«А до чого тут ми?» – логічно запитають читачі. А й справді, мешканці краю продемонстрували байдужість свого ставлення до події, яка відбувалася 22-24 березня не де інде, а саме у Трускавці. А вашої підтримки ой як бракувало, оскільки на кону стояло питання про перебування волейбольної команди нашого краю у загальноукраїнській першій лізі. Тобто, програма максимум не потрапити до зони вильоту.
А тепер про усе детальніше. Рік тому і для мене стало справжнім відкриттям, що на теренах Дрогобиччини існує професійний волейбольний клуб. Мало того хлопці з «ЮА Транс-Волей» спромоглися пройти складний шлях усіляких відборів і здобути право в Чемпіонаті України серед чоловічих команд першої ліги. І це, мабуть, вперше в історії Дрогобиччини спортивні команди з волейболу досягають такого високого рангу. Проте про це знає дуже обмежене коло осіб, починаючи від самих учасників і завершуючи лишень палкими прихильниками цього виду спорту. Ані уваги та підтримки з боку влади, ані місцевих ЗМІ. Хоча підтримка ой як би знадобилася.
Наразі команда животіє за рахунок декількох небайдужих підприємців та фанів. І при катастрофічній нестачі коштів вона ще спроможна демонструвати високі результати на кшталт виходу до першої ліги.
Та все ж в усьому є межа, і саме межа байдужості сформулювала напередодні фінального туру Чемпіонату України перед командою можливо не дуже приємні, проте реалістичні цілі: втриматися за будь-яку ціну у першій лізі, не потрапивши в зону вильоту. І ось саме останній тур дав привід замислитися над деякими спортивними тенденціями та векторами краю.
По-перше, уже вдруге один з турів Чемпіонату України з волейболу господарі приймають не вдома в Дрогобичі, а саме у Трускавці. Такі розклади продиктовані саме наявністю чи відсутністю підтримки. Як зазначають організатори, міський голова Трускавця вкотре підтримав даний турнір, що і спричинило успішне його проведення на курорті.
По-друге, на наших теренах абсолютно відсутня інфраструктура для прийому турнірів такого рівня. Виявляється, жоден зі спортивних залів (принаймні у Дрогобичі) не пристосований для проведення матчів рівня Чемпіонату України, оскільки зали через особливості, а то й недоліки конструкції просто не пройдуть сертифікацію федерації волейболу. Такий зал виявився у ДЮСК «Спортовець», що у Трускавці.
Ну а тепер про приємне, бо свято спорту таки вдалося. Одразу констатую, що ділюся своєю суб’єктивною думкою вболівальника, та все ж рівень команд, представлених у фінальному турі Чемпіонату України серед чоловічих команд, які прибули до Трускавця був таки досить високий. Результати усіх матчів довго не вносили ясності у загальну картину, а навпаки заплутували ситуацію. Перший день – ніби намалювалися переможці, другий день – розуміємо, що перший день був просто фікцією, тож довелося сподіватися на останню гру останнього дня.
Коротко про команди. До нас завітали гості майже з усіх куточків України. Команда «Покровськ» з однойменного міста Донецької області прибула у наймінімальнішому складі з 6 гравців без тренера (він очевидно, був на майданчику), проте з найяскравішою групою підтримки. Гравці цієї команди демонстрували високу гру протягом усіх трьох ігрових днів. Наступна команда прибула з обласного Кропивницького і запам’яталася найдовшою назвою. І навіть в абревіатурі не все було так просто: ФФВ ЦДПУ. А розшифровується усе це як Факультет фізичного виховання Центральноукраїнського Державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Уявляєте як було диктору під час представлення команди. Проте гра її гравців була настільки ж яскравою, як і назва, тому добре запам’яталася вболівальникам. Третя команда з міста Галич Івано-Франківської області була головною інтригою туру, оскільки в Трускавці уже вдруге і усі з нетерпінням очікували на її поєдинок з господарями. Минулого року подібний матч був вирішальним, і ось за рік усе повторилося.
Звісно, центральною для місцевого вболівальника стала команда «ЮА Транс-Волей» з Дрогобича (тренер Святослав Оробко). Маючи таких сильних суперників, гравцям ніяк не вдавалося підібрати алгоритм протистояння з опонентами. Перші два дні, на жаль, нічим не могли порадувати прихильників команди. Проте в останній день, коли на кону було поставлено подальше перебування команди в першій лізі – гравців очевидно це сильно стимулювало до боротьби за перемогу.
Неділя, 24 березня 2019 року. Уже в кулуарах заключний матч між командами «Володар» (м. Галич) та «ЮА Транс-Волей» (м. Дрогобич) почали називати Галицьким дербі. Якось і глядачів побільшало в залі, тож матч чи дубль обіцяв бути цікавим. І справді, з перших хвилин розпочалася активна боротьба за кожне очко. Перевага в 2-4 очка змінювалася як волейбольний м’яч під час гри, втішаючи то одну, то іншу команду. Неабиякі пристрасті вирували довкола кожного рішення арбітрів. Тож під час гри можна було побачити і жовту, і навіть червону картки. Було багато гарних комбінацій і банальних помилок. Проте саме останні вирішили долю матчу: з рахунком 25:27 у четвертій партії «ЮА Транс-Волей» вирвала бажану перемогу у суперника.
Для знавців такий результат і кількість партій говорить про дуже багато моментів. А саме, що гра до завершення була рівною. Тобто, суперник хоча був і знаним, проте досвідченим. Отож часті тайм-аути і підвищений тон тренерів набирав обертів з наближенням фіналу. Та все ж остання крапка була поставлена гарним професійним кидком, який суперник просто не зміг прийняти. В результаті програму максимум було досягнуто і «ЮА Транс-Волей» вкотре довів, що достойний боротися у першій професійній лізі Чемпіонату України серед чоловічих команд.
І на завершення трохи вражень і лірики. Ні, це був не той волейбол, який очікував побачити і до якого звик, коли з друзями у вільний час ганяли м’яча чи на пляжі, чи десь у спортзалі. Це був той волейбол, який достойний трансляції по телебаченню. Хоча для мене було справжнім відкриттям, що і волейбол як гра видозмінюється і розвивається. Наявність гравця-ліберо і можливість в один момент відбивати м’яч ногою мене спочатку поставили в тупик: що це і чому за це не карають. Та згодом отримав пояснення від одного з арбітрів, що правила змінюються і вони покликані сприяти тому, щоб м’яч довше залишався у грі і робив її більш видовищною. Також відійшли у минуле обов’язкові таблички з номерами гравців під час заміни на ігровому майданчику. І ще багато нововведень і тонкощів справді посприяли тому, щоб глядач став більш інтегрованим у гру аніж раніше.
Так от, саме на цьому етапі зрозумів чим волейбол цікавіший від інших видів спорту. У ньому існує тісніший контакт між гравцями і вболівальниками. Енергетика останніх здатна з командою творити дива, у чому переконався під час трьох ігрових днів. На жаль, на Дрогобиччині сьомий гравець пасе задніх, а без вас ну ніяк не досягнути високих результатів.
Ярослав Баран, фото Наталії Пілько
На фото: 1) команда «ЮА Транс-Волей», 2) капітан команди «ЮА Транс-Волей» Владислав Оробко, вболівальниця Віра Бобик, автор публікації (здається, уже волейбольний вболівальник).
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень