвалитися. І щоб ці дороги не були приурочені до якоїсь події, до Євро-2012 чи ще чогось, бо тоді це буде недовговічно, а щоб все ґрунтувалося на любові до жителів та туристів. А ми ще обов’язково приїдемо сюди, в Трускавець. І рекомендуватимемо відпочинок на Вашому курорті всім нашим друзям та знайомим.
…Швидко промайнуло півтора години нашої розмови. За горнятком смачної кави з кардамоном від Скибака, за переглядом його ж фотоархіву старовинного Трускавця часів Австро-Угорщини та Польщі, Трускавця, якого, на жаль, вже немає, за прослуховуванням пісні про Трускавець та санаторій “Карпати”, за роздумами стосовно фільму про наше місто-курорт, який має намір зняти за власним задумом заступник Лева Грицака. Пані Оксана Сташенко виявилася надзвичайно приємною у спілкуванні людиною – щирою, безпосередньою, відкритою. Потрібно було бачити як загорялися її очі, коли вона із захопленням розповідала про те, на що ми, місцеві, навіть не звертаємо увагу. Парк в англійському стилі, закладений ще до часів Раймунда Яроша на початку ХХ століття, є для нас звичним, а це ж – диво природи. Модерний (кінець ХІХ – початок ХХ століття), в тім і закопянський стиль архітектури старих вілл, музеї, які часто оминають місцеві, а де є на що подивитися, теренкури, по яких Оксана Сташенко прогулювалася зі своїм незмінним “приладом”, крокоміром Для тих, хто не знає – крокомір є приладом, який вказує, скільки кроків, кілометрів пройшла людина, скільки кілокалорій витратила і скільки грамів жиру спалила.
Гордість розпирає від того, що такі люди як Сташенко кажуть “У Вашому місті є все!”, та все ж камінцем у туфлях є оце зауваження про дороги, які, згадує пані Оксана, в 2008 і торік були кращими.
На завершення зустрічі від імені генерального директора санаторію “Карпати” Лева Грицака Іван Скибак подарував заслуженій артистці кілька альбомів, книгу про історію Трускавця, диски з фільмом про Трускавець та піснями про наше місто тощо. Не зайвим буде тут нагадати, що в санаторії “Карпати” вже стало доброю традицією запрошувати на концерти іменитих виконавців, оздоровниця стала ще одним культурним центром нашого міста-курорту і головна в цьому заслуга – Лева Грицака та його заступника Івана Скибака.
А ми завершуємо на цій мажорній ноті нашу статтю-інтерв’ю із заслуженою артисткою Оксаною Сташенко, котра ще повернеться у Трускавець під час проведення Міжнародного кінофестивалю “Корона Карпат”, запланованого на листопад цього року.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень