Українська література переживає неабиякий підйом, і свідченням цьому є не лише велика когорта знаних імен сучукрліту, але і поява щораз нових письменників, видання нових українських книжок. Приємно, що в цьому процесі не пасе задніх Галичина, зокрема і Дрогобиччина. Презентація відразу п’яти книг молодих галицьких письменників, з яких двоє львів`яни, а троє дрогобичани, пройшла 25 жовтня в УРБАН-бібліотеці курортного Трускавця.
Всі п’ять книжкових позицій видані у дрогобицькому видавництві «Коло», вони гарно оформлені, мають зручний формат «покет-бук» (кишенькова книжка), тож легко можуть поміститися в жіночу сумочку. Інспіратором видання цих книг став син відомого художника світової слави Петра Гейдека Олександр Гейдек, якого по праву можна назвати «людиною-оркестром» через поєднання в одній особистості великої кількості талантів. Пан Олександр живе в Німеччині (м. Мюнхен), але не втрачає контактів з рідним Дрогобичем. Читаючи в Фейсбуці дописи кількох знайомих «про життя та світ», він запропонував видати таку книжкову серію. Так і зародилася серія «Есе про все». Перші п’ять книг серії – це есе Андрія Юркевича, Романа Онишкевича, Єви Райської, Наталії Янушевич-Свойкіної і Уляни Кацал. Четверо письменників прибуло на зустріч до Трускавця, не зміг з поважних причин поспілкуватися з читачами лише Роман Онишкевич.
Всі автори дуже різні, а водночас є між ними одна важлива спільна риса – вони щирі. Щирі у своїх розповідях, щирі у прагненні показати «дрібниці», які насправді дрібницями не є, щирі у спілкуванні з іншими. Андрій Юркевич – філософ, Уляна Кацал – медик, Єва Райська та Роман Онишкевич – журналісти, так що спілкування з іншими, вміння донести свою думку для них не новина. Тож зустріч, яка тривала півтора години, видалася і цікавою, і корисною, і наповненою глибоким змістом, релаксом та позитивною атмосферою водночас.
Наталія Янушевич зачитала деякі свої есе з циклу «Фотограф снів». Назва збірки є алюзією до фантастичної мрії письменниці, щоб колись можна було фотографувати сни та зберігати їх відбитки у своєрідному фотоальбомі. Глибоким змістом наповнене есе «Юстина» – про жіночку, котра піклувалася про церкву в радянські часи і дочекалася часу, коли церкву відновили. Після смерті одинокої Юстини її подвір`я стало частиною подвір`я церковного, як і стара груша, котра багато значила для жінки.
Про ауру в католицькому храмі написала Єва Райська, проте значно більшу зацікавленість публіка виявила до іншого твору письменниці – щодо боязні ліфтів та щоденних подорожей з дев`ятого поверху на перший. В уяві виникали зримі образи описаних персонажів, з якими тендітна Єва зустрічалася, йдучи сходами вниз, від «неба» через «чистилище» аж туди, де живе «пані Стефа».
Львів’янка Уляна Кацал свої есе не читала, а оповідала. Її розповіді були настільки захопливі, що весь зал буквально перетворився в єдиний організм, який то ціпенів у очікуванні, що ж станеться далі з жінкою у пологовому відділенні, то вибухав нестримним реготом, то співпереживав разом із випускником Дрогобицького музпеду, який у Львові заробляв у дивний спосіб гроші на операцію для внучки. «Це не є висока література, це просто від серця», – щиро каже Уляна Кацал, і залишається шкодувати, що в її збірку ввійшла лише незначна частина твореного цією львівською письменницею.
На жаль, не було зачитано жодної з «Історій до пива» відомого львівського журналіста, громадського діяча, майданівця та письменника Романа Онишкевича. Проте сама назва збірки свідчить, що це оповідки, які піднімуть настрій, читаються невимушено, і не є задовгими. До слова, писав їх автор для свого тестя.
Гумором, іронією, а деколи й сарказмом насичені твори керівника та режисера студентського театру «Альтер», філософа за освітою та покликанням, дописувача Інтернет-газети «Майдан», дрогобичанина з народження, а зараз мешканця Трускавця Андрія Юркевича. У свій час пан Андрій був директором Народного дому Трускавця, та й зараз часто виступає як ведучий на різних загальноміських заходах. Деякі есе можна прочитати на сторінці Андрія Юркевича в мережі Фейсбук, та все ж краще насолоджуватися ними, маючи збірку в паперовому вигляді. Письменник зачитав присутнім три короткі есе – «До Дня Вчителя», «Як мій дідо дідька переміг» та уривок з оповідки про свої подорожі Польщею. Вчитель, який певний час пропрацював у сільській школі, з гумором описує деякі типажі вчителів кінця радянського періоду та сучасності. Історія про домашнє виховання від репресованого дідуся, яке не зламала пропагандистська машина школи часів кінця 1980-х, є не лише смішною, а й повчальною. У есе «Як мій дідо дідька переміг» дідьком виступає Ленін, ера якого закінчилася з настанням незалежності України. Дідусь Андрія Юркевича був типовим галичанином, для якого Ленін був уособленням зла, нечисті, а отже, колись це зло мало бути переможеним. Чудові дикція та інтонація письменника спільно з невимушеним стилем його оповідей направду зачаровували слухачів.
– Це книги про життя, про людей, написані з іронією, – каже про збірки «Есе про все» Андрій Юркевич.
– Кожна історія має свою історію, – доповнює колегу Єва Райська. – Я б сказала, що це книги про людей у світі і світ у людині, це такі рефлексії про людей і світ. В моїй збірці «Півтора Неба» є багато про Дрогобич, такий мій самоаналіз…
Четверо людей сидить «під прицілом» читача. Не конкуренти, не славолюбці, а приятелі, котрих поєднала література. Кожен з них є самодостатньою особистістю, яка реалізувала себе в житті і яка ще має багато планів та задумів. У кожного з письменників є свій життєвий шлях, свої фобії, свої зв’язки та стосунки, свої погляди, котрі так чи інакше відбиваються у їхніх творах. Творах, котрі стають невід`ємною частиною сучасної української літератури – поряд з творами Прохаськів, Винничука, Матіос, Ірванця, Жадана, Кокотюхи, Кузана, Андруховичів, світлої пам`яті Покальчука, нашої славної Ліни Костенко. Література та історія літератури творяться на наших очах…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень