Той, хто захоче написати новітню історію Трускавця, не зможе обминути хід передвиборчої кампанії до місцевих органів влади. Вона були досить насиченими неординарними подіями, цікавими кандидатами на посаду міського голови і депутатів до міської ради.
Та найперше, цей автор мав би звернути увагу на таку характерну особливість – з одного боку виборча кампанія велася відкрито, прозоро, а з другого – затаєно, не зовсім чисто, і, за задумами технологів, про цей бік перегонів ніхто не повинен знати. Хіба що здогадуватися. Словом, ця виборча кампанія була як айсберг, у якого чорна, занурена частина у три рази перевищує відкриту, верхню частину. Звичайно, ця “чорна” частина виборчого процесу, яка розроблялася спеціальними технологами, була скерована на те, щоб якось очорнити претендента, показати його у непривабливому світлі, одурити виборця нездійсненними обіцянками і вона назавжди буде “занурена” у пітьму років і навряд чи колись про неї довідаємося усю правду.
Зате “верхня” частина є достатньо прозорою, і в якійсь мірі є виразником цієї підпільної, нечистої технології. Це одна, на нашу думку, важлива особливість минулих виборчих перегонів.
Другою їх важливою рисою є, так би мовити, парад передвиборчих пам’ятників від головних претендентів на посаду міського голови. Ця особливість з обох сторін, і Лева Грицака, і Руслана Козира, є, на нашу думку позитивною, бо місто в результаті має гарні місця духовно-патріотичного значення. Наприклад, завдяки Леву Грицаку, відновлено у курортному парку скульптуру Матері Божої, реконструйовано символічну могилу Січовим Стрільцям, на старій дзвіниці встановлено зображення-фреску з етапами визвольних змагань українського народу, збудовано пам’ятник митрополиту Андрею Шептицькому.
Завдяки старанням пана Козира у місті є пам’ятник Степанові Бандері. Правда, його виконання на думку багатьох не дуже вдале, бо ніяк не можуть зрозуміти ідеї безногого Провідника нації, яким його зобразили автори. Але є й люди, для яких саме встановлення цього пам’ятника стало вирішальним у виборі кандидата.
Третьою важливою особливістю виборчої кампанії у Трускавці була потужна поліграфічна агітаційно-інформаційна діяльність претендентів, що заслуговує особливої уваги.
Діяльність Лева Грицака на посаді мера висвітлювали цікаві кольорові буклети “Трускавець 2002 – 2010”, Міжнародний суспільно-політичний журнал “Ми і Президент” (№14, 2010), постійно публікувалися матеріали у газетах Франкова Криниця Підгір’я”, “Відродження Трускавця”, бюлетені міської ради “Голос ради”. На пана Козира працювала газета “Джерела Трускавця”, інформаційний кольоровий бюлетень “Рада міста”. Кандидатуру Євгена Юника пропагував бюлетень Благодійного фонду “Трускавчани”, газета “Трускавецькурорт”. Активно взяло участь у виборах нове видання “Трускавецька газета”. Одноразовими випусками на боці того чи іншого кандидата задекларували себе газета Івана Шила “Бумеранг виборця” і невідомо ким фінансована газета під одіозною назвою “НЕ дай Боже”. Про їх зміст, методи подачі інформації писати не будемо, бо в цьому зараз нема потреби. Але, гадаємо, такого газетного розмаїття, як у Трускавці, не було у жодному місті нашого регіону.
Наступною особливістю передвиборчих перегонів, на нашу гадку, була потужна рекламна продукція претендентів. Вона розміщалася на солідних біг-бордах у різних місцях міста. На них виборці бачили заклики до змін, багатообіцяючі обіцянки. І мало не рай, коли віддасте голос за рекламовану особу чи партію.
І, як ніколи, претенденти на посаду міського голови та кандидати у депутати усіх рівнів не поскупилися на свої кольорові зображення, афішки та реклами. Ними, практично, був обліплений кожен стовп, кожна огорожа, стіна, дерево у місті.
Не будемо гадати, як спрацювала вся ця поліграфічна продукція, чи когось переконала у правдивості і щирості претендентів, чи це була лише марна трата коштів. Але що було, то було. Важливо одне – ці вибори залишать помітний слід в історії міста. А безпристрасний історик нехай розбереться, хто йшов до влади чесно і правдиво, а хто навпаки. Чи місто виграє, чи програє від такого вибору, сказати наперед ніхто не може. Але час покаже.
Андрій Говіщак, газета «Франкова криниця Підгір’я»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень