/Публікується вперше/
У творчій спадщині Івана Франка ім’я цього колись відомого польського економіста Юліуша Ау згадується тільки раз. „В р. 1879, – писав Іван Франко в листі до Михайла Драгоманова від 26 квітня 1890 року, – я через посередництво д. Лімановського дістав доступ до польського журналу „Tydzień polski” і помістив тут невеличку статтю про Ем[іля] Золя, а також три ескізи п.з. „Ruteńcy”, де в сатиричний спосіб спортретизував кілька фігур окружаючої мене інтелігенції руської. Кілька дальших ескізів з тої серії осталось недрукованих в портфелі редакції «Tygodnia» як також обширний розбір книжки д. Ау „Socjalizm jako objaw choroby społecznej”. Цей лист Михайло Драгоманов помістив у своєму передньому слові до збірки Івана Франка „В поті чола”, яка вийшла цього ж 1890 року. Болеслав Лімановський, про якого йде мова в листі, брав участь разом з Іваном Франком у так званому першому соціалістичному процесі, а відтак за свою соціалістичну пропаганду був видалений за межі Австро-Угорщини і в еміграції створив Польську соціалістичну партію, так звану РРS. “Tydzień polski” – це скорочена назву журналу „Tydzień literacki, artystyczny, naukowy i społeczny”, який виходив мізерним тиражем у Львові з 1874 до 1881 року і з яким співпрацював Іван Франко, помістивши в ньому по виході з тюрми свої нариси: „Młoda Ruś” (№ 57), „Człowiek zwyczajny” (№ 58) та „Zniechęcony” (№ 63). Опісля Іван Франко ці три нариси переклав українською мовою і включив до збірки „Рутенці”, яка вийшла у Львові 1913 року. Що ж до „обширного розбору” праці Ау „ Socjalizm jako objaw choroby społecznej”, то він так і загубився і ніколи не був надрукований. Що ж стосується Ау, авторству якого належить „ Socjalizm jako objaw choroby społecznej”, то про нього 49 том 50-томного видання творів Івана Франка дає наступну інформацію: “Ау Юліуш – (1842 – 1888) – польський економіст – аграрник, автор книги „ Socjalizm jako objaw choroby społecznej” Poznań, 1878)”. Більш детальної або розширенішої інформації про Юліуша Ау в радянських довідниках, як і довідниках соціалістичної Польщі шукати годі. Не важко й здогадатись, що причиною цьому була його книжка, про яку згадує у своєму листі Іван Франко.
Народився Юліуш Ау в Познані 11 квітня 1842 року. Після закінчення середніх шкіл на Познанщині студіював у 1862 – 1866 роках в Гейдельбергу та Гогенгеймі, а також у Рільничій Академії в Попельсдорфі, яка підлягала університету в Бонні. Вже тоді став відомим свою працею „Die Hilfsduеngemittel in ihrer volks- und privatwirtschaftlichen Bedeutung” („Значення добрив для розвитку приватного та суспільного господарства”), яка в 1867 році була нагороджена конкурсною комісією, як краща студентська робота в області рільничої економії. 1869 року ця праця була надрукована в Гейдельберзі і принесла заслужений успіх молодому вченому, який виступив проти розповсюдженої на той час науки рільничої статистики, вказуючи на неслушність її головної тези, впровадженої Юстусом Лібіхом про обов’язкове дотримання рівноваги продуктивних сил ріллі шляхом повернення тієї кількості добрив, скільки в неї було забрано рослинами. Юліуш Ау взагалі відкинув потребу існування рільничої статистики, оскільки вона не враховує вартості внесених добрив на ціну сільськогосподарського продукту. Критиці теорії Лібіха присвятив також свою працю „J. v. Liebigs Lehre von der Bodenersch erschoepfung und die nationaloekonomischen Bovoelkerungstheorien”, виданій в Гейдельбергу у 1868 році. Ці наукові роботи дозволи йому стати творцем нової економічної школи, а водночас відкрили йому дорогу до доцентури в Академії у Бонн – Поппельсдорфі. Коли 1870 року Центральне Господарське Товариство в Познані відкрило Рільничу школу імені Галини в Жабікові, Юліуш Ау був запрошений туди на посаду директора і був на цій посаді аж до закриття цього учбового закладу пруським урядом 1876 року. Коли ж 1878 року Галицький Крайовий відділ брав на свій рахунок Дублянську рільничу школу, Юліуш Ау був переведений туди на роботу професором економії та сільської адміністрації. Одночасно з тим йому довірено виконувати обов’язки директора цієї вищої рільничої школи (1878/1879), яка відтер офіційно звалась Вища Крайова школа Рільництва.
У відкриту 1855 року рільничу школу в Дублянах охоче йшли вчитись люди, які емігрували з Королівства Польського через участь у повстаннях проти російської окупації Польщі. В Дублянах, значно більше, ніж у інших учбових закладах Галичини, зібралось чимало молодих поляків з Росії та Познаньщини, які не могли змиритись із втратою польської державності, а тому невдовзі тут почало дуже активно працювати польське підпілля, яке ставило собі за мету реставрації Польщі в давніх її межах. Одним з шляхів визволення Польщі було залучення до цієї справи робітництва без огляду на їх національність, оскільки вже була втрачена віра в шляхту, яка фактично довела до поділу Польщі та втрати державності. Не дивно Що серед дублінської молоді почали ширитись соціалістичні ідеї, правда в їх утопічному варіанті. Багато з тих студентів були близькими до робітничої соціалістичної газети „Praca”, офіційним редактором якої був Йосиф Данилюк, а в редакції працювали Михайло Павлик та Іван Франко, то нічого дивного, що невдовзі вони познайомились. Юліуш Ау як директор Вищої Крайової школи рільництва був стурбований ширянню соціалістичних ідей, а тому вирішив по-своєму боротись з цим шкідливим для польської молоді явищем. В результаті з’явилась його праця „Socjalizm jako objaw choroby społecznej”, яка була видана в 1879 році у Познані накладом Жупанського і скерована проти шкідливих соціалістичних теорій. Автор вважав за потрібне найперше пояснити, на яких засадах базується соціалізм і розглянути їх детально з економічної точки зору. Таких основних засад соціалізму Юліуш Ау виділив дванадцять, дев’ятим з яких було твердження про те, що батьківщина для соціалістів є пустим звуком, а патріотизм розцінюється ними, як звичайний шал, тобто ненормальність. Людина існує сама для себе і не повинна прив’язуватись якимсь диким почуттям до землі, яку називають вітчизною. Нехай гинуть народності, а людина повинна жити для себе. Наступним положенням, яке розглядав Юліуш Ау, була інституція подружжя, яку соціалізм також не хотів визнавати. Майбутній лад, який пропонував соціалізм Юліуш Ау передбачав може дістатись тільки через море крові і буде виглядати повною нівеляцією свободи людини, яка буде підчинятись загальному механізмові. Особливо гостро критикував Юліуш Ау вчення Маркса з різних точок зору, а найперше його утопічність з точки зору економіки. Книжка сильно обурила Болеслава Лімановського, який на той час перебував у Женеві.У відповідь на книжку Юліуша Ау він випустив свою працю абсолютно протилежного змісту під назвою „Socjalizm jako konieczny objaw dziejowego rozwoju” Болеслав Лімановський поставив перед собою завдання викрити безпідставність поглядів Ау і всупереч його висновкам довести, що соціалізм небезпідставною філософською вигадкою, а закономірним явищем історичного розвитку суспільства. Захищаючи соціалізм Болеслав Лімановський відкрито заявляв, що саме з його допомогою можна буде визволити Польщу, чого досі не вдавалось.
Російські соціалісти, які приїздили до Львова, взагалі дивувались намагання українських соціалістів вести соціалістичну пропаганду українською мовою. Вони взагалі вважали це питання мало не дикістю. На їх думку малі нації мусять для вселюдського блага та вселюдської рівності приєднуватись до великих націй. Зрозуміла річ, що русинам, тобто галицьким українцям дороги іншої не було, як для вселюдського блага приєднатись до поляків, чи другими словами до польського соціалістичного руху. У цьому відношенні росіяни не були оригінальні і лише повторювали або ж в кращому випадку інтерпретували позицію Ф.Енгельса, який своїм ученням доводив, що недержавні слов’янські народи не зможуть відіграти прогресивної ролі в загальному розвитку історії і приречені на загибель. Іншими словами їхнє майбутнє буде розчинення між іншими націями, які на цей час зуміли реалізувати свої національні амбіції в держави. Таку ж точку зору розділяв Ф.Лассаль, яким захоплювались соціалісти Галичини, на тих же позиціях стояв і П.Лавров. Більш того, така позиція навіть не вважалась національними великодержавницькими примхами, а тільки закономірністю історичного розвитку.
На той час Михайло Павлик, визнаний галицький соціаліст, який перебував в еміграції в Женеві у червні 188о року на спільних зборах польських та російських соціалістів, поставив питання про необхідність ведення соціалістичної агітації всіма мовами та створення соціалістичних організацій для різних народностей, які б мали співпрацювати на основі відомих принципів федералізму. Виступ Павлика спровокував початок гострої дискусії між польськими та російськими соціалістами, які стояли твердо на своїх позиціях, на чолі з Г.Плехановим, з одного боку, та українськими соціалістами на чолі з Михайлом Драгомановим з другого боку. Мала сказати своє слово „Praca”, але питання створення соціалістичних організацій, про які говорив М.Павлик, вважала питанням майбутнього, а думку цієї газети передав Іван Франко в одному з листів, заявляючи, що газета хоче та і не має можливості бавитися питаннями національними, які зовсім недоступні розумінню робітників, а то й зовсім їм непотрібними.
Дискусія розгорілася ще більше після виходу книжки Юліуша Ау. яка спровокувала до виступу Болеслава Лімановського, визнаного лідера польських соціалістів, що в свою чергу привело до розколу у польському соціалістичному русі. Одні з соціалістів, які групувались навколо журналу „Równość”, проголошували перевагу соціальних інтересів над національними Перевагу національних інтересів над соціальними обстоював Болеслав Лімановський, який категорично виступав за те, що соціалісти Польщі мають скерувати свої зусилля на реставрацію Польщі в межах до розподілу її 1772 року.
Позицію Б.Лімановського підтримав Ф.Енгельс, який гостро та відкрито розкритикував позицію „Równości”. Він бачив у польському соціалістичному русі ту силу, яка може підважити, якщо не знищити останню твердиню реакції царську Росію.
Ці відверті погляди Болеслава Лімановського стосовно того, як вигідно використати соціалістичний рух, є звичайними соціал-шовіністичними поглядами, які відстрашували і відкидали інші національності від того руху. Проти цього виступили колишні однодумці Болеслава Лімановського, зокрема товариш Івана Франка, співпрацівник „Pracy” Людвік Варинський і між ним та Болеславом Лімановським відбулась сутичка стосовно польського національного питання на міжнародному робітничому конгресі в Хурі (Швейцарія) в жовтні 1881 року. Різко виступив проти соціал-шовінізму Б.Лімановського й Михайло Драгоманов, опублікувавши з цього приводу в п’ятому номері журналу „Громада” за 1882 рік різку статтю. Позиція Михайла Драгоманова була чіткою і виходила з його федеративних принципів устрою майбутнього суспільства. Українські соціалісти, твердив він, готові співпрацювати з польськими соціалістами лише в тому випадку, якщо ті відмовляться від спроб відновлення Польщі в кордонах 1772 року. В свою чергу проти цього різко виступив знову Б.Лімановський, звинувативши М.Павлика та М.Драгоманова, що вони своїми федеративними планами роз’єднюють ряди соціалістів у їх спільній боротьбі проти російського самодержавства. Виступив проти книжки Юліуша Ау й Іван Франко своїм, як він писав „обширним розбором”, відніс його у редакцію журналу “Tydzień literacki, artystyczny, naukowy i społeczny” і вона там пропала. На фоні тих подій, які розгорталися, можна припустити, що редакція, яка підтримувала у всьому Болеслава Лімановіського, свідомо не хотіла її публікувати і знищила її, сказавши Іванові Франкові, що десь цю статтю затратила. Більше Іван Франко до даної теми не повертався.
Не знаючи про позицію Івана Франка з даного питання, М.Драгоманов та М.Павлик почали різко вимагати від нього виповістись стосовно національного питання і домагатись від нього, щоб він вплинув на редакцію „Pracy” чітко виповісти свою позицію, бо не важко було здогадатись, що й вона стоїть на позиціях Б.Лімановського.
Проте саме кінцем 1880 року датується вірш Івана Франка „Не пора, не пора москалеві ляхові служить”, якому судилось стати з 1902 року національним гімном України. Івана Франка не могло вразити ідея прислужництва українського робітника ідеї реставрації Польщі, яка віками гнобила український народ. Скоріше всього написання даного вірша було емоційним виплеском почуттів Івана Франка, враженого трактуванням даної проблеми Болеславом Лімановським. Вірш вперше був опублікований тільки 1887 року у першому виданні збірки „З вершин і низин”…
Цілком можливо, що написання цього вірша спричинилось й те, як польські соціалісти поставились до питання в „Програмі польських і руських соціалістів Східної Галичини”, публікацію якої мав здійснити Болеслав Лімановський. В програмі галицьких соціалістів, написаної з участю Івана Франка, був пункт про те, що польсько-українська робітнича партія не може мати нічого спільного з партією, яка прагне реставрації Польщі «від можа до можа”, тобто від моря до моря, відкинула поняття про державні та недержавні народи, а також про великі та малі народи. Всі вони мають рівне право на вільний розвиток. З первісної назви „Програма польських і руських соціалістів Східної Галичини” Болеслав Лімановський вилучив слово „руських” і вийшла „Програма галицьких соціалістів”, пояснивши тим „руським”, що сталась прикра помилка. Тому він вирішив надрукувати нову назву і заклеїти стару. На жаль, приклеєна назва була лише для Львова…Цей нечесний вчинок розвінчав Іван Франко в писаному на початку листопада 1881 року листі до М.Драгоманова: „З «Programą» комедія. Лім[анов]ському післана була рукопись з надписом «Progr[am] socjalistów Polskich i Ruskich Wschodniej Gal[icji]», він друкує через помилку тільки «Polskich»,— відси протест, він поправляє, але вп’ять, «через помилку», викидає і Polskich, і Ruskich, а лишає тільки Wschodniej Gal[icji], щоб тільки не друкувати того ненависного Ruskich. Перед з’їздом він запитував, чи не дали б ми йому мандату на заступництво, – ми не хотіли, бо надіялись, що один з наших буде сам. Відтак, коли робилось діло, мандат дала йому тільки ред[акція] [«Pracy»], а він узурпував собі заступництво всіх 8 східногалицьких соціалістів] і в додатку поробив їх поляками. «Praca», очевидно, не може виступати одверто, треба затим виступати за границею.” З’їзд відбувся в жовтні 1881 році в м. Хурі у Швейцарії. Які мав повноваження Б.Лімановський стало вже після того, як той з’їзд закінчився. На ньому дивовижно помилявся Б.Лімановський і, як делегат від редакції „Pracy” говорив, що в Галичини існує виключно лише польський соціалістичний рух. Саме там і сталась сутичка на основі національного питання між ним та Л. Варинським.
Зрозуміло, що Юліуш Ау не був соціалістом, але в питанні польського питання стояв на одній платформі з соціалістом Б.Лімановським, який виступив проти його книжки та пояснив, що для польських соціалістів ї святим національне питання та Польща „од можа до можа”.
В Дублянах Юліуш Ау працював до самої своєї смерті, яка сталась 8 вересня 1888 року, як професор суспільної економії і рільничої сільської адміністрації. Він проявив великі організаційні здібності, наладивши видання щорічників Дублянської школи, які служать тепер дослідникам за першоджерельний матеріал про сільськогосподарську науки в Галичині. Завжди сумлінний до виконання обов’язків, Юліуш Ау спричинився до створення багатьох сільськогосподарських рільничих і економічних товариств, в яких сам працював (Центральне Товариство Господарське в Познані, Галицьке Господарське Товариство у Львові, Надрейнське Економічне Товариство та інші).
Мав неабиякий письменницький талант. Крім згаданих економічних праць німецькою мовою надрукував чимало праць по-польськи, серед яких найважливіші: „Historia i organizacja dublańskiej szkoły” („Roczniki Krajowej Wyższej Szkoły Rolniczej”, т. І, 1888), яка були першим історичним нарисом цього вузу та містила в собі глибокі конструктивні думки щодо самої організації навчального процесу, які й сьогодні не втратили своєї актуальності. В „Encyklopedii Rolnictwa” з 1879 року, т. V. Ау надрукував статті „Stacje doświadczalne rolnicze, leśnicze i techniczne” та „Statyka rolnicza”, де дав досконалий аналіз шкіл статистичних, а в т. IV цієї ж енциклопедії помістив також важливу наукову роботу „Liebig i jego prace”. Крім того, статті Юліуша Ау можна знайти в різних часописах, які спеціалізувались на проблемах сільського господарства, як „Ziemianin”, чи „Gazeta Rolnicza”. По смерті свого вчителі колишні студенти школи в Жарікові видали 1889 року працю Юліуша Ау „Nauka rachunkowości do potrzeb gospodarstwa wiejskiego zastosowanej”, яка отримала нагороду Крайового виділу.
Діяльність Юліуша Ау в Дублянах припадає на той час, коли там працював і мешкав з сім’єю товариш Івана Франка Йосиф Олеськів, до котрого доволі часто приїздив Іван Франко. Мріяли навіть обидва купити в Скваряві Новій в урочищі Селиська наділ ґрунту і побудувати там спільно хату, як про це свідчать недавно виявлені листи Йосифа Олеськова до Івана Франка, які зберігаються у фонді Івана Франка в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України.
Свою книгозбірню, яка складалась з книжок та брошур економічного змісту, у своєму заповіті передав Товариству Братньої Допомоги слухачів Крайової Вищої рільничої школи в Дублянах та яка до нас дійшла частково.
Повідомлення про смерть Юліуша Ау помістив „Kurier Lwowski”, головним редактором якого працював Генрик Ревакович та працівником якого від 1887 року був Іван Франко, котрий свою працю у цьому часописі назвав „наймами у сусідів”, оскільки для нього не знайшлося праці у рідних українських часописах чи видавництвах. Повідомлення з’явилось у 251 номері газети від 9 вересня 1888 року і було коротким: “Др. Ау Юліуш, колишній професор школи в Жабікові та професор рільничої школи в Дублянах, по довготривалій хворобі помер у Дублянах у п’ятницю 7 числа цього місяця. Похорони відбудуться 10 числа о четвертій годині пополудні в Дублянах”.
Повідомлення про смерть 7 вересня було помилковим. Збереглась метрична книга померлих костьолу в Дублянах, в котрій зазначено, що Юліуш Ау, професор вищої рільничої школи в Дублянах, одружений з Бертою Вірмец помер 8 вересня 1888 року, а був похований 10 вересня (ЦДІА України м. Львів, фонд 618, опис 2, справа 2194, арк.207). Згідно цього ж джерела інформації мешкав Юліуш Ау в будинку, що мав конскрипційний номер 1 і в ньому мешкали викладачі рільничої академії. В тому ж будинку мешкав і Осип Олеськів.
Вівторковий номер „Кур’єра Львівського” від 11 вересня 1888 року помістив доволі широкий некролог покійного. “Світлої пам’яті, – писалось у ньому, – Юліуш Ау, про смерть якого ми нещодавно подавали вістку, вже в молодому віці заявив про себе, як про видатного робітника на полі налагодження стосунків у рільництві. Народився він 1842 року на Познанщині, але професійну кур’єру розпочав на чужині серед німецьких діячів та вчених. Саме в той час він організував в надрейнських провінціях сітку товариств та оголосив друком кілька теоретичних праць : „Justus von Liebigs Lehre von der Boden-Erschoepfung” (1868), “Die Greditgenossenschaftlichen Bedentung fuer Stadt und Land” (1869), „Die Hilfsdungemittel in ihrer volks- und privatwirtschaftlichen Bedeutung” (1869). Визнаючи його заслуги Надрейнське економічне товариство іменувало його своїм почесним членом, а рільнича академія в Поппельсдорфі, офірувала йому доцентуру на економічній кафедрі. Перед молодим вченим відкривалась прекрасна перспектива, проте він хотів йти дорогою служіння в рідному краю.
Повернувшись у рідні краї, брав участь в роботі центрального Господарського Товариства, Об’єднанню Польських зарібників, Селянського банку в Познані, Товариства приятелів наук, дописував до „2летіапіпа” та інших фахових видань, проте найбільшу увагу поклав на роботі директора рільничої школи в Жабікові. Ця школа той час була єдиним вищим науковим польським закладом в Королівстві Познанським. Сюди приїздила вчитись польська молодь з-під російської окупації. Саме в тій школі загорілось вогнище родинного патріотизму, то ж не дивно, що в державі, яка за декілька літ пізніше ввела тут широко розгорнуту систему доносів та переслідувань, ця школа була закрита.
Решту свого життя світлої пам’яті Ау присвятив професурі у вищій рільничій школі в Дублянах. Тут він з суспільних наук викладав політичну економіку та політику економії, а з професійних господарський облік, Боніфацію, оцінку маєтностей, енциклопедію, методологію та історію теорії сільського господарства. Своєму покликанню віддався з повною посвятою, як в Жабікові, так і в Дублянах. Вмів притягувати до себе молодь. Записав багату бібліотеку Товариству братньої допомоги в Дублянах. Додамо ще, що крім кількох публіцистичних та фахових праць протягом останніх років видавав цінний „Kalendarz dla gospodarzy” (1881 – 1885). Хто був автором інформації – невідомо.
Черговий номер часопису, який вийшов 12 вересня 1888 року, присвятив ще одну статтю пам’яті Юліуша Ау. „В понеділок о 4 год. пополудні, – писалось у статті, – на цвинтарі в Малехові (під Львовом) складено на вічний спочинок прах світлої пам’яті Юліуша Ау, професора вищої школи рільництва в Дублянах. Його смерть осиротила не тільки його родину, але також тяжко діткнула школу, в якій викладав десять літ, та чисельне коло знайомих, які високо цінили певні сторони його характеру. Ау віддавався студіям політичної економії, адміністрації та статистики. Залишив кілька наукових праць, присвячених даному предметові. Фахівці високо цінили ті праці. Був щирим приятелем молоді, їх справи вважав своїми справами, охоче допомагав їм, цікавився їхніми долями після закінчення студій, вишукував їм становища, допомагав чим міг і як міг. Свою жертовність молоді підніс до того ступеню, що хоч сам був незаможний, але для бібліотеки дублінської молоді офірував свою бібліотеку, яка нараховувала більше 400 томів. Свідоцтвом його прив’язаності до школи, професором якої він був, є те, що вже будучи смертельно хворим у тяжких терпіннях написав історію Дублянської школи. В його характері була одна риса, яку високо цінили його приятелі – співчуття нещасним. Кожен, хто потребував допомоги не відходив від його порогу без неї. Вмів поділитись з потребуючим буквально останньою копійкою. З того погляду був взірцем і за це його дуже високо цінували. Вмер у розквіті віку, маючи 46 літ. Крім сліз матері та дружини до гробу йому проводили його співчуття та приязнь всіх, хто знав його ближче.” Автором цієї замітки у газеті був її головний редактор Генрик Ревакович, який підписувався „G. R.” Така увага до особи покійного пояснювалась їхнім особистим знайомством.
Опісля некролог про Юліуша Ау надрукувала й друга книга “Roczników Krajowej Wyższej Szkoły Rolniczej w Dublanach” за 1889 рік.
1894 року у Варшаві і виходить друге видання книжки Юліуша Ау „Socjalizm jako objaw choroby społecznej” з підзаголовком „Streszczenie znakomitej pracy doktora Juljusza Au”. На сьогоднішній день, як перше, так і друге видання було повністю знято з бібліотек і знищено за різку критику Карла Маркса. В одному екземплярі ця праця залишилась лише в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка.
Чи поставили вдячні учні, вихованці своєму професорові, вчителю та товаришеві пам’ятник невідомо. На малехівському цвинтарі такого пам’ятника зараз нема. Невідомо, чи особисто був знайомий Іван Франко з Юліушом Ау. Не збереглося в бібліотеці Франка його книжки, пропала рецензія на неї. Залишився тільки наш національний гімн „Не пора”, до появи якого сам того не бажаючи, спричинився і він, – Юліуш Ау.
Роман Горак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень