Про людину, яка досягла успіхів у житті, робить добрі справи для людей, кажуть: народився під щасливою зорею. Володимир Маринкевич, генеральний директор санаторію “Карпати”, якраз і є тою людиною, тою особистістю, про яку саме так можна сказати. Так, він задоволений своїм життям, у нього хороша сім’я. Дружина працює в санаторії, син, який має нахил до точних наук, займається банківською справою, а дочка – студентка медуніверситету. Але не падали йому ці зорі до ніг, як стиглі груші на землю. Всього досягав своєю наполегливою працею та успадкованою від батьків мудрістю і розважливістю.
У світ за знаннями
Як зараз пригадує татові слова: “Нічого без важкої праці не дається. Як добре обробиш грунт, то і добре вродить. Головне – не лінуйся, вчися, то станеш людиною”. І він без будь-яких протекцій, без фінансової допомоги батьків, лише з їх благословенства та набутих у школі знань вступає до Львівського економічного інституту, згодом продовжує навчання у Московському кооперативному інституті. А далі був шлях становлення себе як особистості, шлях, на якому мав показати, чого навчився, чи здатний вміло застосувати набуті знання на практиці.
Свій трудовий щлях починає Володимир Маринкевич із посади заступника директора рай- заготконтори у Кіровоградській області, звідси переходить на педагогічну практику у кооперативний коледж у Дрогобич, працює головним бухгалтером ТзОВ ” Болоння” у Трускавці.
Високе довір’я
Знайомство з головним лікарем санаторію “Карпати” Левом Грицаком вирішило подальшу його долю. Керівникові “Карпат” припав до душі цей врівноважений, з багатим досвідом у фінансово-економічній справі зрілий чоловік, і він запропонував йому відповідальну посаду в оздоровниці – головного бухгалтера. У своєму виборі Лев Грицак не помилився: добре обізнаний зі світом бізнесу, підприємливості, новопризначений головний бухгалтер зі своїми обов’язками справлявся успішно. Володимир Маринкевич швидко увійшов у суть справ “Карпат” і невдовзі подав ряд корисних пропозицій, виконання яких позитивно вплинуло на господарський стан оздоровниці.
Рік перебування на посаді головного бухгалтера став для Володимира Маринкевича добрим тестом на призначення його генеральним директором санаторію “Карпати”. Сталася ця пам’ятна подія у його житті на зборах акціонерів-пайовиків у жовтні 2003 року.
Голова міста Лев Грицак, як колишній головний лікар санаторію, пропонуючи на цю посаду пана Володимира, характеризував його не лише як людину ділову, творчу, високопрофесійну, яка знає, як берегти, економити і заробляти кошти, потрібні для розвитку оздоровниці, але і як особистість, яка вміє ладити з людьми, яка буде лідером у колективі, бо має до цього усі задатки: високий професіоналізм, принциповість, справедливість, чесність і високе почуття відповідальності.
З прицілом на перспективу
З цього часу Володимир Маринкевич впевнено і вправно веде “Карпати” крізь назрілі економічні та інфляційні перешкоди. При цьому вміло використовує новітні економічні технології, в розумних межах бере їх на озброєння оздоровниці.
Проаналізувавши господарський стан “Карпат”, можливі економічні проблеми на паливно-енергетичному ринку, він активно береться за будівництво нової котельні, бо стара надто енергозатратна. Під його керівництвом “Карпати” накопичують кошти і протягом року будують нову котельню з технічним обладнанням, яке дозволяє зекономити споживання газу в абсолютних величинах десь в 4,5 рази. При сучасних цінах на газ, які у порівнянні з 2003 роком зросли майже в десять раз, було б дуже проблемним належно опалювати санаторій, вважає генеральний.
Володимир Мар’янович добре зрозумів, як багато важить для відпочивальників та їх ефективного лікування добра організація харчування. Проаналізувавши цю сферу послуг, він дійшов до висновку, що в харчоблоці працює морально застаріле обладнання. Воно не може забезпечити відповідний сучасним стандартам харчування рівень. І він приймає рішення про повну його заміну на більш якісне і менш енергозатратне.
Що там, здавалося б, звичайна електролампочка. Але їх у “Карпатах” сотні, і беруть вони чимало електроенергії. Підрахувавши видатки, керівник санаторію побачив, що набагато вигіднішим буде замінити їх на енергозберігаючі. Це дало можливість економити споживання електроенергії лише на одній лампочці до 500 відсотків.
З моменту свого правління Володимир Мар’янович змінив статут “Карпат”, що стало економічно доцільнішим, провів реорганізацію пайовиків, це дозволило більш оперативно вирішувати фінансово-господарські справи. Тут постійно ведеться реконструкція: стають до ладу номери-люкс, і зараз їх налічується понад 200, а на початку роботи оздоровниці їх не було взагалі. Кімнати оновлюються новими меблями єврозразка, сантехнікою, електронікою. Він дає добро на впровадження за ідеєю головного бухгалтера Галини Старінщак єдиної комп’ютерної системи бухгалтерського обліку, запуск в експлуатацію за участю головного програміста Миколи Лоїка бездротового Інтернету, що дозволяє відпочивальникам “Карпат” користуватися цією системою безпосередньо зі своїх номерів. Після реконструкції зимовий сад має гарний, просторий вигляд.
Увага відпочивальникам
Постійну увагу Володимир Мар’янович приділяє розвиткові лікувально-діагностичної та розважально-відпочинкової сфери. Останнім часом до послуг відпочивальників стали галотерапія (соляна печера), озонотерапія, дитяча кімната. Розширено можливості функціональної діагностики, вдосконалено роботу кабінету гідропатії, новою зубопротезною установкою оновлено зубопротезний кабінет “Еліт- Дент”.
А скільки гарних вражень у відпочивальників, дітей місцевих шкіл, які приходять на екскурсію, викликає чудовий ландшафтний парк “Підгір’я”, що оздоблений парковими скульптурними композиціями, виконаними в бронзі та дереві. Недарма парк відзначено Золотою медаллю Гран-Прі першої Української національної премії в галузі ландшафтної архітектури і дизайну “Україна квітуча – 2008”. Краса цього парку і його невід’ємна складова – стежка “Зів’яле листя”, яку створено за ідеєю Володимира Кушніра, просто зачарувала поважного гостя з Росії, відповідального працівника ТзОВ “Газпром видобування Росії” Івана Самбірського, до речі, вихідця з нашого краю. Пройшовшись по цій стежці, він поринув спогадами у своє дитинство, у шкільні роки і навіть згадав вірші Івана Франка, що особливо приємно, бо, як він сказав: “Я служу Росії, а живу Україною”.
Духовну розраду і спокій кожен відпочивальник може знайти у капличці Пресвятої Богородиці, яка одна з перших почала функціонувати на курорті у санаторії “Карпати”. Тут щочетверга відбуваються відправи. А в урочисті дні гостей оздоровниці розважить чудовий ансамбль “Барви Карпат” та козацький гурт “Сагайдачний”.
Справи благочинні
Не забуває Володимир Маринкевич і про благочинні справи, які у свій час започаткував Лев Грицак. “Карпати” постійно надають матеріальну допомогу асоціації інвалідів міста, відремонтували кілька палат у міській лікарні, методкабінет та їдальню у СШ №3. Нещодавно взяли участь у акції відновлення дитячих майданчиків і привели їх до належного стану на вулиці Дрогобицькій №12 – 14, та Стуса № 1-3. З ініціативи міського голови “Карпати” виконали великий обсяг робіт на встановленні фігури Матері Божої в курортному парку, а зараз люди з “Карпат” під керівництвом Зіновія Хом’яка працюють над реконструкцією пам’ятника Січовим Стрільцям, що біля церкви св. Миколая. Почесним обов’язком для себе керівник оздоровниці вважає надання допомоги церквам, які будуються або проводять ремонтні роботи. У такому проханні він не відмовив жодному священикові.
Є чимало випадків, коли до Володимира Мар’яновича звертаються люди, у яких трапилося горе. Він з великим чуттям і розумінням сприймає таку ситуацію і не відмовить людині в допомозі. Не даремно міську чашу благочинності “Карпати” отримують уже понад десять раз.
За все відповідальний
Володимир Мар’янович живе “Карпатами”. З великою насолодою пройдеться він доріжками благоустроєної території, обабіч яких милують своєю красою барвисті квіти, свіжа зелень декоративних дерев. Здається, тут цариця Флора зібрала усе квіткове багатство Карпат і рясно розсадила по клумбах та доріжках, щоб тішили людей. Про себе відзначить, що ці клумби добре впорядковані, зелені газони гарно підстрижені. І це завдяки бригаді технічно-господарських працівників, яких очолює Михайло Ковалишин. Треба сказати їм добре слово. Далі він перейдеться по оздоровниці, завітає у харчоблок, поцікавиться в якому стані прибирання приміщень, як працювалося черговим службам.
Так, його цікавить все: і стан території, і якість харчування, і надання лікувально-оздоровчих послуг, і відпочинок та дозвілля відпочивальників, фінансово-господарські справи… Словом, нема такої ділянки, яку б він обминув своєю увагою. Звичайно, за кожну з них відповідає людина, відповідна служба. Але для Володимира Мар’яновича важливо самому в усе вникнути, щоб можна було об’єктивно оцінити ситуацію. Маючи свій погляд на те чи інше назріле питання, він обов’язково обговорить, порадиться зі спеціалістами, вислухає їх пропозиції, а тоді приймає відповідне рішення.
Володимир Мар’янович належить до тієї категорії керівників, які вміють не тільки зберегти й підтримати усе напрацьоване попередником, а й примножити його, звіряючи кожен крок з вимогами сьогодення. І при цьому ще й закласти міцний фундамент на майбутнє.
Дорога до матері
…Позаду залишилися Дрогобич, Дубляни, Гординя. А ось і рідне село Корналовичі, що на Самбірщині. Володимир Маринкевич із задоволенням крізь вікно свого авто милується видами своєї малої батьківщини. Тут народився, тут пройшли юначі роки, звідси пішов у світ. А ось і рідне обійстя, і мама, як завжди, відчуває серцем, стоїть на порозі хати, радо посміхаючись синові.
– Як поживаєте? Чи здорові, мамо? – привітавшись, спитає Володимир. – Не гнівайте, що давно не був, ті справи…
– Нічого. Я, слава Богу, здорова. Все у нас добре. Ну, заходь, розказуй, як там моя невістка, внуки…
Порається мама, подаючи на стіл, розповідає про сільські новини. А він із задоволенням слухає. Йому все цікаво: і як картопля вродила на городі, і чи живе дід Микола, який вчив його на колгоспних конях їздити і прививав любов до цих красивих, розумних і працьовитих тварин, яких із задоволенням зараз утримує в “Карпатах”, і як поживає сестра, до якої обов’язково навідається. І ще багато таких різних сільських “дрібниць”, але важливих і цікавих для нього подій, з яких, власне, і складається сама життя.
Не довго в хаті засиджується. Вийде на город, загляне у сад. Коли потрібно, скопає грядку, обітне сухе віття на яблунях, які садив батько. Або візьме косу, в якій ( у чому він не сумнівається) збереглися тепло і сила батькових рук, і вправно поведе покіс, як вчив колись тато.
Повертається пан Володимир з села, від матері, сповнений бадьорості, гарного настрою та потужної наснаги до життя, до праці, до здійснення свої творчих замислів, до своїх важливих щоденних справ, без яких оздоровниці не обійтись.
Андрій Говіщак, газета «Франкова криниця Підгір’я»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень