На кону новий лижний сезон 2018-19 років. Багато охочих прокататися з вітерцем уже сидять біля комп’ютерів щоб обрати максимально ефективні місця, де і вартість буде прийнятною, і траса цікавою.
Щороку збільшується група тих, хто планує спробувати свої сили у цьому виді активного відпочинку. Що ними керує – це вже інше питання. Можливо, просто віддати данину моді, а можливо, справді життя прагне якогось екстриму чи адреналіну. Та все ж практика показує, що до гірських лиж приступати лишень з одним бажанням та уявленнями – справа досить небезпечна.
Готуючи публікації для туристичного порталу www.karpatytur.info, вдалося поспілкуватися на тему лиж з багатьма цікавими досвідченими лижниками. І серед них наш земляк, лідер рок-групи «Мері» Віктор Винник. Говоримо з ним про перші помилки, про перші траси і взагалі про особливості гірськолижних трас регіону та Карпат загалом.
– Вікторе, яка була твоя перша лижна траса?
– Першою моєю трасою була Гошівська гора, що на курорті Трускавець. Пам’ятаєш, ота гора, що одразу за залізничним вокзалом? Ти собі не уявляєш, що там робилося у середині 80-х. Весь оцей спуск вздовж колії був насичений людьми. Такої активності я не бачив на жодній з сучасних трас. Там каталися усі: від дітей до старшого покоління. Це ж був період, коли ще не було Інтернету та соцмереж, тому активність була дуже високою. Навіть приходили кататися якісь професіонали. Звичайно, сьогодні розумію, що це і не гора, а горб. Та й не поїздиш тут, бо є людські городи та й нещодавно споруджена копія статуї Христа з Ріо-де-Жанейро.
А тоді це був «двіж». А я ще жив поряд у будинку, тобто життя у мене проходило над лижною трасою. І пригадую, з’їдеш з цієї гірки, а потім півгодини на неї підіймаєшся. Під час підйому може хтось і збити, але в цьому була радість нашого совкового дитинства.
Також катався на лижах у діда в селі Сможе. Це вже справжні Карпати. Там були такі букові «правильні» лижі, оскільки там їх ніхто не купував, а робили самі.
– Ну а коли вперше став на гірські лижі?
– Це було десь на початку нульових. На лижі мене тоді підсадив мій знайомий Миросик Федюшко, який сьогодні живе в США. У мене на початку лижі були жахливі. Десь у когось позичив їх. Але це були уже повноцінні гірські лижі з черевиками.
Власне, першим інструктором був також Мирослав. Звісно, не все було гладко: я їхав, падав, вставав, знову їхав, знову падав і знову вставав. Воно ж нічого не мало спільного з тим, на чому доводилося кататися до даного моменту. Але це така штука, якою або захворієш, або ні. Я захворів лижами. Ця свобода, ця краса – ні на що не проміняю. Ну і згодом з’явилися свої лижі і певна «снаряга».
– З якої траси розпочалося катання на гірських лижах?
– Як заведено в нашому регіоні, розпочалося усе з гори «Політех», що при в’їзді у селище Славське. Чим особлива ця гора? Вона не важка, але разом з тим має цікаві рельєфи. Там є довший фрагмент, але є й можливість урізати шлях, об’їжджаючи ялинки і навіть хати, які примикають до траси. Ну і там передбачені два варіанти виїзду на верх. Перший – це бугельний підйомник, а другий – радянськими всюдиходами «уазиками». Це так заробляють місцеві на заїжджих.
– Що було після Політеху?
– Коли я вже трохи набув досвіду на Політесі, мене взяли на Тростян (гора Тростян в смт Славське – Я.Б.). Ну що я можу сказати, це абсолютно інакша ситуація: гора висока, крута, є абсолютно відмінні траси.
Я не можу сказати, що було страшно. Проте коли на неї вперше піднявся, виникало запитання «а навіщо я це зробив?». І сьогодні часто зустрічаю молодих людей (бо достатньо часто там буваю), які піднялися наверх незважаючи на попередження, що цього не варто робити. І вони мають атракціон на цілий день з лижами та черевиками в руках спускатися вниз. Це і весело, але з іншого боку правильно, бо бачив і таких, які перший раз стають на рівні ноги та донизу. І у більшості випадків таке завершується зовсім не дуже добре. Я також мав неприємний випадок тут же ж на Тростяні на початках зламати лижу. Добре, що минулося без переломів як таких, але лижу (досі не розумію як це сталося) таки зламав. І це був прекрасний досвід сходження донизу з половини гори. Проте знову ж, це ніщо в порівнянні з тим драйвом катання.
– Тростян пройшов. Які далі були плани з підкорення трас?
– Потім, а це десь 10 років тому було, ми з групою опинилися на Драгобраті. Проте, на жаль, ми там не каталися. Ми там знімали кліп на пісню «Кіс на біс» в снігу по вуха, хоча на вулиці був лишень жовтень.
Згодом відкрився курорт «Плай» в селі Плав’є на трасі Київ-Чоп перед перевалом. І це, до речі, поряд з моїм селом Сможе, де я вперше ставав на лижі. Як на мене, це прекрасний релаксаційний спуск і дуже добра інфраструктура. Невипадково його називають «Маленький Буковель». До позитивів я б також відніс той факт, що усе поряд з трасою і нікуди вбік не треба їхати.
Раніше така проблема було у добиранні до Славського, бо дороги там не було. Добратися туди – це була каторга. Сьогодні, слава Богу, це питання вирішене. А ось Плай виграє у розташуванні, бо нікуди з дороги звертати не потрібно. Припар кувався, і ти вже на горі. Чудові чотиримісні підйомники є запорукою того, що черг тут не буває. Але є й свої недоліки. Перший – звісно вартість, і другий – дуже мала гора. Якщо підйом займає до 10 хвилин, то спуск менше хвилини, як би ти не старався повільно їхати. Тут жартують, що приїхали покататися на підйомнику.
Та з іншої сторони, частий підйом на крісельному підйомнику дає змогу відпочинку для ніг. У порівнянні з Тростяном, де підйом здійснюється на трасу бугельним підйомником (тобто, уверх на ногах і вниз на ногах) ноги дуже змучуються, і під кінець дня ти їх уже не відчуваєш. А це вже навіть небезпечно.
– А за кордоном десь вдалося покататися?
– Десь чотири роки тому завдяки моїй сестрі мені випала просто фантастична нагода покататися тиждень в Альпах. Гірськолижний курорт Шамоні Мон-Блан, де вперше проходили зимові Олімпійські ігри, і де зосереджені найвищі вершини Альп. Це, до речі, перехрестя Французьких, Італійських і Швейцарських Альп. Ну і відоме воно ще однією трагічною подією. Саме тут розбився відомий пілот Формули-1 Міхаель Шумахер.
– Ну і як воно там кататися у порівнянні з Карпатами?
– Ти розумієш, що це не можна порівнювати. І справа навіть не в катанні, а у самих горах. Ти от стоїш, дивишся на гору і піднімаєш голову усе вище. Та неба немає. Адже Мон-Блан – це зона п`ятитисячників, абсолютно інші відчуття. У перший день я тільки те і робив, що дивився на гори. Ми жили в гарному шале з панорамними вікнами, і я від них не відходив. Просто краса.
А щодо інфраструктури, вона зроблена не по-нашому. Спуски просто велетенські по-карпатських мірках: 3-5 кілометрів. Ну і варто зазначити, що культура катання абсолютно інша. Якщо бачиш хамовитих лижників, це однозначно або росіяни, або наші.
Одним словом, круті відчуття, і мрію ще раз туди потрапити.
– Вікторе, а чи був ти на Буковелі і які твої враження від цього курорту?
– Нарешті минулого року я ще раз там опинився. Хоча був і раніше, але не довго, тому не міг нічого оцінити і зрозуміти. Але цього разу я катався там 3-4 дні, і мушу визнати, що в Україні наразі найкрутішим гірськолижним курортом таки є Буковель. І незважаючи на те, що він дико дорогий, але майже 70 кілометрів трас і їх якість десь частково це оправдує. Там є три гори, і треба трохи часу, щоб розібратися з видами трас. Але логістика і орієнтування зроблено усе дуже грамотно, тож можна достатньо швидко дати цьому лад.
Є траси простіші, є складніші. Приємно, що чим вище, тим менше чайників. Подобається, що усю ніч працюють ретраки, тому просто не може бути такого, що покриття якесь не якісне. Знову ж одним словом – круто.
– Як твої враження щодо інших трас?
– Насправді їх в останній час повідкривалося чимало. Усе Закарпаття усіяне трасами. На Гуцульщині відновлюються спуски (Яремче, Ворохта). І навіть тут, на Прикарпатті, біля курорту Трускавець, і то є Буковиця. Про останню – це чудовий варіант для початківців, які приїхали відпочити в Трускавець чи Східницю. Пару кілометрів, і ви вже на трасі. З недоліків – ну дуже маленький спуск, тому для тих, хто добре катається, він не надто цікавий. Але попри те, тут можна відпрацьовувати якісь елементи і, зрештою, провести час на відкритому повітрі чи на природі. Ну і найголовніше – усе це доступно по вартості. А якщо будете мати повністю своє спорядження – подвійна економія.
– Ну і що ти б побажав лижникам, які планують відвідати Карпати для катання?
– Пора наповнювати час змістом, адже він дуже швидко минає. Тому бажаю вам вдалого сезону і повертатися до домівок без травм.
***
Відкрию таємницю, що в арсеналі є ще одне інтерв’ю Віктора Винника про особливості гірськолижного екіпірування, яке він дав мені декілька років тому. Проте опублікуємо його дещо згодом. А на завершення так і напрошується цитата Віктора: «Пора наповнювати час змістом, адже він дуже швидко минає».
Ярослав Баран
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень