/Застереження: Трускавцю не 550 років/
З великим подивом прочитав в останньому числі «Трускавецького вісника» про те, що в місті знайшлися люди, які збираються святкувати його 550-річний ювілей. Поважаючи думку будь-кого (бо кожний таки має право на думку), хочу застерегти трускавецьку громаду від поспішного і необдуманого вчинку. Хоча мені здавалося, що після моїх виступів у пресі кілька років тому, а також доповідей на трускавецьких конференціях (остання відбулася в місцевій гімназії наприкінці минулого року), вже ніхто не буде повертатися до давно застарілих і анахроністичних уявлень про початки Трускавця. Позаяк мені завжди йшлося про те, що історична правда важливіша від будь-якої солодкої брехні чи напівправди, подаю тут текст про початки Трускавця зі своєї неопублікованої (признаюся, і недописаної) книги про місто. Задля того, щоб читачі переконалися в тому, що я дуже строго опираюся на автентичні джерела, подаю повністю поклики на них, хоча в пресових виданнях це не прийнято.
Спочатку варто згадати двох фахових дослідників історії Трускавця, які вже відійшли у небуття. Найбільш вагомі праці написали двоє видатних львівських істориків: Ярослав Ісаєвич та Орест Мацюк. Перший є співавтором нарису історії міста для «Історії міст і сіл»(1), другий – двох окремих книг.
Щодо нарисів Трускавця в «Історії міст і сіл», то вони написані, як для радянського часу, досить фахово. Зрозуміло, що період історії міста до ХХ ст., а то й до 1939 р., написав Ярослав Ісаєвич, який непогано орієнтувався в публікаціях джерел та був добре ознайомлений з польською історіографією. Вочевидь, авторам все ж забракло часу (чи, можливо, й сміливості) для проведення більш прискіпливих пошуків.
Про праці з історії Трускавця уродженця міста Ореста Мацюка варто сказати докладніше. Ще 1964 р. він опублікував газетну статтю про походження назви міста(2). 1972 р. у співавторстві з О. Мацієвським дослідник видав бібліографічний покажчик про місто(3). Йому ж належить кілька статей про давній Трускавець(4). У 1997 р. з’явилася друком окрема книга «Короткий нарис історії Трускавця», серед авторів якої є О. Мацюк(5) (перевидана 2000 р.(6)). Незважаючи на те, що О. Мацюк помилково вважав датою першої писемної згадки Трускавця 1469 р.(7), його внесок у дослідження історії давнього поселення є великим. Вартим уваги є, передовсім, бібліографічний покажчик Трускавця, який є чи не єдиним прикладом такого роду в радянській історіографії міст. Важливо також, що до бібліографії увійшов і розділ «Рукописні джерела», в якому було подано 119 позицій архівних джерел з львівських (переважно з ЦДІА у Львові, де працював О.Мацюк) та польських архівів до історії міста періоду від найдавніших часів до 1956 р.
Пройшли роки, однак маємо сьогодні ситуацію, коли в науково-популярній літературі, наприклад, на сайтах Інтернету, досі побутує уявлення про те, що перша писемна згадка про Трускавець датується 1469 р. У передмові до «Бібліографії Трускавця» ця дата також повторюється(8). На жаль, цієї версії дотримувався і Орест Мацюк, автор першої україномовної науково-популярної книги про місто(9), а також Ярослав Ісаєвич, автор нарису про Трускавець в «Історії міст і сіл»(10). До слова, в ХІІ-му томі «Польського словника географічного»(11) давній період історії оздоровниці взагалі відсутній. Поправку зроблено у XV-му томі, але, було названо вже відому всім дату першої згадки – 1469 р.(12).
Спроба з’ясувати давніше (від відомих джерел) походження Трускавця належить польському дослідникові Р. Квіріні-Поплавському, авторові нарису про міський парафіяльний костьол, який був заснований як каплиця в 1859 р. Так, він вказав на те, що ще в 1919 р. краківський історик О. Галецький опублікував інвентар зі згадкою Трускавця в 1427 р.(13). На цю публікацію відгукнувся Є. Пілєцкий, який визначив, що Трускавець «старший на кількадесят років»(14).
Отже, у джерелах фіксується шляхтич Станіслав Коритко, якому належав маєток Трускавець. Як вже згадувалося, документ під 1427 р. віднайшов у краківських архівах ще в 1919 р. О. Галецький. Це і є найдавнішою згадкою села Трускавець, яка уміщена в досить ранньому і важливому джерелі – інвентарі коронного архіву Яна Замойського. Ідеться про те, що 29.06.1427 р. у Галичі був складений реєстр шляхти різних руських повітів, за яким Станіслав Коритко володів у Перемишльському повіті Трускавцем(15). Позаяк ідеться про досить ранній період колонізації (осадництва) прикарпатських земель, бачимо спочатку розмежування державних і приватних володінь, а затим, отримання у володіння (державу, тобто оренду) окремих сіл, серед яких був Трускавець(16).
Вдалося віднайти ще декілька досить ранніх свідчень про Коритків – власників/орендаторів Трускавця. Так, наприклад, у джерелах під 1434 і 1441 рр. (17) після згаданого Станіслава, найчастіше згадується Ян/Іоан (Iohannes), а також Фома (Thomas). Причому, Кориткам належали на Дрогобиччині й інші села, наприклад, Рихтичі (найдавніша згадка – 1434 р.)(18).
Рід магнатів Коритків гербу Єліта походив з Корит (Коритнич) Вісліцького повіту Польського королівства. В актах під 1436, 1440, 1441, 1444, 1446, 1447, 1460, 1462, 1465, 1466 і 1468 рр. брати Коритки віднотовуються під різним оглядом: у судових справах з перемишльською шляхтою, позовах, розмежувальних актах та ін. (19). Схожа інформація продовжується в актах 70-х років – під 1470, 1471, 1472, 1476, 1477, 1478 і 1479 рр.(20). Цікаво, що акти називають також і жінок: наприклад, Анну Коритко. В акті під 1448 р. згадується, що за Яном Коритком була заміжнею Катерина, донька Андрея Малеховського і Яхни(21).
За деякими свідченнями, ще в 1472 р. Коритки відступили Трускавець Тустановським(22). Окрім Яцька Тустановського у 1508 р. фігурують Петро і Юрій Любінецькі(23). У 1515 р. Любінецькі ще мали в Трускавці 4 лани ґрунтів, ділянки Юрія і Михайла були порожніми(24). Важко сказати, чи це була оренда і чи парцеляція маєтку спричинила його повернення до Дрогобицького староства.
Вважається, що саме на початку XVI ст. Трускавець було повернуто до державних маєтностей і знову включено до складу Дрогобицького староства. На думку Я. Ісаєвича, датою входження є 1518 р.(25). Саме 1518 р. активізував свою діяльність львівський суддя і дрогобицький староста Станіслав Малджик, який взявся за розподіл доходів з соляних промислів Перемишльщини, а також почав звертати увагу на села довкола Дрогобича, які перебували на волоському праві(26). 18 лютого 1518 р. староста відкупив Трускавець від Рудницьких і Станіслава Любінецьких і включив поселення до складу Дрогобицького староства(27).
Відомо також про те, що процес розмежування території Трускавця з сусідами продовжувався. Так, 28.09.1521 р. зафіксовано такий розмежувальний декрет. Причому, Трускавець разом зі Стебником і Доброгостовом знаходився в оренді у згаданого Станіслава Малджика, який виступав як львівський войський. З іншого боку, розмежовувались села Уличне, Довголука Воля, Монастир, Ленне і Клодниця, які були маєтками Клодницьких(28). 21.10.1521 р. своє право на орендне володіння (посесія) Трускавцем С. Малджик зафіксував у Перемишльських земських книгах. На цей раз він іменував себе як львівський суддя(29).
28.09.1521 р. зафіксовано ще один розмежувальний декрет: між державними селами Стебник, Трускавець, Доброгостів і сусідніми шляхетськими маєтками, зокрема, селом Станилею, яке належало Василеві Гумбицькому, а також селом Уличне та ін.(30).
З 1533 р. Трускавець остаточно перейшов у власність коронного скарбу і став належати до Дрогобицького староства. Підтвердженням сказаного є привілей короля Сигізмунда І від 24 травня 1533 р., в якому в числі перелічених сіл староства згадується Трускавець(31). Цікаво, що привілей звільняв мешканців староства від деяких податків, наприклад, від обтяжливої «відумерщини» (плата в натуральному вигляді за померлих), а також дозволяв випас худоби в державних лісах, гаях, полях без оплати (так зв. «жировизна»), звільнення наступило і від «повозу», тобто, постачання підвід, водночас дозволялося продаж і купівлю посілостей, локованих на волоському праві.
* * *
Отже, нинішнього 2012 року Трускавець може відзначати 585 років від часу першої писемної згадки. На мій погляд, дата не дуже «кругла», тож можна обмежитися констатацією факту. У кожному разі, потрібно зважувати ретельно, прислухатись до думки фахівців, не поспішати. Нагадаю, що свого часу з визначенням 900-річчя міста поспішила дрогобицька громада, тепер достеменно відомо, що Дрогобичу не більше ніж 630 років. А скільки було довкола того «круглого» ювілею галасу, патріотичних поривів, зухвалих заяв про те, що, мовляв, «Дрогобич старший Львова»? Видавалися ювілейні книги, місто обклеїли ювілейною символікою, яку ще й досі можна знайти на невідремонтованих будинках. До слова, рішення про те, що Дрогобичу 900 років, було прийнято на засіданні міськвиконкому наприкінці 1987 р. (за радвлади такі рішення були можливими, без належного наукового обґрунтування), святкування ж відбулося на початку незалежності. Хоча більшості науковців вже тоді знало, що підстав для ювілею не було жодних. Подумати тільки: до реальної дати додали близько 300 років!
Хоча з Трускавцем ситуація інша, хочу застерегти трускавецьку громаду від прийняття скороспілих ухвал. Живемо ж бо на початку ХХІ століття!
Леонід Тимошенко, професор,
декан історичного факультету Дрогобицького педуніверситету ім. І. Франка
Використана література (посилання)
1. Ісаєвич Я.Д., Халус П.І. Трускавець // Історія міст і сіл Української РСР. Львівська обл. – К., 1968. – С.838-848. Через 10 років нарис було перевидано у російськомовному виданні тому, причому, в Я.Ісаєвича з’явився інший співавтор – Л.Сеник, хоча матеріалу до історії міста, у порівнянні з попереднім виданням, майже не додалося. – Исаевич Я.Д., Сенык Л.Т. Трускавец // История городов и сел Укранской ССР. Львовская обл. – К., 1978. – С.673-680.
2. Мацюк О. Чому «Трускавець»? До видання «Історії міст і сіл Української РСР» // Радянське слово. – 1964. – 11 січня.
3. Мациевский А., Мацюк О. Трускавец за 500 лет (1469-1969): Библиогр. указатель. – Львов, 1972.
4. Див.: Мацюк О. Замки і фортеці Трускавця // Галицька брама. – 1995. – № 5; 1996. – № 17; його ж. Замки і фортеці Трускавця // Франкова криниця. – 1995. – № 42; 1996. – № 5; його ж. Пам’ятки оборонного будівництва Трускавця // ДКЗ. – Вип.І. – Дрогобич, 1995. – С.28-32; його ж. З історії Трускавця // Там само. – Вип.ІІ. – Дрогобич, 1997. – С.13-18.
5. Гузар З., Мацюк О., Скибак І. Короткий нарис історії Трускавця. – Трускавець-Львів, 1997.
6. За невеликими винятками, в новому виданні відтворено текст 1997 р., проте з незрозумілих причин залишилось тільки двоє авторів. – Мацюк О., Скибак І. Короткий нарис історії Трускавця. – Трускавець, 2000.
7. Згаданий бібліографічний покажчик вперше у радянській історіографії задекларував цю дату – 1469 р., від часу якої минуло 500 років. Проте, як видається, 500-річчя Трускавця так і не відсвяткували.
8. Скибак І. Трускавець учора, сьогодні, завтра // Трускавець: Краєзнавчий бібліографічний покажчик / Упоряд. І.Б.Матяш, Л.П.Одинока, Р.В.Романовський, І.М.Скибак // Архівні та бібліографічні джерела української історичної думки. – Вип.9 / Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства. – К., 2003. – С.11.
9. Гузар З., Мацюк О., Скибак І. Короткий нарис історії Трускавця. – С.7.
10. Ісаєвич Я. Трускавець // Історія міст і сіл Української РСР. Львівська обл. – С.839.
11. Lu. Dz. Truskawiec // Słownik Geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – T.ХІІ. – Warszawa, 1892. – S.520-522.
12. Truskawiec // Słownik Geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – T.ХV. – Cz.2. – Warszawa, 1902. – S.664.
13. Qwirini-Popławski R. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Truskawcu // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. – T.6. – Cz.1. Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. – Kraków, 1998. – S.191.
14. Pilecki J.M. Truskawiec starszy o kilkadziesiąt lat // Ziemia Drohobycka / Stowarzyszenie Przyjaciół Ziemi Drohobyckiej. – N 17-18. – Wrocław, 2004. – S.82-83.
15. Halecki O. Z Jana Zamojskiego inwentarza archiwum koronnego: Materyały do dziejów Rusi i Litwy w XV wieku // Archiwum Komisji Historycznej. – T.XII. – Cz.I. – Kraków, 1919. – N 7. – S.188.
16. Зрозуміло, що джерело було записане значно пізніше – більше, ніж через сто років після події. Цікаво, що одним з перших, хто в Польській короні фіксував маєткові документи і складав інвентарі, був М. Кромер. Одним із продовжувачів справи був Ян Замойський (1541-1605), який на початку своєї державної кар’єри упорядковував коронний архів. Наприкінці 60-х – на початку 70-х рр. XVI ст. в коронну канцелярію поступали документи з воєводств, у тому числі й з Русі. Нам удалося встановити причетність Я. Замойського до ревізування Дрогобицького і Самбірського староства 1568 р. – Див.: Смуток І., Тимошенко Л. Інвентар Дрогобицького староства 1568 р. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип. Х. – Дрогобич, 2006. – С. 522.
17. Zbiór dokumentów małopolskіch. Wyd. I.Sułkowska-Kuraś i S.Kuraś. – Cz.VШ. – Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk, 1975. – S.51, 129, 426-427.
18. Я звертав на це увагу в довідці про село Рихтичі. – Див.: Тимошенко Л. Село Рихтичі: Історична довідка // Бойківщина. Науковий збірник. – Т.3. – Дрогобич, 2007. – С.238.
19. Див.: AGZ. – T.XIII. – Lwów, 1888. – N 54. – S.9, N 1346, 1347. – S.95, N 1507. – S.105, N 1561. – S.109, N 2223. – S.158, N 3025. – S.218, N 3127. – S.225, N 3477. – S.249, N 4587. – S.348, N 4720. – S.364, N 5895. – S.481, N 6017. – S.493, N 7040. – S.577.
20. Див.: AGZ. – T.XVIII. – Lwów, 1903. – N 270. – S.23, N 404. – S.36, N 132. – S.21, N 173. – S.26, N 288. – S.41; N 621. – S.59; N 1273. – S. 127; N 1335. – S.134; N 1346. – S.135; N 1619. – S.168¤ N 1753. – S.185.
21. AGZ. – T.X. – Lwów, 1884. – N 98. – S.6-7.
22. Boniecki A. Herbarg polski. – T.11. – Warszawa, 1907. – S.204.
23. Jabłonowski A. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. – T.VII. – Cz.1: Ziemie Ruskie. Ruś Czerwona // Zródla dziejówe. – T. XVIII. – Cz.1. – Warszawa, 1902. – S. 114.
24. Truskawiec // Słownik Geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – T.ХV. – Cz.2. – S.664.
25. Ісаєвич Я. Трускавець // Історія міст і сіл Української РСР. Львівська обл. – С.839.
26. Matricularum regni Poloniae summaria, excussis condicibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asserwantur, contexuit indicesque adiecit Theodorus Wierzbowski (далі – MRPS). – Pars IV. – Vol.2. – Varsoviae, 1912. – P.164.
27. Ibid. – N 11406. – P.165.
28. AGZ. – T.X. – N 312. – S.20.
29. MRPS. – Pars IV. – Vol.2. – N 12988. – P.250.
30. Ibid. – Pars IV. – Vol.1. – Varsoviae, 1910. – N 3893. – P.222.
31. Gątkiewicz F. Z archiwum Drohobycza. Zbiór przywilejów, aktów granicznych, lustracji, memoriałów ipt. – S.61-65; MRPS. – Pars IV. – Vol.2. – N 16989. – P.454-455.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень