Про те, що у відпочинково-курортний комплекс “Карпати” приїхав на відпочинок один із найвідоміших сьогодні людей в галузі медицини, у редакцію повідомив один із представників персоналу оздоровниці.
Кореспондент газети “Франкова криниця Підгір’я” зустрівся з Петром Серняком у кабінеті урології готельно-курортного комплексу в час обідньої перерви. Уродженець Лемківщини, теперішній житель Донецька, виявився цікавим співрозмовником, досконало володів українською мовою, тому діалог був щирим і відвертим. Чоловікові 84 роки, але своїм запалом та й зовнішнім виглядом дідуся не цілком нагадує. У Трускавці не вперше, цьогоріч знову місцем свого відпочинку й оздоровлення обрав “Карпати”.
– Чому я приїжджаю саме у “Карпати?”, – перепитав запитання кореспондента Петро Серняк. – Та тому, що тут просто чудове місце для відпочинку. Поруч справжні гори Карпати, серед яких я народився й виріс. Я люблю дихати цим повітрям, люблю цих людей, котрі живуть у Карпатах. І в цій оздоровниці, яка має назву найпрекрасніших у світі гір, працюють чудові люди. Маю на увазі весь персонал, котрий обслуговує відпочивальників, керівника оздоровниці Лева Грицака. У “Карпатах” до того ж є дуже добра медична база, а до цього я, розумієте, не байдуже ставлюся.
– Пане Петре, як і коли ви потрапили на Донбас?
– Розкажу, значить, усе за порядком. Народився я на Лемківщині в багатодітній селянській сім’ї. Багатонаціональна сільська община, де дружно жили поляки, німці, русини, гуцули, лемки, бойки, стали моїм першим життєвим університетом. Потім було навчання у справжньому університеті – тодішньому Львівському медичному інституті. Під час розподілу на роботу мене викликали й питають: “Поїдеш піднімати Донбас?” “Поїду, чому ж ні”, відповідаю. Отак і досі піднімаю.
– Яким чином молодий спеціаліст-медик почав піднімати металургійну частину України?
– Була робота в медичній частині Макіївського металургійного заводу, ординатором, завідувачем хірургічного відділення Донецької обласної клінічної лікарні. У 1962 році я захистив кандидатську, а в 1970-му – докторську дисертації. Через рік першим у Донецькому медінституті організував роботу кафедри урології і неврології, яку й очолював майже тридцять років поспіль. Сьогодні на цій кафедрі впроваджуються сучасні методи лікування хворих, використовуються найновіші технології та обладнання, що допомагають перемогти найважчі хвороби. Ще 1983 року мені за розробку і впровадження в медичну практику ефективних методів діагностики, лікування і профілактики захворювань простати було присуджено Державну премію УРСР. Серед нагород, якими мене відзначили за подвижницьку працю лікаря, – ордени та медалі.
– Ви так докладно виклали дані своєї трудової біографії, що не втримуюся, аби не запитати: чи підтримуєте зв’язок з Лемківщиною й чи цікавитеся рідними звичаями й традиціями?
– Так, звичайно. Впродовж усіх років проживання на Донбасі я був активістом товариства “Лемківщина”, люблю й шаную наші традиції. Буваю також на різних заходах, які організовують лемки в Україні та Польщі.
– Ви так чудово виглядаєте, може маєте свій секрет чи користуєтеся якимись способами для омолодження організму?
– Секрет полягає в тому, що у вільну хвилину я не байдикую, а прямую на спортивний майданчик, де мене чекають волейбольна чи баскетбольна команди, або ж на тенісний корт. Люблю ці види спорту і ними “омолоджую” своє тіло.
– Чи маєте достойних послідовників у медичній галузі?
– Так, я виховав цілу когорту молодих лікарів, кандидатів і докторів медичних наук. Під моїм керівництвом понад чотири десятки лікарів-урологів захистили кандидатські дисертації і понад два десятки – докторські. Серед них можу назвати докторів медичних наук, професорів Донецького центру трансплантації Денисова, Захарова, Онищенка та багатьох інших.
– Чи приїдете ще в Трускавець?
– Обов’язково! І вже точно – у “Карпати”.
Василь Кирилич, газета «Франкова криниця Підгір’я»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень