Помаранчева революція – це фантом: коли відрізають руку, а вона болить. Здається, так не може бути, бо як може боліти те, чого нема? А Помаранчева революція нам болить, хоча – таке враження, – що її й не було. Болить, бо вкотре ми втратили історичний шанс прорватися до цивілізації.
Ми просто приречені полюбити Тимошенко – всупереч здоровому глузду і підрахункам соціологів. Сімдесят відсотків електорату проти неї. Але ж це електорат. А нація? Вірніше те, що від неї залишилося.
Як вона мужньо не задала питання Ющенкові в суді, бо не хотіла, щоби судили Помаранчеву революцію. А протестний електорат так само мужньо закидав колишнього Гаранта Конституції яйцями, бо не вхопив його свого часу за одне місце, аби він мужньо вів нас до Європи. Кому багато дано – з того багато спитається. Але хіба Ющенку було багато дано? То, може, ми не з того питаємо?
Юля сидітиме, бо цього хоче Янукович, бо якби вона прийшла до влади, то Януковича вже давно би розстріляла. Але чи збудують вони Україну, навіть якщо познищують одне одного? Звичайно, що ні. Вони воюють між собою, але не за Україну, а за своє місце під сонцем, тобто за владу. Нам було би вигідніше, якби вони між собою домовилися, тоді би Україна мала шанс. Якщо їм вистачить здорового глузду, вони рано чи пізно домовляться, підуть на взаємні поступки, досягнуть компромісу. Мабуть, так і буде, бо їхнє існування без України втрачає всілякий сенс. Але доки вони дійдуть до цієї простої, а, значить, геніальної думки, може настати точка неповернення, коли Україна перетвориться на фантом – на те, чого нема, але болить.
Ви здатні полюбити Тимошенко? А Януковича? Ми ж любимо Україну. То ж, якщо ми любимо Україну, то просто приречені полюбити їх, як своїх нерозумних дітей, дітей України, й наставити їх на путь істинний. Навіть якщо Януковичу доведеться сісти в сусідню з Юлею Тимошенко камеру. Але ж це задля блага України?
Бо наступна кривава революція теж перетвориться на фантом, і наших внуків болітиме те, чого нема…
Анатолій Власюк, часопис “Тустань”
ТОП коментованих за тиждень