Сьогодні гостем нашої редакції є Микола Богданович Іваник, провідний інженер-енергетик ПрАТ СГК «Дніпро-Бескид», депутат Трускавецької міської ради ІІ, ІІІ, ІV демократичних скликань (1994-2006 рр.), голова Українського Інженерного Товариства в Трускавці (1991-2012 рр.), голова історико-краєзнавчого клубу «Сива давнина».
– Пане Миколо, цього року, а саме 20 грудня, Ви відзначаєте свій шістдесятилітній ювілей. Як Вам вдається утримувати таку чудову фізичну форму? Адже виглядаєте Ви досить молодо на фоні Ваших однолітків…
– Дякую за такий комплімент. В першу чергу завдячую активним і творчим стилям свого життя, заняттям спортом. Взимку – лижі, настільний теніс і басейн, влітку – великий теніс, велосипед і різні форми туризму. А власну вагу тримаю постійно вже протягом декількох десятиліть.
– Знаю, що туризм – Ваше хобі, до якого Ви долучили чимало своїх друзів…
– Так. Все почалося з історико-краєзнавчого клубу «Сива давнина», який ми заснували з львівськими друзями ще десять років тому. Спочатку це були краєзнавчі поїздки по Галичині, під час яких ми відкривали для себе не тільки визначні природні пам’ятки, але й знайомились з маленькими містами й селами. Протягом п’яти років вдалося об`їздити п’ять областей Галичини.
А в зимовий період ми започаткували туристичний проект «За здоров`ям – в усі гірськолижні центри Карпат». Результатом цього проекту стала підготовлена карта витягів (журнал «Карпати. Туризм і відпочинок», №12, 2007 р.), якою стали користуватися поціновувачі гірськолижного туризму всієї України і не тільки.
– А як щодо великого туристичного проекту по Україні? Скільки років він вже триває?
– З друзями протягом останніх п’яти років здійснюємо поїздки по Україні в рамках проекту «Від Бескидів – за Дніпро». В наступному році плануємо відвідати об’єкти культурної спадщини Центральної і Північної України. Це буде завершальний акорд нашої мандрівки по Україні. В загальному рахунку – це 15 тисяч кілометрів і більше сотні міст і сіл, купання в річках Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дунай, Сейм, Ворскла, Десна, Псел, Сула, Хорол, Самара і в Чорному морі на нульовому кілометрі.
Подорож Україною надзвичайно цікава не тільки своїми архітектурними спорудами, природними ландшафтами, але й людьми, з котрими нам довелося познайомитись. І скажу відверто – нам на них таланило. Можливо тому, що ми були наполегливими і допитливими під час знайомств, а ще щирими і відкритими.
Ми пройшлися стежками Тараса Шевченка в селах Моринці і Кирилівка, по дорозі в Будищі оглянули вітряк, відреставрований трускавчанином Володимиром Кушніром (земля йому пухом), віддали шану Кобзареві в Каневі, любувалися шедеврами садово-паркового мистецтва – парку «Софіївка» в Умані і дендропарку «Олександрія» в Білій Церкві, знайомились з сільським побутом в музеї під відкритим небом у Переяславі-Хмельницькому, вшанували героїв і українського отамана Василя Чучупаку в Холодному Яру, студентів-оборонців на станції Крути, відвідали козацькі столиці: резиденцію Богдана Хмельницького в Чигирині, палац Кирила Розумовського в Батурині, музей Драгоманових в Гадячі, Трьохсвятительську церкву в Глухові, торгувались і гуляли на Сорочинському ярмарку, їли справжні полтавські галушки і слухали музику на батьківщині Миколи Лисенка в с. Гриньки, проводили співані вечори на хуторі поблизу Диканьки, насолоджувались атмосферою українських палаців родин Тарнавських в Качанівці і Галаганів в Сокиринцях.
Надзвичайно цікавими були відвідини музею Івана Котляревського в Полтаві, Запорізької Січі на острові Хортиця, садиби Івана Козловського в с. Мар`янівка, музею-садиби Григорія Сковороди в Чорнухах і садиби Миколи Куліша в с. Мотронівці та дегустування груш з Довженківського саду в Сосниці.
А якими витонченими були майстер-класи Петриківського розпису і ліплення з глини у Миколи Пошивайла в Опішнянському музеї українського гончарства, в яких взяли участь трускавецькі туристи!
Вразили нас і українські пам’ятки природи: Кам`яна Могила в с. Терпіння, Мізинська стоянка первісної людини, біосферні заповідники «Асканія-Нова» і «Дунайські плавні», та нульовий кілометр, де ріка впадає в Чорне море. Ну і безумовно вразило нас Вилкове – українська Венеція, місце переселення частини запорізьких козаків.
Ми утверджувались у вірі від споглядання іконостасів в Козелецькому соборі Різдва Пресвятої Богородиці, в церквах і соборах Чернігова, в Густинському, Мгарському і Новгород-Сіверському монастирях, Новомосковському дерев`яному Троїцькому соборі, Іллінській церкві в Суботові.
З головою пірнули в історичне минуле України, оглянувши Акерманську фортецю в Білгород-Дністровському, руїни старого грецького міста в Ольвії, історичні шляхи княгині Ярославни в Путивлі, побували на полі Полтавської битви. В цих поїздках ми робили промоцію і нашому курорту. Сподіваємось, що буде видана книга світлин по місцях, де ми побували. Справжні меценати культури, відгукніться!
– Пане Миколо, Ви є членом Європейської спілки з велосипедного туризму. В яких країнах довелося вже побувати?
– Так, і не тільки членом цієї спілки. З 2013 року я є ще гідом-пілотом української делегації по країнах Європи.
Нами були розвідані велосипедні доріжки Івердону в Швейцарії, Барселони в Іспанії, Торейри в Португалії, Парижу й Ошу в Франції, Дікіршу в Люксембурзі. І хоча умови перебування спартанські, бо живемо в наметах, та нам, бувалим туристам, до цього не звикати.
Кожного року в липні відбуваються велосипедні зльоти в європейських країнах, членах спілки. В 2022 році настає черга України. Я виступив з ініціативою щодо проведення XVIII Європейського тижня велосипедного туризму в Трускавці і подав пропозицію на розгляд голові української спілки п. Тарасу Пахолюку. Будемо чекати схвального рішення з Паризького Пленуму.
– А як щодо гірських походів?
– Звичайно, влітку здійснюємо піші мандрівки з друзями по Карпатах. Окрім Чорногорського хребта неймовірні переходи по диких Горганах, Боржаві, вздовж україно-румунського кордону, та встановлення українського прапора на найвищих вершинах румунської г. Молдовяну (2544 м), польських Рис (2499 м), словацького Герлаху (2654 м) та української Говерли (2061 м).
Хто хоч раз побував у наших горах – захворів назавжди. І хвороба ця невиліковна. Бо що може бути кращим, ніж зустрічати ранок в горах, спілкуватися з гуцулами в їхніх кошарах на полонинах, пити джерельну воду з гірських річок, спати серед альпійських лук, збирати гриби-ягоди, сидіти біля ватри, дим від якої лоскоче ніздрі, а тріск дров нуртує душу. І слухати гори…
– Ми пам’ятаємо і Ваші історичні розвідки про мешканців нашого міста-курорту…
– В свій час довелося і мені опановувати журналістську професію. Серія публікацій в 2008-2012 рр. в газеті «Джерела Трускавця»: «Плеяда знаних трускавецьких родин» (разом з Ігорем Ліщинським та іншими співавторами), історично-краєзнавчий пошук «Спацер по старому Трускавцю», і галерея світлин про вчителів і випускників Трускавецької СШ №1. З цими матеріалами виступав і по міському радіо. Була і стаття про відзначення 50-тиріччя Народного театру імені Теодора Торосевича, в якому у 1981-1982 рр. я брав безпосередню участь у виставах «Мишоловка» за мотивами творів А. Крісті і «Тема з варіаціями» С. Альошина.
У 2013 році мною була виготовлена і встановлена меморіальна таблиця, присвячена 150-річчю від дня народження священика о. Олекси Пристая, автора книги «З Трускавця у світ хмародерів».
Пишаюся своєю донькою Яриною, котра продовжує мої історичні дослідження, оскільки тема захисту її диплому в Люблінському університеті була: «Трускавець – європейське місто здоров`я, історії і культур – українських і польських».
– Мені довелося побувати на презентації Вашого фільму «Спацер по старому Трускавцю», який проходив в ресторані «Оскар». Як на мене, фільм знятий досить професійно…
– Так. Фільм готувався до Міжнародного кінофестивалю «Корона Карпат» в рубриці «Світ очима місцевих кінематографістів». Мені довелося виступити автором сценарію, режисером, актором і продюсером стрічки. До проекту долучились і бібліотекарі Трускавця. Успіх фільму слід завдячувати і талановитому кінооператорові Дмитру Сенишину. А рік перед тим була моя перша режисерська спроба – фільм «Тарасовими стежками».
– Які плани на найближче майбутнє?
– Сподіваюсь видати книгу-альбом «Спацер по старому Трускавцю» з рідкісними світлинами курорту 1895 р. Завершити туристичний проект по Великій Україні «Від Бескидів – до Дніпра». Отож, цікаві подорожі ще попереду.
Можливо, те, що з цих літер складаються слова, з стежок і доріг – мандрівки, а з великих подій – яскраве життя. Адже життя – це ж та сама довга подорож, але … до людей!
Спілкувався Володимир Ключак
Від редакції «Трускавецького вісника». Долучаємося до всіх привітань та сердечних побажань, які в ці дні складають Миколі Богдановичу Іванику з нагоди його іменин та ювілею. Хочемо побажати йому ще багато-багато років проживати в здоров`ї та гаразді, бути прикладом для молодих, запалювати у трускавчан любов до історії рідного міста, а також бажаємо всіх благ та Божої ласки. З ювілеєм Вас, пане Миколо!
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень