Можна лише подивуватися енергії та наполегливості трускавчанки Анни Литвин в справі реалізації її культурного проекту «Перехресні стежки». За рік часу, відколи проект стартував, у нашому регіоні вже пройшли десятки зустрічей з видатними людьми культури, спілкування з письменниками та поетами, книговидавцями і просто розумними людьми.
А цієї осені Анна Литвин започаткувала ще й літературну майстерню, де молоді люди мають можливість повчитися слова, письменницької майстерності, виробити навички писання, ознайомитися з азами таємниць майстрів слова. Перше засідання майстерні пройшло минулої суботи, 4 листопада, на кінцевій його частині побував і автор цих рядків.
Стіл в читальному залі УРБАН-бібліотеці Трускавця, навколо нього сидять молоді люди, а по центру – троє письменників: Ніна Бічуя, Василь Габор та Василь Кузан. Біля них натхненниця та організатор майстерні Анна Литвин. Точиться розмова про театр, авторів-драматургів, перекладачів, читаються уривки з драматичних творів. Оповідь плавно веде Василь Габор, передаючи її Ніні Бічуї, а вона в свою чергу немов закликає до літературної майстерні своїх друзів – живих і неживих письменників, драматургів, перекладачів.
– Театр для мене був тим самим, що й література, – зізнається Ніна Бічуя. – Я ще в школі пробувала свої сили в літературному гуртку, та література все ж перемогла…
Перемогла, але не остаточно. Бо життя Ніни Бічуї пов’язане і з театром – вона і працювала в ньому, і перекладала для нього, і їздила на гастролі.
– Не всі перекладачі можуть добре перекласти п`єсу, бо не відчувають істоти театру, – каже Василь Габор. І жалкує, що так мало є українських драматургів сучасності, а якщо говорити про українську дитячу драматургію, то її немає взагалі.
Ніна Бічуя – письменниця, журналістка, театрознавець, викладачка авторського курсу редагування у Львівському університеті ім. І.Франка, перекладачка, людина енциклопедичних знань. Вона вже не вперше у Трускавці – на початку квітня цього року спілкувалася з трускавчанами про літературу та письменників. Тепер же говорить з нами не лише про літературу та театр, а й про слово як основу писання, про слово, яке потрібно віднайти, інколи в собі, інколи в інших, щоб передати ним образ, суть, явище, подію, процес, передати щось конкретне чи абстрактне, чітке чи розмите, явне чи таємне.
– Це був час інтелектуального спілкування і почуттів, – коментує першу зустріч на літературній майстерні Анна Литвин.
І важко з цим не погодитись. Бо чого варті хоча б поради написати листа і відіслати його поштою, як у старі добрі часи (не електронний мейл, а саме паперовий лист відіслати звичайною поштою, написавши його власним почерком). Чого варті згадки про заборону хреста на церкві у виставі в Україні чи розмови про талановитого письменника-модерніста свого часу Михайла Яцківа, як і спомини про Романа Іваничука, Романа Федоріва, роздуми над творчістю Стефаника та Кобилянської.
Наступна зустріч в рамках літературної майстерні пройде в УРБАН-бібліотеці через два тижні, тобто у суботу, 18 листопада. Так крок за кроком на майстер-класах (ворк-шопах, як нині модно казати) у Трускавці готують майстрів слова. Тихо, непомітно, без галасу та піару, без реклами та вихвалянь. Бо культура – то не конче галас і бум-цик-цик. Культура – це мистецтво, причому, як каже Василь Габор, не лише мистецтво для народу, а й мистецтво для мистецтва.
Література збирає своїх шанувальників у Трускавці. Ці люди починають працювати зі словом – в тиші та в розмовах, в самотності та у дружньому колі. Колі близьких по духу осіб, які творять, незважаючи на бурхливі суєтні події зовні.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень