Ми вже повідомляли про те, що планується зняти фільм про нашого земляка-трускавчанина, Почесного громадянина Трускавця Романа Різняка (Макомацького). Як виник задум зйомок цього фільму, хто його буде реалізувати і коли можна буде очікувати виходу фільму в прокат – про це говоримо з генеральним директором Міжнародного кінофестивалю «Корона Карпат» Олегом Карпином. Спілкуємося також про роль кінофестивалю та кіноіндустрії в промоції нашого курорту.
– Пане Олеже, у кого виникала ідея зйомок фільму про Романа Різняка-Макомацького і на коли планується вихід фільму в прокат?
– Це залежить від багатьох факторів. На реалізацію цього проекту потрібні кошти, але щоб знати скільки саме, треба зробити кошторис, а для цього мати сценарій. А щоб зробити сценарій, потрібно спочатку зібрати та систематизувати багато інформації. І зараз ми власне знаходимося на цьому етапі збору інформації та написання епізодів.
Про те, що вартувало б зробити фільм про Різняка-Макомацького, я говорив вже давно, зокрема і з режисерами, які брали участь у нашому кінофестивалі «Корона Карпат». Але якогось особливого ентузіазму я не бачив. Коли ж я переговорив з режисером Савченком Борисом Івановичем, то він захопився цією темою. Його зацікавлення зросло, коли він більше прочитав про особистість Макомацького.
Борис Савченко нещодавно приїжджав до Трускавця, зупинявся в готелі «Клуб рН», за що велике спасибі Сергію Розорі, і ми почали досліджувати все, що стосується Макомацького, шукати матеріали – статті, вирізки, книжки, історичні дослідження тощо.
Я вважав, що варто більше показати героїзм народу, акцентувати на Трускавці, де народився і виріс Роман Різняк, а Борис Іванович більше намагався зрозуміти Макомацького як особистість, його внутрішній світ. Чому спортсмен, співак, поліглот, а саме таким був Роман Різняк, раптом пішов у цей політичний напрям? Адже відомо, що Макомацький, референт СБ Дрогобицького районного проводу ОУН, весь час був на грані життя і смерті. Він був феноменальним розвідником, знав досконало німецьку, польську і російську мови, коли перевдягався у ворожу форму, ніхто не міг його запідозрити, тому такий фільм про українського патріота – це дуже цікаво, повчально і актуально.
Роман Різняк-Макомацький – людина невеликого зросту, звичайної зовнішності, але зате яка в нього була внутрішня сила, харизма! Жінки його любили, він був душею компанії – гадаю, що ці моменти буде показано у фільмі.
Коли ми почали думати, хто б міг провести пошук інформації про ті часи, то відразу згадали з Борисом Савченком про Тараса Метика. Він раніше працював журналістом, а крім того пише сценарії. Так, за його сценарієм у Львівському академічному обласному музично-драматичному театрі імені Юрія Дрогобича йде вистава «Нескорима». Ми побували на цій виставі, зустрілися з п. Тарасом і домовилися про подальшу співпрацю щодо збору інформації і підготовки матеріалів.
Хоча у кожного з нас трьох є своє бачення, яким цей фільм має бути, але ми зійшлися на тому, що обов’язково будуть висвітлені і особисті риси Макомацького, і героїзм нашого народу тогочасної епохи. Нехай цей фільм буде військовим бойовиком, я б хотів, щоб він став блокбастером…
Кіно має бути знято якісно – так, щоб його хотіли показувати кінотеатри, що є великою проблемою: кінотеатри не хочуть показувати українське кіно, бо їм не вигідно. Але я надіюся, що в Трускавецькому кінопалаці «Злата» покажуть і «Осінні спогади», і «Гніздо горлиці», і покажуть в комерційний час, а не о 10.00, як деякі кінотеатри по Україні. Але це не тема цієї розмови…
Бо ж треба повернути вкладені кошти, щоб продовжувати робити нові фільми, не падати духом. Українському кіно повинні допомогти і звичайні мешканці, для цього потрібно ходити на національні фільми, хай їх можна подивитися і в Інтернеті чи по телебаченню. Закликаю, зробіть свій маленький вклад в розвиток кіно, купіть квитки і сходіть з родиною на українські фільми!
Кіно має бути настільки цікавим, щоб зацікавити глядачів і в інших країнах. Прикладом такого фільму є «Хоробре серце» Мела Гібсона: мало того, що він був суперприбутковим, фільм змінив країну, і це не жарти. Хто в нас до цього фільму знав про історію національно-визвольних змагань шотландців, героїчну боротьбу шотландської нації проти ненависної їм Британської імперії? Так цей фільм ще й підняв національний дух шотландців і навіть змінив розстановку націоналістичних сил в сучасному парламенті країни.
Тому зняти фільм, щоб тільки зняти – це неправильно, краще взагалі тоді не починати. До цієї справи підходити треба дуже ґрунтовно і зі світлою ідеєю.
– Тобто, про конкретні терміни ще говорити зарано?
– Наступного року відзначатимемо 75-ліття створення УПА, тому можливо вдасться залучити якісь кошти на зйомки до цього ювілею, зокрема з різних фондів. Бо надіятися на державне фінансування особливо не випадає. Місто теж не сильно допоможе, бо мова йде про великі суми, але, надіюся, також долучиться.
Для прикладу, від моменту задуму до прем’єри фільму «Осінні спогади» пройшло біля двох років, так що і в випадку фільму про Макомацького можемо орієнтуватися десь на такі терміни…
– На цьогорічному кінофестивалі «Корона Карпат» фільм «Осінні спогади» викликав величезний резонанс, зокрема і через те, що зйомки проходили в Трускавці та сусідньому Доброгостові. Але багато позитивних відгуків довелося почути і про інші фільми, зокрема про «Гніздо горлиці» та «Серце мами Гонгадзе»…
– «Гніздо горлиці» – це приклад якісного українського фільму, його дійсно варто подивитися. Я був на прем’єрі цього фільму на кінофестивалі в Одесі в липні 2016 року; фільм, до речі, отримав там приз.
Зйомки «Гнізда горлиці» тривали довго, бо традиційно все впирається в фінансування. А ще ситуація ускладнилася тим, що раптово помер актор Віталій Лінецький, який грав роль головного героя, тож доводилося коригувати сценарій, кінцівку фільму. Талановито зіграла там і Римма Зюбіна, взагалі фільм вийшов чудовий.
Наш кінофестиваль має стосунок до цього фільму не тільки тому, що тут його демонстрували в рамках показів українського кіно. Коли їм потрібні були гроші для реалізації цього проекту для зйомок в Італії, то постало питання виходу на італійські фільмкомісії (за визначенням, фільмкомісії – це неприбуткові організації, створені для просування країни або певного регіону як міжнародної і національної кіновиробничої бази. Фільмкомісії надають різноманітні послуги для заохочення кінематографістів використовувати місцеві локації, послуги, потужності та персонал. Створення в Україні фільмкомісій на закордонний зразок – один із найперспективніших напрямів розвитку регіонів у питаннях культури, туризму, а відповідно, й економіки. Загалом же, у світі працює близько 180 фільмкомісій, у Європі – 27).
Ми ще раніше розмовляли про фільмкомісії, про підписання угоди між Держкіно і нашим кінофестивалем, щоб фільми знімалися тут, в Західній Україні. Судіть самі – Крим окупований, Схід України тимчасово недоступний, в Києві і так багато знімають, а тут дуже добре розташування: гори, замки, річки, ліси, поля, фольклор, готова інфраструктура проживання-харчування, тобто все є.
Так от, ми якраз про це розмовляли з режисером «Гнізда горлиці» Тарасом Ткаченком (до речі, учнем Бориса Савченка), та продюсерами Володимиром Філіповим і Андрієм Суярком. А через якийсь час дзвонить до мене п. Андрій з Італії і пропонує організувати кінофорум за участі італійських фільмкомісій, щоб вони розповіли, як це все відбувається в них, поділилися досвідом. А згодом Голова Державного агентства з питань кіно Пилип Іллєнко приїжджав в Трускавець, ми зустрічалися і з головою міста, то він запропонував те ж саме і вони на наш фестиваль привезли тих самих людей з Італії, які допомагали знімати «Гніздо горлиці». Так що така ось пов’язаність: Трускавець, Італія, «Гніздо горлиці».
Тарас Ткаченко довго досліджував цю тему, яка є основною в фільмі: про наших людей в Італії, які туди поїхали не від доброї долі на заробітки. Зараз він став головою Спілки кінематографістів України – це так, до слова про режисера «Гнізда горлиці».
Сьогодні ці продюсери готуються до зйомок фільму «Червоний» по роману Андрія Кокотюхи – про командира УПА, який підняв повстання в ГУЛАГу. Приїздили сюди, бо їм потрібні були шахти для зйомок, тож ми побували у Стебнику, оглянули всі можливі варіанти, але щось їм це не підійшло…
Що стосується фільму «Серце мами Гонгадзе», то це документальна стрічка молодого талановитого режисера із Закарпаття В`ячеслава Бігуна.
«Серце мами Гонгадзе» – це намагання осмислити всю глибину трагедії вбивства Георгія Гонгадзе, віддати належне цій втраті, заглибитись в історію його родини, зрозуміти, що сформувало переконання Гії, його волю до боротьби. Славік Бігун – український документаліст, це вже далеко не перший його успішний фільм. Я радий, що фільм був показаний на нашій «Короні Карпат», адже українське документальне кіно теж потрібно підтримувати, розвивати, популяризувати.
До речі, під час фестивалю відкрилася Галицька кіношкола. яка презентувала свій фільм «Історія однієї каблучки». Завдяки її керівнику Олегу Бачинському вже декілька років наша дітвора залучена до кінознімального процесу. Свої фільми також презентували Микола Іваник та Сергій Розора.
– Фільми, про які ми говорили, стосуються новітньої історії – УПА (фільм про Макомацького та «Червоний»), демократизація України («Серце мами Гонгадзе»), заробітчанство («Гніздо горлиці», «Історія однієї каблучки»), Майдан та АТО («Викриття» Сергія Розори та «Осінні спогади»). А чи не виникало бажання зняти фільм з давнішої історії нашого краю, наприклад про опришків, часи середньовіччя або й княжу добу, адже маємо тут чудові місцини – залишки фортеці Тустань в Уричі, скелі Довбуша в Бубнищі-Розгірчому, скелі в Ямельниці…
– Так, це цікава думка і про це треба робити фільми. Як каже продюсер фільму «Осінні спогади» Віктор Вілгелм з Чехії, потрібно мати кредит довіри. Коли ти вже щось зробив і зробив це якісно, тобі потім легше, адже тобі довіряють, ти показав себе. До речі, п. Вілгелм знову планує знімати фільм в Трускавці, можливо це буде інтернаціональна комедія.
У випадку історичного фільму про наш край теж стоїть питання коштів, наскільки це актуально і цікаво, яку мету ставимо перед собою, хто може підготувати сценарій, зняти і так далі. А мріяти завжди треба, тоді мрії швидше можуть здійснитися…
– Пане Олеже, кінофестиваль «Корона Карпат» вже успішно працює 7 років. Не важко «тягнути на собі» цей тягар?
– Скажу так: всі великі ідеї, великі цілі є довготривалі і фінансово та ресурсно затратні. У 2007-2008 роках, коли я був депутатом Трускавецької міської ради V скликання, я неодноразово говорив депутатам, що треба робити промоцію курорту, популяризацію, щоб про Трускавець було максимум позитивної інформації. Але мене тоді ніхто не слухав. Згадайте 2007 рік – кредити дають, все будується, кризи ще не було, яка промоція, нащо тої промоції, кому вона потрібна? Пробити стіну нерозуміння було дуже важко. Ледве вдалося протиснути ідею комісії з популяризації курорту, правда, потім її об`єднали з бюджетною…
Тоді я почав шукати, що в світі може найпотужніше зробити рекламу курорту. І так я вийшов на кінофестиваль, бо практично всі всесвітньовідомі курортні містечка стали відомі також і за рахунок кінофестивалю – згадайте Канни, Карлові Вари, Сан-Себастьян…
До речі, так засвітився і Бердянськ, а якраз до нас приїжджав прес-тур зі Сходу України в 2007 році і я познайомився з керівником готелю в Приморську, який був організатором кінофестивалю. Потім напрацював нові зв’язки, почав детальніше вивчати тему кінофестивалів, так воно і пішло…
Що дає нам кінофестиваль? Якщо зайдемо в Google і наберемо «Трускавець новини», то побачимо в абсолютній більшості новини, які не є позитивними. Я розумію, що люди більше цікавляться сенсаціями. Та про Трускавець має бути максимум позитивних новин. Це, до речі, на замітку і місцевим журналістам, і ТІЦу.
Коли проходить фестиваль і набираєте пошук в Google, то бачимо, що до Трускавця приїхав такий-то актор, такий-то режисер, відбулася прем`єра фільму на таку-то тему тощо. Появляються інформаційні приводи, які тримають увагу Інтернет-спільноти і все це добрі новини, позитив про Трускавець, а перебування кінозірок в місті це додаткова реклама….
Фестиваль – не прибуткова річ, навпаки, це дуже затратно, це багато роботи і в результаті борги. Але без фестивалю неможливо б було мати ці цікаві і корисні знайомства серед кіноспільноти, без цих знайомств і своєї репутації неможливо було б створювати фільмкомісії, без фільмкомісій ми не зможемо залучати кіноіндустрію до нас. Кіноіндустрія – це потужний інвестор, це мільйони доларів кіноінвестицій в регіон, це робота для готелів, ресторанів, транспортних компаній…. В кінці кінців це мегапотужна промоція нашого регіону та Трускавця зокрема….
Йде промоція курорту, кожен мав би вносити свою лепту в цей процес. Хтось купує золотий унітаз, але хіба це допоможе в житті, кому це на користь? Краще вкладати в своє місто, робити щось для людей, для майбутніх поколінь і від того виграють всі…
Спілкувався Володимир Ключак,
фото Ірини Циган (з ІІ Міжнародного кінофестивалю «Корона Карпат» в 2010 році)
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень