На величне християнське свято Преображення Господнього у маленькому Стебнику освятили величний храм. Церква Успення Пресвятої Богородиці вражає своїми розмірами, архітектурою, любов’ю, вкладеною в неї. Величезний іконостас, на якому також – українські святі… Хори, які переростають в галереї, та ведуть впритул до іконостасу, і там додатково вміщається близько півтисячі прихожан… Ви десь ще таке бачили? Мабуть, таки ні.
А чи знаєте, що будівництво храму тривало майже два десятиліття? Чи знаєте, що під час будівництва використовувались найновіші на той час, завезені з-за кордону отцем-настоятелдем-будівничим та небайдужими парафіянами, матеріали, які лише згодом почали використовувати в будівництві інших святинь? Чи знаєте, що отець сам за фахом будівельник-автокранівник, тож сам брав безпосередню участь в підйомі і встановленні всіх куполів на храм?
Цей храм отець-настоятель Володимир Лужецький вважає своїм дітищем. Бо отримавши в 31-річному віці благословення на початок будівництва, 20 років присвятив цій справі, вірно, віддано, крок за кроком будуючи святиню.
– Перший камінь було закладено 24 грудня 1994 року, – розповідає отець Володимир. – Відтоді й «стартували». Наша парафіяльна громада налічує близько 500 осіб/номерів, які ходять в храм постійно. Сі спільно трудилися над тим, щоб святиня таки була збудована.
– А чи можете виокремити найбільш активних людей, які впродовж 20 років постійно допомагали: руками, організаційними моментами, коштами?
– Таких людей надзвичайно багато. Навіть боюсь когось забути. Але ось пригадалося: найперше, коли була потрібна допомога технікою, ми звернулися до керівництва калійного заводу «Полімінерал». Тоді ним керував Зиновій Васильович Варивода. Він викликав головного інженера Миколу Яковлєва, і сказав: всяке звертання щодо того, що необхідно в будівництві храму, треба допомогти. І тоді начальники обох рудників отримали доручення та допомагали – людьми, підйомними механізмами. Підйомними механізмами також допомагав директор «Стебникомуненерго» Орест Васильович Лабовка. Попри те, що ми мали стаціонарні крани коло храму, їх допомога дуже була потрібна.
– Підрахувати приблизний кошторис – скільки саме коштів було вкладено – можна? Чи це зробити зараз вже впринципі неможливо?
– Мабуть, неможливо. Бо наприклад проект під храм ми робили в 1995 році. Тоді в обігу були купони. Щодо проекту: на його виготовлення кошти ми зібрали з санаторіїв. 30 млн.купонів перерахував санаторій «Весна», 40 млн.купонів – санаторій «Шахтар», 50 млн.купонів перерахував готельний комплекс «Дніпро-Бескид», 70 млн.купонів санаторій «Карпати». Це було зроблено завдяки чіткій позиції директорів, головних лікарів, які з розумінням поставилися до питання.. На ті 190 мільйонів купонів ми замовили проектну документацію. Це при тому, що за документацію просили 300 млн., але нам вдалось домовитись з Львівархпроектом, і перерахунок коштів відбувся дуже оперативно, тож вони згодилися на ту суму.
Через зиму нам виробили проект. Ми також викликали спеціалістів, які нам зробили геологію і геодезію. Всю гору, на якій побудований храм, збурили навколо, і знайшли кістяк, попали на камінь, і сказали де закладати фундамент, щоб поставити церкву на твердий кам’яний піщаник. Так і сталося.
– Коли було зведені власне стіни храму?
– 
Стіни храму під склепіння були зведені в 2000 році. В 1999-2000 рр.були закладені місяцеподібні склепіння. В 2001 році були залиті купола і зроблений дах, в 2002 році поставлені купола, завершений дах, встановлені і посвячені надкупольні хрести. Це було 3 листопада 2002-го.
Впродовж 2003-2006 років велися штукатурні роботи, встановлення вікон.
Від автора: впродовж наступних шести років робота була призупинена – через певні обставини в житті отця і його родини.
.. Знову процес стартував восени 2011 року. В 2013 році поклали теплу підлогу. На підлогу на «нульовому» рівні та на всіх хорах коштами-пожертвою допоміг отець Роман Кравець, який зараз мешкає в Канаді. І вже взимку 2013-2014 року парафіяни в храмі не мерзли, навіть в найбільші морози, коли на вулиці було мінус 20 градусів, на підлозі ми мали плюс десять А на Богоявлення 2014 року храм освятили. До цієї дати оперативно дороблялися відмостки, встановлювалась плитка, щоб все було як належиться. А коли робота доробляється – завжди «вилазять хвости». Перед освяченням храму до нас завітав наш народний депутат України Роман Ілик. Оглянув роботу, подивися що зроблено, що ще потрібно, та офірував тисячу доларів на потреби храму. Ніби в воду дивився, бо кошти під завісу дійсно були вкрай потрібні. До речі, також допомога на храм від нього надходила й раніше. Така позиція – це гарне свідчення його щирості, справжньості.
– Зараз храм офіційно «відкрито», освячено. Чи є ще щось таке, що хочеться доробити, дозавершити?
– Звичайно! Зараз будемо працювати над благоустроєм території. Висадимо газони, зробимо відмостки в повному обсязі, щоб процесія могла обійти храм, ще плитку треба покласти на сходинках, стіни обробити на фасаді, в цоколі, прошліфувати підлогу в цокольному приміщенні . Робота ще є…
– Храм, по суті, можна назвати Вашим дітищем, Вашим творінням. Яке Ваше особисте внутрішнє ставлення до цієї святині?
– Я завдячую Богу, що дав мені можливість це звершити. Маю вдячність до нині покійного владики Юліяна Вороновського, який покладав на це великі надії. Тож і я, і вся наша громада працювали над тим, щоб довіра і слова єпископа були почутими і зреалізованими. З Божою поміччю довершимо усе, і святиня слугуватиме гарним місцем для молитви, роздумів і нашим парафіянам, і, так би мовити, гостям. Храм – то дім Бога. А Бог у своєму домі радий кожній своїй дитині. Тож і ми раді кожному, хто знайде тут спокій, мир, розуміння, віддушину. Для того й працювали та продовжуємо працювати.
Марія Кульчицька, газета «Вільне слово»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень