В той час коли трускавецькі очільники звітують на нарадах про початок вирішення трускавецької транспортної проблеми (скасування поїздів), львівська залізниця мов би кепкуючи скорочує кількість вагонів у приміському потязі Трускавець Львів (до 6 вагонів). Їду в переповненому салоні і ненароком вловлюю бесіди, які точаться довкола. Загалом люблю цю електричку, оскільки це не просто транспорт, а якесь повноцінне соціальне явище. Я б сказав навіть – дзеркало суспільства.
Так і цього разу їду в переповненому вагоні. За вікном зима – мінус 8, й до мене долинає бесіда з сусідньої лавки: дві жіночки діляться страшилками стосовно кінця світу. «Буде темно, сонце зникне на три доби і станеться землетрус балів так 15. Ой ні, не 15, а 20» – уточнює жіночка. Її опонентка на те відповідає: «Ой, то треба огірки до підвалу перенести, бо на морозі не витримають, але добре, що я свічок накупила – не пропадемо». Мало не уточнив у жінок, за якою шкалою має відбутися землетрус, та увагу привернула інша розмова: маленька дівчинка (років 5) запитує у батька: «Тату, а ангели справді з Миколаєм прилітають?» Батько цілком серйозно відповідає; «Справді, вони справжні, як і Святий Миколай». «Тату, – не вгамовувалась донька. – Ну а чого тоді в нашому садочку ангел була жінка переодіта?». Тато на мить замовк, перебираючи думки, що відповісти, та й врешті видав: «То у вас садочок просто такий, а до тебе прийде справжній Миколай зі справжніми Ангелами»… Раптом за спиною зателефонував дзвінок. Кремезний мужчина підняв трубку і спитав: «Ало! Да, это я. Шо? Да не, ты ж знаєш, шо я атеист, и в эти штучки не верю. Куда еду? В Трускавец к тебе. Ты что думаеш? К тебе тоже Святой Николай придёт! Так что жди».
Все змішалося в голові: мало вагонів – невже кінець світу, але стоп, навіть атеїсти чекають на Миколая. І діждуться, бо навіть маленькі діти здатні розрізнити справжнього від несправжнього. Якось не ліпиться, попробую з іншого боку. Усі в хорошому настрої, в очікуванні Миколая, незважаючи на жарти залізниці. Тоді при чому тут кінець світу? І так можна перебирати до безкінечності, шукаючи логіку у тих бесідах. А її насправді немає, оскільки електричка – це не інформація, а емоції, які переживає суспільство в конкретний історичний період. Для себе почерпнув лише один урок з почутого: як би не лякали наш люд, ми все одно навіть до катастроф будемо ставитися якось по-домашньому. Подумаєш, світло пропало – не звикати: регулярно то напруга паде, то відключають її взагалі. Подумаєш, землетрус, ось на стебницькому калійному розбивають змішувачі – ударна і звукова хвиля вдень і вночі поширюється по усій окрузі, аж стіни трясуться. і нема на то ради. Апокаліпсис на фоні очікування Миколая та Різдва – проста банальна дрібниця. Якщо ви читаєте дані рядки – кінець світу вкотре перенесли, а попереду казка, яка раз у раз вселяє у нас віру і надію на краще. Віримо і все буде гаразд.
P.S. Шкода жіночки, якій доведеться діставати знову огірки з підвалу, щоб поставити на різдвяний стіл.
Ярослав Баран
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень