Побачила світ одинадцята – цього разу поетична – книжка нашого краянина Андрія Грущака. Назву їй дав однойменний вірш, написаний автором далекого вже 1957 року на свій день народження:
В’язало все: снопи і волю
У час кріпацької доби,
Та не могло зв’язати болю,
Що знемагав від боротьби.
Отого болю, що за волю
Мільйони падали не раз,
Щоб Україні – кращу долю, –
Століттями будив наказ…
“Перевесло” – це фактично поетичний підсумок життя Андрія Грущака. Це поезія високої проби, в яку автор вклав душу й серце.
Умовно книжку можна поділити на два розділи: патріотичний та інтимний. Втім, вони взаємно переплітаються, бо любов до України, тривога за її майбутнє нерозривні від кохання, туги за найдорожчою людиною. Поет не боїться приймати як аксіому твердження великих й на усе має свою думку: “У нас нема зерна неправди за собою…” (Тарас Шевченко)
Була неправда, ще й яка!
Коли нас, як бур’ян, косили,
Коли на свого свояка
Доноси ворогу строчили.
Була неправда, Чорна Рада,
Із року в рік – завжди!
Була й гетьманів підла зрада,
Бо все робили “не туди”…
Хоч був Шевченко поміж нами,
Та не усі із ним були.
Тому і ми, раби, віками
В ярмі неволі, мов воли…
Чимало поетичних рядків у книжці присвячено рідному селу Андрія Грущака – Волощі:
Немало сіл на Україні,
Лише одне із них – моє.
Волоща – серця Батьківщина,
Моє коріння вікове…
Тут рідне слово мовив вперше,
Що згодом “мама” написав.
Село зціляло моє серце,
Щоб українцем я зростав!
Бувало, що скитався світом,
Але села я не забув, –
Воно мені – неначе літо,
Яке я змалечку відчув.
Тут все моє: і небо, й зорі,
Старенька церква, ясени,
Поля, родючі, неозорі,
І лісу смуток восени.
Тут все було: і вірність, й зрада,
Тугий сувій моїх думок,
І перший гріх, і перша знада
Моїх достоїнств й помилок.
Тут жив, любив – усе завчасу,
І я Волощею горджусь:
Як дочекаюсь свого часу –
Навік спочити повернусь!
Ніяк не вивітрюються з пам’яті спогади про кохану дружину, яка померла молодою:
Зацвіте небо весною,
Заспівають пташки, як завжди.
Я не буду вже більше з тобою,
Бо між нами – одні холоди…
Ти далеко нині від мене –
Не дотягнеться більше рука.
Поміж нами – горе зелене,
Поміж нами – вічна ріка.
І зарадити цьому не можна.
Як зла мачуха, доля у нас:
Ти в Безмежжі. Сумна і тривожна.
Я чекаю свій час…
А ще в “Перевеслі” є чимало перекладів, віршів для дітей. Друзям, колегам, знайомим Андрій Грущак присвятив свої поезії, щиро ділячись своїм надбанням з іншими.
Нині Андрій Грущак працює над новим романом. Це буде розповідь про Голодомор в Україні 1946 року. Хочеться побажати автору плідної праці й успішного завершення унікального роману, який обіцяє стати явищем в сучасній літературі.
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень