Рівно рік тому, сніжної недільної днини 3 грудня, у Трускавці урочисто було відкрито та посвячено пам`ятник Патріархові УГКЦ Йосифові Сліпому. Виготовлений за кошти меценатів Лева Грицака та Михайла Цимбалюка (обидва – члени партії «Батьківщина»), пам`ятник прикрасив місто-курорт зі сторони в`їзду з Дрогобича та Львова, тобто головної брами курорту. Встановлений на підвищенні вулиці Дрогобицької біля церкви Покрови Пресвятої Богородиці та в безпосередньому сусідстві з могилою воїнів УПА, монумент сподвижникові віри, незламному борцеві за духовне відродження українського народу, багатолітньому в`язневі сталінських таборів Йосифові Сліпому став ще одним духовним символом Трускавця – міста, де пам`ятають своїх Героїв.
Та неділя рік тому була пам`ятною та урочистою. На відкриття пам’ятника прибули Митрополит Львівський Ігор Возняк, Владика Самбірсько-Дрогобицький Ярослав Приріз, голова Львівської обласної державної адміністрації Олег Синютка, міський голова Андрій Кульчинський, депутати рад різних рівнів, десятки священиків, сотні вірних. В той же день в Палаці культури імені Шевченка пройшла урочиста святкова академія, під час якої про незламного ісповідника віри Йосифа Сліпого розповідали присутнім Владика Ярослав Приріз та доктор Олег Турій, проректор Українського Католицького Університету та директор Інституту історії Церкви УКУ.
І ось минув рік. Пам`ятник влився в краєвид, став своїм, звичним, рідним. Подібно як пам`ятник іншому Главі УГКЦ, Митрополитові Андреєві Шептицькому (меценат Лев Грицак), котрий знаходиться у Трускавці нижче церкви св. Миколая. Подібно як встановлена дещо пізніше статуя Христа-Спасителя на Гошівській горі (меценат Ігор Кісак) чи відновлена в 2010 р. фігура Матері Божої в курортному парку (меценат Лев Грицак). Подібно як храми міста – старі й нові, котрі підносять високо хрест на своїх банях чи шпилях, нагадуючи хто ми, чиї діти, якого роду і якої віри.
Кожен з цих видимих знаків – чи то храм, чи то пам`ятник, чи то фігура, чи простий хрест – має бути спонукою до застановлення і задуми. Людина не лише їсть, п`є, веселиться і так коротає своє життя, а й має розвиватися, в тому числі духовно. Приклад святих має заохочувати нас до святості, а вже кожен сам обирає, що є ближче для його суті – бути ісповідником віри, бути євангелістом та проповідником, бути монахом-відлюдником чи, можливо, служити своїми вміннями, працею фізичною та розумовою, відстоювати істину, бути прикладом для інших. До святості покликаний є кожен, хоча не всіх святих офіційно беатифікують та канонізують.
Предстоятелі УГКЦ Андрей Шептицький та Йосиф Сліпий поки що не удостоєні офіційного титулу «святий», а навіть і «блаженний». Процедури винесення до слави вівтаря є складними та чітко прописаними, тож потребують чимало часу та зусиль. Але і українці, і інші народи світу знають, скільки добра було вчинено цими двома мужами Церкви. Рятування євреїв в умовах Голокосту, підтримка обдарованих дітей, зокрема сиріт, будівництво притулків для бездомних, лікарень, навчальних закладів, страждання за віру та ув’язнення – обидва мужі Церкви, обидва Предстоятелі УГКЦ всім своїм життям засвідчили відданість Христові та готовність слідувати Його Заповідям.
Дуже добре, що в Трускавці постали пам’ятники цим духовним лідерам. Але цього замало. Замало одних пам’ятників, котрі лише стоять. Ці пам’ятники повинні спонукати до детальнішого вивчення творчої спадщини Андрея Шептицького та Йосифа Сліпого, до бажання наслідувати їх у служінні Богові, людям, рідному народові. Біографія і одного, і другого Митрополита є не лише їх особистою історією, а й історією України – переслідуваної, ув`язненої, але непокореної, мужньої, вірної. І проходячи повз пам’ятник чи то Андрея Шептицького, чи то Йосифа Сліпого, варто поставити собі запитання: «А чи я достатньо роблю для моєї Церкви, мого народу, моєї держави»?
Андреєві Шептицькому та Йосифові Сліпому довелося жити в надзвичайно складних часах, коли український народ був позбавлений своєї державності. Спочатку в складі Австро-Угорщини, а далі в межах Польщі й СРСР з короткими періодами листопадового зриву 1918 р. та гітлерівської окупації 1941-1944 рр. Українська Греко-Католицька Церква була однією з найнадійніших опор українців, їхнім прихистком в ущемленнях, поневоленнях, стражданнях. Церква була чи не єдиною установою, де звучало рідне слово, де людина могла вихлюпнути перед Господом свою душу і отримати віру та надію, що все так не буде. Ні Шептицький, ні Сліпий не дожили до того дня, коли Україна проголосила незалежність, але своєю діяльністю вони наближали цей день, котрий мусів колись настати, і настав у серпні 1991-го.
Віхола насипала свою білу шапку на головний убір Верховного Архієпископа Йосифа Сліпого, потім весняне сонце своїми зайчиками пострибало по обличчі, злагіднивши посмішку церковного діяча. Жовте листя падало до ніг постаменту, кружляло в танці навколо металевої конструкції арки, чіплялося за гілки живоплоту. І тепер знову сніг, морозець, а нині – відлига. Рік часу пройшов з моменту, коли пам’ятник Патріархові Йосифові Сліпому прикрасив Трускавець.
Кожен народ хоче ознакувати територію чимось своїм. Угорці ставлять міфічного орла Турула там, куди йшла нога їхніх предків. Поляки чітко знають котре місто чи село дало їм того чи іншого письменника, композитора, державного діяча, і меморіальними таблицями чи в інший спосіб позначають дане місце. Так само чинять й інші народи, вкладаючи не лише в себе матеріально, але й інвестуючи в пам`ять, у символи, котрі розпізнає той, для кого знаки встановлюються.
Тож з цієї позиції 3 грудня 2017 року у Трускавці було встановлено не лише пам’ятник Патріархові Сліпому. Це було знакування, що тут, у Трускавці, знають і пам`ятають Великого Українця, духовного провідника, котрий говорив лаконічно, але як же промовисто: «Великого бажайте!» і «Будьмо собою!».
А зараз послухаймо хоча б частинку з того, чого навчав Йосиф Сліпий:
«Батьки, християнська родина – це основа здорового суспільства, народу, нації. Це запорука їх росту і сили! І тому заповідаю вам: Збережіть, а де її розхитано, – оновіть в українському народі справжню християнську родину як невгасаюче вогнище життя і здоров’я Церкви і народу! Християнська родина і рідна українська школа – це передумови здорового виховання прийдешніх поколінь! Отож, заповідую вам: Відроджуйте їх і рятуйте їх в Україні і в усіх країнах поселення нашого українського народу!
Навчіться, що все своє, рідне, треба любити. Любіть свій нарід, за нього постійно моліться, для нього працюйте, вчіться і жийте!
Народе мій, стань уже раз собою! Позбудься своєї вікової недуги сварів і чварів, вислуговування чужим. Отрясися од своїх вікових недостач, стань на свої ноти в Україні і на поселеннях, піднеси свою голову, випростуй свої рамена. Покажи свою силу і вдячність, бо, шануючи своє минуле, ти ростеш у своїй могутності і славі!»
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень