Після Януковича й керівника президентської адміністрації Льовочкіна Олександр Лавринович є фактично третьою особою в Україні за впливом на процеси так званого державотворення. Так званого, тому що практично мова йде про руйнацію України як незалежної держави.
Посада міністра юстиції дозволяє йому бути непублічною людиною і фактично виконувати роль “сірого кардинала”, зміцнюючи особисту владу Віктора Януковича. Звідси й надання тому повноважень, які не снились усім попереднім президентам, разом узятим, і неконстутиційні за своєю суттю рішення Конституційного Суду України, коли президентові стало дозволено те, чого нема в Основному Законі.
Найбільш яскравий приклад – переведення президентським розчерком пера судді Кірєєва до Печерського суду Києва, хоча нормами Конституції подібні дії не передбачені, а тому процес над Тимошенко від самого початку є нелегітимним.
Всі ці маніпуляції з законами та Конституцією здійснюються Лавриновичем мало не таємно, не для широкого загалу, а того, кого звикли називати електоратом, просто ставлять перед фактом.
Вірно-відданість Лавриновича зросла в геометричній прогресії, коли, за чутками, Янукович, який тоді ще був прем’єр-міністром, кулаком “виховав” міністра юстиції, як це він полюбляв і полюбляє робити. Тепер Лавринович не просто вгадує бажання боса, а й попереджає їх, кинувши до ніг президента з маленької літери всі свої юридичні знання.
Будучи в стані національно-демократичних сил, Лавринович не сповна використав свій потенціал. Його явно тримали на другорядних, а то й третьорядних ролях. Тому, коли випала нагода здійснити стрімку кар’єру в “ворожому” таборі, Лавринович навряд чи вагався, тим більше, що вербувальники відразу намацали слабкі ланки майбутнього міністра: захланність, амбітність і власне здатність до кар’єризму. Мова не йшла про звичайне зрадництво, в якому українські політики постійно звинувачують одне одного. Сам стиль життя народних обранців й аморфність електорату спонукає їх шукати де краще для них самих, а поняття совісті, моралі їм не притаманні.
Вісім років Олександр Лавринович представляв Борислав Львівської області у Верховній Раді України й навіть удостоївся звання Почесного громадянина цього нафтового містечка. Зараз, звісно, його популярність не така вже й велика, як раніше, але чинна влада час від часу користується його послугами. Скажімо, обленерго вимкнуло за борги електропостачання місцевому водоканалу, а, отже, автоматично припинилося й постачання води. Міністр юстиції прислухався до прохання міського голови Борислава, який прийшов до влади від Фронту змін, зателефонував куди треба – і постачання електроенергії та води відновилися. За великим рахунком, це не розв’язало й не могло розв’язати проблем водоканалу, бо сумарний борг комунального підприємства становить понад десять мільйонів гривень, що для куцого місцевого бюджету є астрономічною сумою, але реклама Лавриновичу була зроблена. Міський голова особисто подякував йому в засобах масової інформації. Можливо, цей досвід слід запровадити Партії регіонів як доказ проведення економічних реформ? А що, зателефонував міністр – і проблему розв’язано! Що стосується бориславського водоканалу, то після втручання Лавриновича підприємство вирішили реорганізувати, створивши нову структуру. А ось понад десятимільйонні борги зависли в повітрі й кредитори ламають собі голову, як їх повернути. Чи не з легкої руки Олександра Лавриновича здійснена ця оборудка? І чи не з тієї ж опери списання олігархам їх понад двадцятимільярдного боргу?
Саме “засвітка” Лавриновича змусила багатьох задуматися, чому це було зроблено. Для Партії регіонів зайвих штиків у майбутній Верховній Раді не буде. Тому слід очікувати, що Олександр Лавринович піде до парламенту не лише за партійним списком, а й ризикне балотуватися на мажоритарному окрузі, якщо, звісно, вже не порадив Януковичу відтягнути вибори до 2015 року. На Дрогобицькому виборчому окрузі, куди, крім Борислава і Східниці, вже входять Трускавець, Дрогобич, Стебник, Дрогобицький район (цікавий округ з точки зору перспективи розвитку цього регіону!), у нього мало шансів, щоби знову стати народним обранцем, хоча все залежатиме від того, хто з гідних конкурентів балотуватиметься на ньому й чи не застовбичить Партія регіонів це місце для свого улюбленця – Віктора Ющенка, про що зараз не говорить хіба що лінивий. Тому не виключено, що Олександр Лавринович подасться на рідну Житомирщину або знайде якийсь інший нейтральний округ.
Олександр Лавринович прекрасно розуміє, що, за великим рахунком, йому просто необхідна депутатська недоторканість з огляду на стрімке падіння рейтингу Януковича і Партії регіонів. За даними Центру Разумкова, популярність чинного президента з травня минулого року впала з 39,2 відсотка до 14,6, хоча рейтинг Ющенка за перший рік президентства впав з 47 до 20 відсотків. Нині Януковича однозначно підтримує лише 9,7 відсотка виборців. Особисто для Лавриновича це не може призвести ні до чого доброго. Падіння влади може відбутися навіть набагато раніше, ніж сам собі замислив Олександр Лавринович, хоча він робить усе можливе й неможливе, аби зберегти цей режим, а, головне, – комфортне й безбідне існування в ньому для себе, коханого. І депутатська недоторканість, звичайно, не буде зайвою, тим більше, що Олесю, як його називають у Бориславі, можуть пригадати процес над Юлією Тимошенко, адже всім зрозуміло, що без втручання “сірого кардинала” тут не обійшлося…
Анатолій Власюк, часопис “Тустань”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень