Поразка міського голови Трускавця Лева Грицака, який утретє балотувався на цю посаду, була очікуваною, і він сам був готовий до неї.
Проте ніхто не сподівався, що Руслан Козир із “Фронту змін” здобуде перемогу, випередивши Лева Грицака на якихось 180 з копійками голосів.
Проте Лев Грицак, який ішов цього разу від Партії регіонів (і це однозначно знизило його рейтинг), був лише третім. Другим виявився Євген Юник, який ішов від Європейської партії й відстав від переможця лише на 120 голосів, апелюючи до суду про порушення під час виборів.
На крісло міського голови балотувався і Богдан Матолич, який вже обіймав свого часу цю посаду. Казали, що він добивався прихильності Партії регіонів, але згодом змушений був іти від Української народної партії, зайнявши четверте місце.
Але хто всіх найбільше здивував у Трускавці, так це Олександр Чебаненко, який став депутатом Львівської обласної ради і набрав на якихось сто голосів менше, ніж тепер уже міський голова Трускавця Руслан Козир. За Чебаненка голосував лише один виборчий округ, а це половина міста-курорту. Тепер Олександр Іванович може сміливо думати, аби стати народним депутатом України, але для цього йому ще слід заручитися підтримкою не лише другої половини Трускавця, а й Борислава, Дрогобича, Стебника, Дрогобицького району. Було би незле, якби він поміняв і партійну вивіску, бо Народна партія Литвина викликає не дуже велике захоплення у мешканців Дрогобиччини, хоча, з іншого боку, якщо голосують за особистість, то мало уваги звертають, від якої партії йде людина, тим паче, що Олександр Іванович є позапартійним.
Руслан Козир мав не лише фору у вигляді іміджу “Фронту змін”. На нього потужно працювала газета “Джерела Трускавця”, яку він свого часу врятував від загибелі. Журналісти “мочили” опонентів Руслана Козира мало не в сортирі, як казав Владімір Путін. Крім того, на нього працювали два політтехнологи з Росії. Якщо згадати, що під час президентської кампанії на лідера “Фронту змін” Арсенія Яценюка теж працювали російські політтехнологи, то ще слід задуматися, куди веде Україну ця політична сила.
Напередодні виборів за ініціативою Руслана Козира в Трускавці відкрили пам’ятник Степанові Бандері. Лише вороги України могли нарадити спорудити таке недолуге створіння. Але вони лише хіхікали, бо цей витвір антимистецтва належить нашим українським скульпторам і архітекторам. Уявіть собі: Степан Бандера стоїть на колінах перед санаторієм КГБ. Принаймні таке враження складається, коли дивишся на цей пам’ятник уперше. Якщо трускавчани допустили таке “диво” на своїй території та ще й обрали його ініціатора своїм міським головою, – що ж, як кажуть, прапор їм у руки.
Що стосується депутатського корпусу, то такої переконливої перемоги, як у Бориславі, “Фронт змін” не має. Він провів лише чотирьох депутатів до міської ради. По п’ять мають “Свобода” і “Батьківщина”. Ще декілька партій – екзотична “Права воля України”, Європейська партія, Народна самооборона – провели по чотири депутати, регіонали – трьох. Ще по три депутати мають “Наша Україна” і “Удар”. Хто з ким буде блокуватися і чи входитиме “Фронт змін” до більшості, – важко сказати. Принаймні новообраному мерові важко буде втримати ситуацію в руках.
Першим заступником міського голови Трускавця може стати Микола Гук, дружина якого працює прес-секретарем Руслана Козира. Але трускавецькі депутати вже геть би чисто звар’ювали, якби погодились на те, аби невдатний колишній міський голова Дрогобича руйнував ще й місто-курорт.
Трускавець чи не найбільше постраждав від так званого чорного піару. Особливо дісталося Євгенові Юнику та Богданові Матоличу. Ті, хто зробив це, перейшли всі межі дозволеного. Навряд чи правоохоронцям удасться вийти на слід цих ницих людей, а особливо встановити замовників…
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень