За своє життя я не збудував собачої будки, тому що не маю собаки. Не маю собаки, тому що живу в комунальній квартирі. Я не ображаюся на Президента за його вислів щодо будки не тому, що він адресувався не до мене. Висловлення Петра Порошенка не потрібно сприймати дослівно. Я читаю купу прокльонів у фейсбуці на адресу українського Президента. Одні посилаються на фейки, другі зганяють свою злість, треті підбурюють. Товчуть мов багно – поганий, не такий, сякий, перетакий.
Війна – це найважче випробування, яке випадає на долю нації, народу. Люди гинуть… це страшно. Цілком природньо, що ми шукаємо винних. Ми знаємо, хто розв’язав війну. Знайшовши винних, ми спинитися не можемо, шукаємо винніших, і так доходить до абсурду. Та я про інше.
Здається, що три роки тому ми були усі такі ж, як і сьогодні, але ми змінилися… Дуже змінилися. Пам`ятаєте головний постулат – почни з себе? Пам’ятаєте, ми тоді всі справно не смітили на вулицях, будували свою внутрішню Європу – по стосунках в сім’ї, по поведінці на вулицях, по справах своїх. Бо тогочасний постулат і зводився до певного самозанурення, самовиховання, саморозвитку.
Ми щодня вели свою боротьбу з собою. Долали власного дракона, відмовляючись давати хабарі, стежачи за порядком біля будинку і в будинку, допомагаючи рідному і ближньому.
В якийсь момент ми зламалися. Нам стало цікаво, чи вищу збудував внутрішню Європу сусід? А може нижчу? То на ж тобі, паскудо, в мордяку, бо хреново ти будуєш внутрішню Європу. Ми мірялися спочатку розміром внутрішньої Європи, потім завзятістю, благочинністю. Нам стало цікаво, чи ніхто там не переволонтерив. І почалося… Я більший волонтер, я ширший благочинець. Мірялися і мірялися. Відмірювали і перемірювали. Героїзували. Потім розгероїзовували, потім відгероїзовували. Чіпляли медалі, зривали медалі. Мірялися вогнями, нулями, калібрами, днями… майданами, болями, горем. А далі дістали патріотизм і забрьохали. Захвойдали з усіх боків, затерли і протерли, так що вже за тим мірянням і не скажеш у кого патріотизм, більший, кращий, міцніший. Забули, що патріотизм не любить виставок, його носять, мов хрестик на душі, або й ще глибше – за душею. Він не має кольору, орієнтації, звуку, він або є і вростає коренями в цю землю, або його немає і тоді вже однаково з чиєї руки їсти, яким богам молитися, під які вітри котитися. Немає в нього ступеню і міри. Немає чим мірятися. Міряння, підглядання, викривання, чужих, своїх і своїших змінили нас… Не впізнаю нас. Ми стали інші. Ми забули заглядати в себе.
Як змінити країну? Почни з себе. Ми це можемо. Кожен на своєму місці.
Євген Бродзінський
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень