Дрогобич – чи не єдине місто на Львівщині, де віче на підтримку євроінтеграції країни та прагнень народу України жити у справедливій, правовій державі, державі без репресій і режимів, проводяться щоденно, починаючи з 22 листопада. Прикметно, що у всіх вічах разом із дрогобичанами участь беруть представники духовенства – священнослужителі, семінаристи.
На віче, яке відбулося у суботу, 7 грудня, перед учасниками виступив ректор Дрогобицької духовної семінарії, отець-доктор Мирон Бендик. Виступ отця подаємо без скорочень.
«
Ми живемо у величний і святий час. Величний тим, що Бог благословив нам – з усіма нашими недоліками, гріхами, слабкостями, – бути учасниками великої справи. Не всім Бог у цьому благословить. А нас вибрав по своїй великій милості – щоб гарячим серцем, твердою вірою, любов’ю до рідної землі і народу ми виправдали Боже благословення.
Зброя Божа – потужна і завжди перемагає. Це віра, надія і любов. Найкраще цією зброєю володіти з нашими немочами, недоліками, гріхами. Тому-що завжди є спокуса зневіритися, спокуса розпачу та спокуса ненависті. Чому це спокуса? Бо це лукаве. Спокуса лукавства в тім, що воно завжди себе подає як дуже сильне. Але воно слабке. Лукавство завжди вдається до насильства, бо воно не має правди, в якій сила. А де нема сили, там є насильство як компенсація безсилля. І для того це застосовується, щоб людство хитати у тій зброї Божій. Аби ми зневірилися, аби вже за завтрашній день думали неохоче, аби претензії, жалі і образи переважали над позитивним думанням.
Оце є духовний сенс протистояння добра і зла, яке проходить наскрізь крізь серце кожної людини.
Сьогодні у своєму серці має зробити вибір не те тільки той, хто на дивані, але й кожен правоохоронець, можновладець та кожен, хто живе на цій землі. Бо є два шляхи. Один, яким ми вже йшли. І якщо ним підемо далі, то зайдемо взагалі у глухий кут корупції, кумівства, хабарництва, шахрайства, брехні. Це сьогоднішній день. А день завтрашній – у вірі.
Тому кожен, де б він в країні не був, якщо він хоче дня завтрашнього, а не того вчорашнього кошмару, то керований вірою, надією й любов’ю він має розправити плечі, стати і про це всім сказати: «Я служу Богові і своєму народові. Я люблю Бога і ближнього. А якщо так – я більше не служу лукавству, брехні, і всьому, що нам заважає нормально жити.» Оце один із сенсів нашого тут стояння, львівського стояння, київського стояння і всеукраїнського стояння. Аби ті, хто це бачить, зробили подібно, стали поруч з нами.
Зараз ми знаходимося в передріздвяному пості. Цей піст має своїм сенсом підготувати нас до Радості. Аби мати чисті серця на той завтрашній день, аби лишити свої гріхи в минулому Чому вітаємо маленьке дитя Ісуса? Який Божий голос звучить через це дитя? – Хто скривдить дитя, хто його образить? Біля нього кожен стає кращим, бо не можна при дитині грішити. Це те, до чого ми готуємося. І до цього готується наша молода, нова Україна, яка виростає з лихоліть минулого, з пітьми і темряви, з репресій і Сибірів, з ГУЛАГів і всіх тоталітарних режимів, які палили нашу землю безпощадно. Але як трава крізь асфальт проростає, так проростає нове покоління українців. Це те дитя Ісус, яке прийшло на наші землі. І коли ми побачили тих молодих дітей на Майдані, стрепенулося серце кожного українця – як так можна? Як можна підняти руку на дитину? Ким треба бути, щоб собі таке дозволити?
І наш піст у тому полягає, щоб ми тут трошки попостили, трошки померзли – за наші гріхи боязні пасивності, того «моя хата скраю». Оце «моя хата скраю» – це гріх страшний, непростимий у цей час особливо. Маємо отут постояти і сказати: «Господи за свої гріхи, і за гріхи наших земляків я Тобі жертвую цю годину на цьому майдані»
Тож давайте ми, християни, у цей піст, який Бог нам благословив переживати, кожного дня прийдемо сюди та приведемо зі собою ще одну людину. Скажімо їй, що треба постити, треба трошки потерпіти, треба нам і цілому народу щось пожертвувати, треба на ту годинку відірватися від телевізорів і від своїх справ. Тут нам треба постояти.
І коли кожен дрогобичани, який любить свою землю, прийде сюди не сам, а з сусідом, з родичем, з чоловіком-жінкою, з діточками, він зробить свій внесок у народження нової України на нашій землі. Це, те, що кожен може зробити. Це неважко. Це те, що зрушить кожного з нас. І це те, чого чекає він нас зараз Бог і Україна.
Нехай цей святий піст допоможе нам зрозуміти сенс нашого отут стояння, нашого покаяння. Аби ми на Різдво були кращі, ніж сьогодні. А як так буде, то й Україна на Різдво буде краща, ніж сьогодні. В цьому найглибший сенс наших майданів.
Хай у цьому нам допоможе свята Діва Пречиста Мати, і святий Юрій, як співаємо у нашій пісні. А все інше Бог нам доповнить. Аби тільки ми те Боже милосердя і милість були достойні прийняти, відстояти і нікому більше не дозволити нас обікрасти.
Слава Ісусу Христу!»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень