Незважаючи на свою відносно достатню фотографічну ілюстрованість, історія “австрійського”, а згодом і польського «Триміста», як його прийнято називати останнім часом у розумінні поєднаної культури Дрогобича, Борислава та Трускавця сьогодні “відчуває” виразний брак конкретної інформації про життя та діяльність постатей, які фактично творили це «Тримісто» на етапі його еволюції від “провінційних та непривабливих містечок”, до одного з найпотужніших центру нафтової торгівлі, урядницько-банківської еліти та відпочинкової столиці Галичини в Габсбурґській імперії.
В цьому контексті маловивченим залишається життя політичної (магістратської) та економічної (промислово-підприємницької) еліти «Триміста», котра у період другої половини ХІХ – пер. пол. ХХ ст. поєдналась в одне ціле і сформувала, здебільшого, єврейську та польську грошову еліту, яка, у свою чергу, зуміла взяти під свій контроль усе життя Дрогобича-Борислава-Трускавця, нерідко стаючи творцем міжнаціональних конфліктів, кланових війн і як не дивно творцем особливої культури, яка в міжвоєнний період приваблювала мистецьку, політичну та наукову еліту зі всієї Європи. Свого часу відпочиваючи в Трускавці відома актриса німецького театру та кіно, котра народилася в Дрогобичі Елізабет Бергнер писала у листі до свого режисера-постановника: «дорогий наставнику, я уважно перечитала твій спогад про відпочинок у Закопаному, проте хочу тебе запевнити, хто не оздоровлювався в Польському Трускавці, той у зрілому віці не може модерно творити, ось координати до моєї тітки Елеонори…», далі записано адресу та час написання листа. Подібних фактів культурного звеличування нашого регіону в період «далеких 20 – 30-х рр.» можна знайти у тогочасній дрогобицькій і трускавецькій пресі, листуванні та фото чимало, щоправда дослідження витоків становлення цієї культури досі ніхто системно не продукує.
Чи не єдиним представником польської національної громади, який умів більш-менш врівноважено лобіювати в дрогобицькому магістраті та навіть Варшавському сеймі інтереси та потреби різних національних громад (польської, української, єврейської та німецької), був Раймунд Ярош – бургомістр міста Дрогобича, представник радикальної «групи промисловців», опозиціонер до так зв. політичної «вовчої групи» Я. Файєрштайна, а згодом власник міста Трускавця.
Попереднику Раймунда Яроша, бургомістру Дрогобича Яну Нєвядомському, як представнику «старої» дрогобицької політичної еліти, котра не звикла до подібних методів впливу, було нелегко керувати містом. Тому готуючись до нових виборів у 1909 р., бургомістр Я. Нєвядомський не покладав надії на підтримку серед українських виборців. Проте вибори 1909 р. Ян Нєвядомський все ж таки програв молодому дрогобицькому політику та нафтовому магнату Раймунду Ярошу. Тогочасна преса подейкувала, що Раймунд Ярош прийшов до влади у нечесний спосіб, банально усунувши від влади більш чесного серед міщан Я. Нєвядомського. Згодом преса часто порівнювала урядування цих двох представників нової та старої епохи, зокрема в плані вкладання бюджетних коштів в надсучасні проекти, пов’язані з видобутком бориславської нафти та мінеральних трускавецьких вод. Сьогодні є всі підстави вважати кандидатуру Р. Яроша «вигідним політичним проектом» для польської національної громади в часі держави Габсбурґів, котра всіма можливими способами намагалась протидіяти силі Я. Файєрштайна.
Громадськість міста характеризувала Якуба Файєрштайна, як “анальфабета, який заледве міг поставити свій підпис”, чи як політика “позбавленого найпримітивніших ознак культури, людину уперту, неприступну для тих осіб, які виходили за межі його власного “Я”. Це була людина “темних авантюр”, які часто укривались його нафтовим капіталом, а відтак, рекламувались пресою, як заслуги. Володіючи значними капіталовкладеннями в бориславсько-урицькому нафтовому басейні, клан Якуба Файєрштайна, до якого входив також Натан Левенштайн, фактично утримував владу в м. Дрогобичі і його околицях. За їх клопотанням часто призначалися міські гласні, голова кагалу та інші посадовці, про що відверто, проте безпорадно, заявляла самбірська преса. Чиновників, які не задовольняли цю політичну партію, часто усували з посад. Місцева преса, поліція та податкова система станом на 1908 р. вже були в руках нової сили. У 1909 р. в дрогобицькій газеті “Тиждень” було опубліковано інформацію про те, що на засіданнях ґмінної ради, при вирішеннях бюджетних питань завжди панував незрозумілий суспільству дух Якуба Файєрштайна, “рука” якого впливала на всі прибуткові рішення урядників, незважаючи на те, що він не був бургомістром міста. Преса, однак, зуміла не побоятись такої антидемократичної системи в магістраті і відверто дорікаючи, називала політику Якуба Файєрштайна “індивідуалістичною” часто навіть при підтримці “karabinów mauzerskich”. Спонукання нафтовій корумпованій лотереї, а не справедливому нафтовому бізнесу, контроль за схемою фінансової монополії дозволяли групі Якуба Файєрштайна швидко змінити політичний баланс у місті, що, зрештою, завершилось кривавими виборами у 1911 р. Зауважимо, що ще у жовтні 1895 р. відомий економіст та аналітик нафтового бізнесу Станіслав Щепановський застерігав економічну еліту Дрогобицько-Самбірського регіону, що слід забезпечувати стабільність та контроль за цінами на місцеву нафту, оскільки “від її сталості залежить чи буде промисловість – промисловістю, а не – лотереєю”. Боротьбу за чесну лотерею, і як писала новим месією для громади став Р. Ярош, енергійний християнин з унікальним набором мотивів для співжиття з різними «станами» суспільства.
Ян Нєвядомський помирає в кінці серпня 1914 р. З настанням цієї тривожної для всього міста новини новий бургомістр Раймонд Ярош зібрав членів ради магістрату на поминальну нараду, присвячену пам’яті Яна Нєвядомського, якого було пом’януто хвилиною мовчання. Згодом Раймунд Ярош виступив з короткою прощальною промовою, в якій перелічив чималі заслуги свого попередника перед громадськістю міста. Було висловлено співчуття родині Нєвядомських та прийнято рішення, що в разі згоди родини Нєвядомських магістрат повинен повністю профінансувати похорон відомого політика та підприємця. Під час похорону Я. Нєвядомського зібрався кількатисячний супровід трьох національних громад, які від костьолу Св. Бартоломія проводжали Яна Нєвядомського в останню подорож. В тій хвилі молодий Ярош виступив перед громадськістю: «ми будуємо культуру, запорукою якої є пам’ять про нащадків…». В 1937 р. подібні слова будуть проголошені під час поховання самого Яроша.
Отже, останнім бургомістром Дрогобича наприкінці «ери Габсбургів», а згодом і в часі Другої речі посполитої був Раймунд Ярош (роки життя 1875 – 1937). В основному Р. Ярош відомий, передовсім, як успішний підприємець, власник курорту Трускавець, президент міста в 30-х рр. ХХ ст. На відміну від майже всіх бургомістрів Дрогобича, про Р. Яроша нагромадилась певна біографічна література, зрештою, лише він удостоївся статті в польському біографічному словнику з усієї понад столітньої еліти триміста. Щоправда, період його діяльності до 1918 р. насвітлений в історіографії фрагментарно.
Р. Ярош народився 17 березня 1875 р. у невеличкому містечку Кальварії Зебжидовській в Малопольщі, в сім’ї повітового судді Рудольфа Яроша і Марії з Клименсевичів. Рано втративши батьків, він важко працював на місцевому ринку, підраховуючи кількість податкових бюлетенів за оренду торгових лавок. Згодом завдяки сестрі батька він вступає і навчається в Кракові, де успішно закінчує середню школу і факультет права Яґеллонського університету, в якому він знайшов вірних друзів та компаньйонів на все свої політичне та підприємницьке життя.
У 1898 р. Р. Ярош одружився з Еммою Зоеллнер, у костьолі міста Розвадова, що над Сяном. У їх подружжі народилось три сини Роман, Олександр, Станіслав, а також дочка Софія. Вдалось з’ясувати, що молодший син Станіслав трагічно загинув дитиною під час ІІ світової війни. Також відомо, що дочка Софія була одружена на відомому офіцері польського війська Єжи Богуцькому.
У 1899 р. Р. Ярош розпочинає трудове життя в Товаристві Взаємних Страхувань і в 1902 р. переїжджає з бідним сімейним бюджетом до Дрогобича. У 1905 р. він знайомиться Едмундом Крашевським відомим Львівським фінансистом, який позичає йому кошти на перші капіталовкладення для кредитування, згодом Р. Ярош очолює в Дрогобичі місцеву філію згаданого Товаристві Взаємних Страхувань, зосереджуючи увагу в основному на страхових акціях фірм нафтового промислу. Вибір молодого підприємливого страховика виявився вдалим: Ярош швидко розбагатів і став помітною постаттю на тлі місцевого бізнесового і громадсько-політичного життя, яке все більшу узурповувала не польська, а єврейська еліта, з якою він розпочав відверту боротьбу на акційних аукціонах. Невипадково Станіслав Славомір Ніцея називає країну в якій жив на той час Р. Ярош «країною щасливих випадків, а у житті тієї епох , вдале знайомство та особиста вмотивованість давала щасливі перспективи для кар’єри пересічного провінціала».
Невипадково Р. Ярош, був обраний до місцевої повітової ради, а в 1907 р. – до міської ради. У 1909 р. він очолив магістрат Дрогобича, якому був вірний протягом всього свого життя.
Безсумнівно, що Р. Ярош вповні скористався зі свого уряду, провівши в 1911 р. найбільш успішну підприємницьку акцію, коли йому вдалося утворити спілку яка очолювала управу курортом Трускавець. У 1928 р. керуючи цією спілкою він вдало Проводить аукціон і викуповує усі акції спілки стаючи тим самим єдиним 100 відсотковим власником курорту. Зусилля не були марними, позаяк курортне селище почало швидко розвиватися, перетворившись згодом на містечко-оздоровницю, відому у всій Центрально-Східній Європі і не тільки.
Вочевидь, до початку Першої світової війни бургомістра Яроша більше цікавили проблеми розвитку Трускавця, а не Дрогобича, в якому мешкала його сім’я. Так, ще у 1912 р. він збудував залізничну гілку Дрогобич-Трускавець, яка сприяла не стільки розвитку Дрогобича, як курорту (вдалось з’ясувати, що проекти залізничних вокзалів були однаковими). Трускавець безпосередньо був сполучений з такими великими містами, як Львів, Краків, Варшава, Познань та ін. Прокладений новий шлях з центру курорту до залізничного вокзалу дав можливість побудувати нові вілли. Новозбудовані зручні комунікаційні шляхи та вілли спричинили новий наплив курортників. Якщо 1910 року Трускавець відвідало близько 3500 гостей, то 1913 року зареєстровано понад 5 тисяч. Цього ж, 1913 року за великі успіхи розвитку курорту – особливо його лікувальної бази, президент Львова нагородив Трускавець еталоном пошани викарбуваний на срібній медалі.
Хоча, зрозуміло, що бургомістр піклувався і про Дрогобич, передовсім, про його благоустрій і про престиж міської влади. Незадовго перед початком війни була розібрана міська ратуша, яка знаходилася в аварійному стані і не задовольняла потреб міста з розвиненими промислово-фінансовими установами. На жаль, її не вдалося збудувати до початку війни і тривалий час посеред площі Ринок бовваніла не розібрана ратушна вежа, якої не торкнулася перебудова.
Саме в часі урядування Р. Яроша в Дрогобичі відбулася подія, криваві наслідки якої «прославили» місто на цілий світ. Про подію нагромадилась велика література, в тому числі й тогочасна, проте роль бургомістра в них на сьогодні все більш стає зрозумілою завдяки опублікованим в пресі Дрогобича та звітам засідань ґмінної ради магістрату. Зрештою відсутність в уряді бургомістра представників згадуваної корумпованої групи Я. Файєрштайна засвідчує крах програми узурпації влади. Р. Ярош скоріш за все очистив магістрат від кривавих кривдників, які свого часу допікали Я. Нєвядомському. Водночас Р. Ярош продовжував добру традицію українця бургомістра Дрогобича Ксенофонта Охримовича, залучаючи до уряду представників різних національних громад перш за все поляків і українців.
Особовий склад уряду Раймонда Яроша в Дрогобичі станом на 1911:
Заступник бургомістра: Марцелі Френкель
Асесор, 2-й заступник бургомістра: Ісидор Таубенфельд
Асесори: Кароль Арвай, Ян Яхно, Анджей Лобос, Маркус Штернбах
Секретар: Микола Кєдаш
Практикуючий концепт: Юліан Войтович
Офіціали: Адольф Нємцов, Ян Лялька,
Канцелярія: Іван Лялька, Ян Маріан Ґінтнер, Стефан Кушнір, Томаш Войєк
Касир: Микола Кулічко
Касир ліквідності: Леон Шуцманн
Контролер каси: Вінцент Фельнер
Інженери міста: Франц Єллонек, Ісидор Шульц
Директор газового управління: Іван Лауринов
Асистент інженера: Якуб Строчинський
Довірений маґістрату: Езехіль Шустер
Інспектори поліції: Якуб Метаномський
Міські лікарі: Еміль Тєґерманн (док. мед.), Оскар Гоффнер
Ветеринар: Володимир Чубатий
А також: 2 акушерки, 7 делегатів від передмість, 1 сержант поліції, 2 агенти поліції, 8 капралів поліції, 32 полісменів, 1 керівник пожежної частини, 2 капрали пожежники, 16 пожежників, 4 конвоїри, 7 патрульних, 4 двірники, 1 садівник, 1 візничий, 1 вартовий канцелярії, 1 машиніст, 1 слюсар, 1 майстер по газу, 2 кочегари, 11 лампадників, 7 нічних вартових, 7 водіїв, 3 лісничих, 1 доглядач цвинтаря, 1 кат (виконував функції вловлювача безпритульних собак).
Першу світову війну у 1914 р. уряд Р. Яроша зустрів у наступному складі:
Секретар: Микола Кєдач (док. пр.)
Комісар ради: Адольф Нємцов
Офіціали: Іван Лялька, Ян Маріан Ґінтнер, Стефан Кушнір, Юліан Войтович, Томаш Войєк
Касир: Микола Кулічко
Касир ліквідності: Леон Шуцманн
Контролер каси: Вінцент Фельнер
Інженери міста: Франц Єллонек, Ісидор Шульц
Асистент будівничого: Якуб Строчинський
Директор газового управління: Іван Лауринов
Інспектор з газу: Еліаш Шепф
Асистент інженера: Якуб Строчинський
Довірений маґістрату: Якуб Фель (док. пр.)
Міські лікарі: Еміль Тєґерманн (док. мед.), Оскар Гоффнер (док. мед.)
Ветеринар: Володимир Чубатий
В пресі 20-х рр. ХХ ст. часто згадується приїзд до Дрогобича рідного брата Раймунда Яроша професора палеонтології Яна Яроша, який допоміг Р. Ярошу глибше пізнати природні задатки Помярків. Вони часто виїжджали і ночували тут в 1919 – 1921 рр. Зрештою завдяки своєму братові Раймонд Ярош в кінці 30-хх рр. створив Природничий музей на Помярках, якому надав ім’я покійної дружини Емми Ярош. Мало кому відомо, що тут було зібрано унікальну колекцію видів флори та фауни. Реєстр цих експонатів засвідчив, що тут зберігалося 14, 5 тисяч метеликів та жуків, понад 1000 експонатів мінералів, кількасот посудин із рідкісними екземплярами грибів, моху і пор. Фонд Р. Яроша лише в 1936 р. закупив для музею понад 700 томів літератури з біології, медицини та курортної справи.
Відомо і про особисте милосердя Дрогобицького Бургомістра, котрий системно відкривав сиротинці та роздавав особисто милостиню. У 1918 р. Р. Ярош засновує фонд милосердя Дрогобича. Цікаво, що кожного року в місті Дрогобичі поблизу пам’ятника А. Міцкевичу стояла спеціальна будка у якій від цього фонду волонтер роздавав кожному бідному по 1 злотому з рахунку Р. Яроша. За такі кроки «не прихованого» піару місцева преса і громадськість «Триміста» полюбила Р. Яроша до кінця його життя. У цьому контексті особливе піднесення спостерігається у 1934 р., коли на кошти фонду Р. Яроша в Дрогобичі було відкрито шпиталь для душевно хворих.
У своїх спогадах про міжвоєнний Дрогобич, дрогобицький єврей Ісаак Авіґдор, син дрогобицького равина писав: «Ярош часто бував у нашому будинку, і кожного літа мій батько Якуб Авіґдор отримував від нього безплатні білети та путівки до курорту Трускавець, які призначались для равинів, студентів юдаїзму, а також бідних євреїв. За час 20-ти років праці мого батька яко равина Дрогобича, тисячі єврейських хворих скористалось цим безоплатним подарунком мого батька та його приятеля Яроша».
До всього Р. Ярош завжди був видним педантом, завжди одягнений у вишуканий одяг та взуття, від відомих варшавських та французьких модельєрів.
Впродовж 1922 – 1927 рр. Р. Ярош особисто стежив за виконанням проекту відбудови дрогобицької Ратуші. Відтак дрогобицький архітектор Францішек Єлонка, який роками працював з Р. Ярошом в магістраті Дрогобича, особисто звітував бургомістру.
У 1932 р. ґмінна рада одноголосно прийняла рішення про обрання Р. Яроша президентом міста Дрогобича, надавши йому, у якості подарунку земельний пляц по вул. Панській в Дрогобичі, де неподалік знаходився його славнозвісний палацик-вілла збудована ще до Першої Світової війни. Варто зауважити, що Р. Ярош також володів кількома віллами і в Трускавці, в яких часто приймав відомих відпочиваючих з усього світу.
Вдалось віднайти унікальні фотографії 1921 р., коли в середовищі урядницької еліти, адвокатів, фінансистів та добрих колег Р. Ярош організував товариство мисливців під назвою «Dzik».
У 1933 р. Р. Ярош ствердив програму розвитку реклами курорту спрямовану для удоступлення відвідувачам міста елементарної інформації про місто і курортне середовище. Невипадково першим кроком стала публікація у 1933 р. першого ілюстрованого путівника по курорту Трускавець та його околицях з відповідними картами, інформацією для проживання, транспортні сполучення та ін. До видання цього путівника долучився головним чином син Раймунда Яроша Роман. Цікаво, що тут вперше було опубліковано докладний показник приросту відвідувачів за період 1922 –1931 рр. Як виявилось чисельність відпочиваючих збільшилась з 4903 курортників до 14659., тобто втричі.
У 1935 будучи надто хворим, аби управляти всіма справами Р. Ярош дарує Трускавець своєму синові Роману. Цього ж року Р. Яроша особисто відвідав президент Естонії Констанцій Пієста, який привселюдно оголосив нагородження Раймонда Яроша естонським орденом Св. Хреста з орлом другого класу.
У 1936 р. в Трускавці друкується «Одноднівка трускавецька» (“Jednodniówka truskawiecka”) – збірник праць науково-популярного характеру присвячений 25-літтю діяльності президента Дрогобича Раймонда Яроша. Цей проект організував комітет громадян міста Дрогобича та Трускавця. Дрогобицький лікар Максиміліан Курцрок, який очолював у різний час дільниці бальнеології в Трускавці, опублікував цікаве інтерв’ю з бургомістром, про його життя та діяльність, під загальною назвою: «Я все здобував важкою працею…».
По смерті Раймунда Яроша преса освятила його подружжя з Еммою символом шляхетності і багатства, постійної праці та християнської моралі. Анджей Хцюк, знаний редактор часопису «Zdroje truskawieckie» писав: «Хвилина мовчання настала на дрогобицькому ринку, який завмер у роботі, часі, споглядаючи у минуле очолене великим презелентом міста».
Численний аналіз пресового матеріалу сьогодні дозволяє констатувати що Раймунд Ярош був символом культурного процвітання «Триміста», невипадково громади Дрогобича, Трускавця та Борислава після його смерті назвала його іменем усі головні вулиці. Раймонд Ярош зупинив агресію нафтових кланів і змінив ментальну сутність «Триміста», культурні надбання, якого досі витримують випробування часом.
На фото: власник Трускавця та бургомістр Дрогобича Раймунд Ярош – офіційний портрет; під час полювання поблизу Трускавця; під час зустрічі з американським послом в Польщі (1931); Ярош в товаристві свого сина Романа, генерала Тадеуша Піскора та його дружини Марії під час їхнього відпочинку в Трускавці(1930); курортний парк Трускавця в 1930-х.
Богдан Лазорак,
викладач кафедри всесвітньої історії
історичного факультету ДДПУ ім. І. Франка
Також читайте
Pingback: Дрогобич Стародавній » Раймонд Ярош (1875 – 1937)