(матеріали до виступу на заході з нагоди святкування десятиліття газети «Трускавецькурорт»)
Епоху, в якій ми живемо, можна сміливо назвати «інформаційною епохою». Ще ніколи людина не мала можливості доступу до такого величезного масиву інформації, як це є сьогодні. Особливо це помітно для нас, людей, котрі зростали в часи СРСР, читали виключно процензуровані газети, слухали колгоспник-брехунець та дивилися 2 – 3 телеканали. Тепер маємо сотні телеканалів, величезне розмаїття газет, безліч FM-радіостанцій, не кажучи вже про Інтернет. Саме завдяки інформації, яку отримуємо ззовні, ми формуємо свою думку про ті чи інші події, процеси, явища. Приклад витоку таємної інформації через сайт Вікілікс показує, що інформація в наш час – одна з головних цінностей поряд із життям, здоров’ям, багатством, владою. Сильні світу цього мусять рахуватися із засобами масової інформації, пригадаймо, що ще Наполеон говорив, що боїться однієї газети дужче, ніж сотні штиків. І те, що мас-медіа називають «четвертою владою», не є аж таким перебільшенням. Влада ЗМІ і полягає в тому, що ми формуємо громадську думку, будучи в фарватері розвитку суспільства.
Якщо говорити про місцеві чи регіональні ЗМІ, то саме вони є тою основою гігантської піраміди, яку називають «медіа». Чим потужніша інформаційна корпорація, тим більшою є її присутність саме на місцях, тим розгалуженішою є її структура. Бо хоча основні справи вирішуються в столиці та найбільших регіональних центрах держави (в Україні Львів, Донецьк, Харків тощо), та саме в провінції та глибинці відбувається багато процесів, які дозволяють робити аналіз настроїв всього суспільства. І те, як живе мале містечко чи якийсь регіон типу Дрогобиччини, можна визначити не завдяки столичним виданням чи передачі центрального телебачення, а саме завдяки місцевим ЗМІ.
Народне прислів’я говорить, що «своя сорочка ближче до тіла», тому інформація про те, що ж відбувається в сусідньому будинку чи на сусідній вулиці є часто більш цікавою для пересічного мешканця містечка, ніж повідомлення про повінь в Китаї чи землетрус на Гаїті. І тому хоча місцеві газети часто не мають такого презентабельного виду як провідні столичні видання, їхня роль у формуванні думки громадськості є далеко не останньою.
Щоб не бути голослівними, наведемо кілька прикладів.
1. Один із провідних українських політтехнологів Денис Богуш під час круглого столу на тему «Якість виборів як основа зміцнення демократії», який проходив в 2009 році в санаторії «Женева», наголосив на тому, що про події в Трускавці він довідується суто з двох трускавецьких видань. Багато осіб, хто раніше так чи інакше був пов’язаний з Трускавцем і цікавиться життям нашого міста-курорту, отримує інформацію про місто саме завдяки електронним версіям нашої місцевої преси. Таким чином, думка сторонньої людини про Трускавець та процеси в ньому формується на основі даних місцевої преси, що є свідченням впливу місцевих медіа на формування громадської думки.
2. Місцевий журналіст має набагато більше стартових можливостей розібратися в процесах, які відбуваються в місті, ніж «гастролери» з області чи столиці, навіть якщо вони попередньо і вивчали ситуацію. Журналіст місцевого видання проживає в цьому місті чи добирається на роботу до нього, користується комунальними послугами, ходить міськими дорогами, спілкується щодня з місцевими жителями, на собі відчуває всю діяльність чи бездіяльність місцевої влади. Часто він є виразником тих настроїв, які побутують в певному сегменті територіальної громади, він ці настрої озвучує через місцеву пресу, виявляючи свою позицію та впливаючи таким чином, хай навіть і несвідомо, на формування громадської думки. Якщо його позиція збігається з настроями більшості громадян, то вони стверджуються у тому, що були праві, якщо ж не збігається, то вони або пробують уявно чи реально дискутувати та захищати свою точку зору, або ж можуть навіть змінити власну точку зору під впливом аргументів журналіста.
3. Публікації в місцевій пресі, як провладній, так і опозиційній, є не тільки виразником настроїв громади, але і формуючим елементом цих настроїв. Якщо б так не було, то не було б сенсу власникам газет нести видатки на їхнє утримання. Підбір матеріалів для кожного номеру газети містить в собі певний елемент маніпуляції громадською думкою, що теж є способом її формування, хоча не надто етичним. Газета – це зброя, і навіть не холодна, а масового ураження. Тому так важливо зберігати мир на місцевому рівні, адже навіть поганий мир значно кращий, ніж добра війна.
4. Місцева преса визначає пріоритети громади шляхом постійного мусування одних тем та применшення значимості інших. Для прикладу, під час звіту міського голови Трускавця за 2011 рік, який мав місце 30 грудня 2011 року, абсолютна більшість питань, які лунали із залу, стосувалися саме тих тем, які найчастіше порушувалися в місцевій пресі. А це – ситуація з питним озером, тема скорочення маршруту «Дрогобич – Трускавець», діяльність депутатського корпусу, бродячі тварини, водопостачання холодне та гаряче та інші. І якщо трускавецькі видання з якихось причин оминули питання запланованого суттєвого зростання квартирної плати, то воно й не прозвучало під час вищезгаданого звіту, хоча його актуальність мешканці відчують вже найближчим часом.
Перелік прикладів можна було б продовжувати, та ми хочемо звернути увагу на інший важливий аспект формування громадської думки посередництвом місцевої преси. Це – демократизація територіальної спільноти та її розвиток. На прикладі Дрогобича, Трускавця, Борислава та Стебника спробуємо показати, як ці процеси відбуваються, хоча і в дещо спрощеному варіанті.
Отже, в Бориславі фактично відсутні опозиційні медіа, якщо не рахувати часопису «Тустань» та неперіодичних публікацій в регіональних виданнях. Таким чином «Нафтовик Борислава», БТБ, радіоредакція «Слово» інформують мешканців з позиції влади міста. Панування в інформаційному просторі міста напередодні місцевих виборів однієї політичної партії дало свій результат – від цієї політичної сили Борислав обрав не тільки міського голову, але і двох депутатів до обласної ради і абсолютну більшість депутатів до міської ради. Не маючи можливості проголошення незгоди з діями влади через опозиційну пресу, ті бориславці, які хочуть висловити свою активну позицію, змушені це робити майже виключно усним способом. Чи не тому кількість чуток у Бориславі є надзвичайно висока і на кожній прес-конференції бориславська влада піднімає тему чуток та спростовує їх. Тому демократизація Борислава – це не сучасний стан, а справа майбутнього.
Якщо взяти Стебник, то ситуація там ще гірша. І не тільки тому, що Стебник має погану репутацію депресивного містечка. Показником розвитку є й кількість видань на душу населення. Трускавець та Стебник приблизно однакові за кількістю населення – орієнтовно 20 – 22 тисячі. Але скільки ж є видань в Трускавці, а в Стебнику – жодної суто стебницької газети. Єдина «Воля громади» перед виборами свою справу зробила – усунула Романа Калапача від влади, формуючи громадську думку та підтримуючи антивладні настрої на місцевому рівні. Територіальна громада Стебника є найменш поінформована, а отже, і рівень демократії тут можна вважати найнижчим в регіоні. Адже саме висвітлення діяльності влади місцевими ЗМІ дає змогу мешканцям бути хоча б пасивними учасниками того, що робиться в місті. Стебничани не знають, що робить їхня влада, відсутність власної газети наштовхує на порівняння громади із зав’язаними очима.
Попри велику кількість газет та місцевих Інтернет-ресурсів у Дрогобичі теж є над чим працювати. Майже кожне видання Дрогобича долучилося до того, щоб перемогу в місті здобув Олексій Радзієвський. Не будемо оцінювати його попередника Миколу Гука, та фактично в кожній газеті Дрогобича перед виборами був посил для громади – Гук не виправдав надій, він не має жодних шансів, як не має шансів і Михайло Ваврин, а от перемога Радзієвського є майже доконаним фактом, іншого вибору чи шляху Дрогобич просто не має. До речі, саме чинний дрогобицький міський голова з-посеред мерів усіх названих міст найкраще розуміє силу мас-медіа, їхню роль у формуванні громадської думки. Він дозволяє критикувати себе рівно настільки, наскільки йому це потрібно, щомісяця організовує зустрічі з журналістами, щоб нав’язати їм свої думки та свої бачення і так чи інакше це спрацьовує. Імідж сильного керівника старої закалки ніхто й не пробує підважувати, а кількість інформації, побудованої на популізмі та демагогії, в рази перевищує незначний відсоток критичних матеріалів. Хоча, вважаємо, ліквідація відділу внутрішньої політики в Дрогобичі було суттєвою помилкою Олексія Радзієвського. Стосовно ж рівня демократизації, то Дрогобич стоїть на порядок вище від Борислава чи Стебника, хоча працювати є ще над чим. Найголовніше, що громада має можливість формувати власну думку не з одного джерела, а з багатьох, і що є критика, навіть вкрай несмілива.
Не буде перебільшенням, якщо скажу, що Трускавець займає досить особливе становище в плані місцевої преси. Наявність кількох потужних джерел впливу на громадську думку показує високий рівень свободи слова на курорті. Попри маніпулювання опозиційних мас-медіа (як при попередній, так і при теперішній владі) темою свободи слова, Трускавець є досить відкритий щодо інформації, можна навіть сказати – оголений. Такого рівня інформування про кожну деталь міського життя не має жодне місто нашого регіону. Як здорова, так і нездорова конкуренція різних трускавецьких ЗМІ, а також співпраця між деякими з них стали причиною того, що пересічний мешканець міста, та і кожен, кого цікавить міське життя, має можливість бачити картину того, що відбувається в місті, не виходячи за межі помешкання, не виглядаючи за вікно. Одні теми преса висвітлює майже в унісон, в одному дусі, інші подаються через призму думки журналістів чи власників видань на дуже полярних позиціях. І саме таким чином формується громадська думка. Що дуже важливо, Трускавець є цікавим не тільки для внутрішнього споживача інформації, тобто для місцевого населення, але і в значно більшій мірі, ніж Дрогобич чи Борислав, для зовнішнього. Багато хто з потенційних відпочивальників саме через мережу Інтернет шукає інформації про наше місто-курорт і тому так важливо, щоб на місцевому рівні було вироблено спільну позицію щодо його промоції. На жаль, амбіції одних, невміння оцінювати ситуацію других та небажання перейти від слів до діла третіх є тим гальмом, який заважає зрушити цей процес. Все ж хочеться вірити, що в такому плані як промоція Трускавця, а це не що інше як формування думки про нього в Україні та світі, всі трускавецькі журналісти будуть єдиними, займатимуть злагоджену позицію і влада (як тепер, так і в майбутньому) братиме активну участь в цьому процесі. Узагальнюючи тему формування громадської думки на прикладі Трускавця, зазначимо, що саме преса, незалежно від назв газет, формує національну самосвідомість трускавчан, преса є носієм історичної пам’яті, преса вчить мислити, аналізувати, оцінювати ті чи інші події, бачити поступ чи занепад, прогрес чи регрес, преса разом з владою, політичними силами, громадськими організаціями та небайдужими особами є співтворцем історії.
Тут варто зауважити, що мас-медіа не є єдиним джерелом творення громадської думки, її співтворцями є також церква, влада, об’єднання громадян, окремі особи, думка котрих має важливе значення при формуванні думки інших. Преса відображає позицію влади, опозиції чи громадськості і це відображення може бути як адекватне, так і викривлене. Тому чим більше джерел інформації на місцевому рівні, тим краще для розвитку як демократичних процесів в громаді, так і самої громади.
Формування громадської думки для місцевих ЗМІ не повинно бути самоціллю, адже тоді втрачається головне призначення преси – інформування людей. Є люди, які мають свою чітку позицію і яких не переконають жодна стаття, жодні докази. Є люди, які вірять всьому, що написано, і не можуть зрозуміти, чому погляди журналістів різних газет на певні явища є діаметрально протилежними. І саме на формування їхньої думки спрямована головна увага газет. Інакше кажучи, «свої» і так з нами, «чужі» ніколи не будуть з нами, а от ті, що сумніваються, і є об’єктами боротьби між різними виданнями. Але така позиція є явно неправильною, адже газета повинна бути дзеркалом суспільства, в ній кожен повинен знайти щось, з чим погоджується і щось, що викликатиме дискусію. Прочитана і байдуже відкладена вбік газета не виконує свою місію, тому навіть одна стаття повинна в ній бути такою, що спричинить певний резонанс в душі читача.
Агітаційно-пропагандистська спрямованість тієї чи іншої газети шкодить не тільки її рейтингу, рівню довіри до неї читача, але може мати і зворотній від очікуваного ефект. Іншим важливим аспектом є питання журналістської етики, професійного підходу до висвітлення тем, вміння розмежовувати робочі моменти з особистими, вміння залишатися людиною, навіть будучи журналістом (жарт). На щастя, в Трускавці, незважаючи на гострі перипетії у виборчі періоди, на протистояння не лише окремих груп впливу, але і газет, які їх представляють, відносини між журналістами можна окреслити як задовільні, або і як добрі. Про те, що трускавецькі газети формують громадську думку не тільки в Трускавці, але і в сусідніх Дрогобичі, Бориславі, Стебнику, свідчить увага керманичів цих міст до того, що написано саме в пресі нашого курортного містечка. Не слід забувати і про те, що наш регіон є агломерацією, в якій люди можуть жити в одному місті, працювати в другому, їздити на базар до третього, а відпочивати в четвертому. Вони формують свою думку і у спілкуванні з мешканцями інших міст, а не тільки свого, проходить певний процес глобалізації місцевого рівня. Роль місцевої преси в цьому процесі просто неможливо не зауважити.
Оскільки сьогоднішня зустріч присвячена 10-літтю газети «Трускавецькурорт», то варто хоча б побіжно в контексті теми, котру я тут піднімаю, сказати і про газету Товариства. Десять років роботи на медіа-ринку Трускавця дали свій ефект. ЗАТ «Трускавецькурорт» наявністю власної газети показує, по-перше, власну потугу, мудрість його керманичів. По-друге, саме завдяки цій газеті керівництво ЗАТу мало можливість оперативно реагувати на всі закиди, які появлялися в інших ЗМІ; достатньо собі пригадати події п’яти- чи десятирічної давнини, щоб зрозуміти, про що йдеться. По-третє, газета гуртує колектив ЗАТ «Трускавецькурорту» сильніше, ніж це може виглядати на перший погляд, адже кожен працівник завдяки газеті може відчути себе елементом структури Товариства, гвинтиком, який потрібний для функціонування всього механізму. По-четверте, відсутність агресії в вищезгаданій газеті, значно спокійніший тон публікацій порівняно з деякими іншими трускавецькими виданнями створює враження впевненості ЗАТ «Трускавецькурорт» у своїх силах та діях, також позитивно впливає на відносини як між сильними міста цього, так і між тими, хто є речником їхніх ідей чи ініціатив. Хочеться вірити, що газета «Трускавецькурорт» збереже свої позиції в медіа-просторі Трускавця і примножуватиме кількість своїх прихильників. Одним із кроків до цього могло б стати створення власного сайту газети, бо наразі в Інтернеті публікуються тільки окремі матеріали з газети (на сайті «Трускавецький вісник»). Це теж сприяло б промоції курорту в цілому та позитивному реноме ЗАТ «Трускавецькурорт», тому, гадаю, керівництво ЗАТу не омине своєю увагою цю пропозицію.
Необхідно теж зазначити, що формування громадської думки місцевими ЗМІ майже автоматично робить журналіста публічною людиною, часто більш публічною, ніж окремі працівники міськвиконкому, депутати чи члени виконкому. Саме журналіст часто є народним трибуном (пригадайте роль трибунів у Стародавньому Римі), він вголос, публічно говорить те, про що ведуться розмови на кухні, на вулиці, в транспорті, в робочому колективі. Нехтування тим, що пише преса, намагання звинувачувати журналіста в мислимих чи немислимих гріхах, ображати його на сторінках інших видань, намагання піднести одних та принизити інших не робить честі жодній владі. Часто саме преса є тим хлопчиком, який скаже «А король то ж голий!», саме вільна преса вказує владі на її недопрацювання – не так з метою знущання з цієї влади, як з метою спонукання до виправлення ситуації. Намагання влади діяти за принципом «Собака гавкає – караван іде» є не чим іншим, як нехтуванням громадською думкою, намаганням ігнорувати позицію громади, хай не всієї, то хоча б значної її частини. Небажання влади виправитися після публікації гострих критичних матеріалів нагадує небажання пияка після похмілля дивитися в дзеркало. Від ігнорування голосу громади, який та подає через місцеві ЗМІ, демократія невпинно перетворюється в містечковий тоталітаризм. Та це вже тема іншого дослідження.
Насамкінець хочу подякувати всім тим, хто є носієм цієї благородної професії – журналістам всіх без винятку трускавецьких, дрогобицьких, бориславських газет. Ваша позиція змінює бачення світу, розкриває всю повноту та багатогранність життя місцевих територіальних громад. Якби не трускавецька преса, то Трускавець залишився б великим селом, а так ми пишаємося статусом міста, відомого не лише в цілій країні, але і на пострадянському просторі та в Європі. Не теоремою, а аксіомою є той факт, що місцева преса має великий вплив на формування громадської думки. На формування не як завершений стан, а як на процес, що невпинно триває. Гадаю, що ніхто з нас не має сумнівів у важливості нашої роботи, тому хочеться побажати, щоб ми всі робили нашу спільну справу формування думки громади та суспільства з творчим натхненням, внутрішнім спокоєм, любов’ю до себе та до людей, повагою до наших колег по перу, а також з Божим благословінням.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень