Роман Гарасим`як – кандидат в депутати Верховної ради України по 121 Дрогобицькому виборчому окрузі. Безпартійний, самовисуванець. Інтерв’ю з кандидатом публікується в рамках висвітлення виборчої кампанії в нашому окрузі.
– Пане Романе, як взагалі у Вас виникла ідея йти у Верховну раду України?
– Десять років я був членом партії «Батьківщина», тож брав участь у багатьох виборчих процесах – місцевих, до Верховної ради, президентських. Я бачив плюси і мінуси виборчих кампаній, бачив, що відбувається в політикумі.
Тобто, десять років я брав безпосередню участь у виборчих кампаніях, а ще до того багато часу цікавився політикою. Я вчив політику, бо вона мені була цікавою. Для себе я робив аналіз, як можна вирішити ту чи іншу проблему, маючи мандат депутата.
Я завжди себе ставлю на місце іншої людини, тож у випадку політики я так само думав – як би я поступав, як би я вирішував проблему, якби був депутатом місцевого рівня чи народним депутатом. Що я міг би зробити, як би поступав в тій чи іншій ситуації?
Скажу чесно – я не думав брати участі в цих позачергових парламентських виборах. Якби я хоча б рік тому знав, що йтиму в 2019 році на вибори, то я б зовсім по-іншому працював. А так я ніколи не розповідав що конкретно я зробив і планую робити, не був активний у Фейсбуці.
Можливо, це мінус, але мені притаманна скромність, я не люблю розповідати що я зробив це чи те. Але тепер я бачу, що треба було говорити про свої конкретні справи, щоб не виглядало, що ти якийсь вискочка.
Як я вирішив брати участь у виборах? Я є членом громадської організації «Золоті Леви Чорної Сотні», котра об’єднує воїнів АТО. Організація вирішила, що не можна залишатися осторонь тих процесів державотворення, які зараз відбуваються в Україні. Є правильні кроки керівництва держави, є неправильні кроки, є бачення тих процесів, які робляться в державі, тож «Золоті Леви Чорної Сотні» вирішили зайти в ті процеси, щоб бути їхнім учасником і мати змогу реалізовувати потрібні для держави справи чи проекти.
В наших планах було створення партії, адже планувалося, що вибори пройдуть восени. Але сталося як сталося, тож партія вчасно створена не була. Але все попереду. Мене окрім ГО «Золоті Леви Чорної Сотні» підтримує ще ГО «Міцна країна», яка трансформується в загальноукраїнську партійну політичну силу.
Тож коли мені запропонували взяти участь у виборах, я погодився. Це наше спільне рішення, наша командна робота.
Дуже довго я думав над цим, адже коли ставиш ціль, то треба її досягати. І коли вибори закінчаться, тоді переможець, новий народний депутат повинен засукати рукави і взятися за роботу. Бо що ти будеш робити, коли ти займеш цю посаду? Тому я довго про це думав.
Головне, щоб в тебе була команда, на яку ти можеш опертися і яка дивиться в ту ж сторону, що і ти.
– Ви згадали, що були в партії «Батьківщина» і пам’ятаю, що Ви балотувалися від неї на місцевих виборах 2015 року. Але зараз йдете як самовисуванець…
– Чому я вийшов з «Батьківщини»? Зізнаюся чесно – після місцевих виборів 2015 року я взагалі не брав активної участі в житті ні партії, ні місцевого осередку.. А це вже чотири роки. Я ніколи в житті за тих людей, з якими колись працював, був в одній партії, не скажу нічого поганого. Просто в силу певних обставин наші шляхи розійшлися. І я пішов своїм власним шляхом. Тим більше, що як я вже сказав, у наших планах було створити політичну силу, партію «Міцна країна». Але оскільки не встигли, то йдемо за підтримки двох ГО.
Я не люблю дволичності, лицемірства. Звичайно, можна було добиватися аудієнції в Юлії Володимирівни, щоб партія «Батьківщина» висунула мене, тим більше що я завжди був активним членом партії. Але я вирішив піти іншим шляхом, за підтримки побратимів та громадських організацій.
– Чи можете назвати хто є в Вашій команді?
– В нашій команді є люди публічні, а є менш публічні, є АТОвці і є цивільні люди.
Наприклад, я чітко працюю зі спортивним клубом «Еней» в Дрогобичі, і там є тренер Андрій Шевчук, котрий виховав багатьох чемпіонів України, Європи та світу. Тож я його бачу як людину, котра куруватиме роботу по бойових мистецтвах. Є проблеми, є питання, є прохання допомогти в організації турнірів – він зможе допомогти, вирішити. Так само по футболі, волейболі, інших видах спорту – будуть люди, які зможуть координувати це все. Бо важливість спорту та молодіжної політики не можна недооцінювати. Молодь має бути задіяна, не вештатися по вулицях, а вести здоровий спосіб життя, тоді буде менше шкідливих звичок, тоді буде здорова нація та міцна країна.
Помічником по АТО я бачу Василя Хруня, по військово-патріотичному вишколі та вихованні – Олега Мулярчука. Організаційними моментами займатиметься мій товариш Володимир Наконечний, який і зараз багато мені допомагає. В мене є багато задумів, зокрема щодо фестивалів на Дрогобиччині, і я вірю, що ми зможемо ці задуми втілювати в життя.
Звісно, я назвав хіба кількох помічників, насправді ж по кожному напрямку роботи буде конкретна людина, яка відповідатиме за свою ділянку роботи. Я не хочу, щоб мене просили – візьми мене помічником. Я хочу сам звертатися до людей, які вміють робити роботу, які знають свою справу.
Помічники повинні бути чітко розподілені за певними функціями – хтось відповідає за молодіжну політику та спорт, хтось за бізнес, хтось за соціальну сферу, хтось за інвестиції. І помічник має сприяти тій комунікації, щоб допомагати людям, які потребують допомоги. Тобто, постійний зв’язок і питання на контролі аж до його вирішення.
– Знаю, що Ви проводите багато зустрічей, у тому числі на підприємствах Трускавця. Які проблеми люди озвучують найчастіше?
– Зустрічі бувають різні – є монологи, а є гарячі дискусії. Люди трохи втомилися від політики, вони вже перенасичені нею.
Чого хочуть люди? Вони хочуть того ж спілкування, але вже після виборів. Хочуть, щоб їх чули. Найголовніша проблема – коли депутат отримавши мандат і значок, пропадає. Він з`являється як ясне сонечко в сльоту – коли щось зробив, щоб показати «який я класний чувак, зробимо селфі», або коли дійсно велика проблема і він приїхав, помахав руками, попарився і … поїхав геть. А люди хочуть живого спілкування, хочуть реального вирішення проблем.
Сьогодні на зустрічі я говорив з людьми про простий механізм роботи депутата-мажоритарника. Біда діючих депутатів в тому, що вони уявили себе законотворцями і їх не хвилюють ні господарка, ні інші насущні проблеми. Так, ти твориш правила гри, за якими живе держава, але додай до цього ще й відповідальність, вмій ставити питання на контроль!
Я, наприклад, маю бажання створити мобільний додаток. І людина завантажить його і має безпосередній зв’язок зі своїм депутатом. Йдеш по місту, бачиш – вода тече, впав стовп вуличного освітлення, зробилося провалля, інша проблема – раз, сфотографував і відправив. Твій сигнал попадає в розділ до того помічника, який відповідає за цю ділянку роботи. Тобто, є речі, які можна робити вже. Вони не вимагають великих затрат, але будуть стовідсотково ефективні.
Кандидат перед виборами тратить великі кошти, а після виборів каже, що в нього обмежений ресурс, що він не може виконати ту чи іншу обіцянку, не має можливості допомогти. Але ж ти щось думав, коли йшов у депутати?
Хто після виборів об`їжджає округ так само, як до виборів? Ніхто не їздив. А я поїду. По селах, по мікрорайонах міст, щоб сказати: «Тепер моя задача працювати на вас, для вас, для нашого округу, для України». Так, я поїду і скажу це людям.
– Як мав би, на Вашу думку, виглядати виборчий кодекс?
– Для всіх мали б бути однакові правила гри. Ми як правило говоримо про виборчий закон – чи це буде змішана пропорційно-мажоритарна система як зараз, чи пропорційна система за відкритими списками, чи мажоритарна система. Я прихильник змішаної системи, коли і представники конкретних українських територій мають можливість зайти в парламент і відстоювати інтереси краю.
Я противник відкритих списків, бо ця система показала свою неефективність на місцевих виборах 2015 року. На одних округах пройшли по два депутати, а є округи, які взагалі не представлені в раді. Це неправильно, отже, ця система не для простих виборців, вона не є справедливою.
Часто доводиться чути, що прийдуть «грубі гроші», «гаманці» і куплять виборців округу. Я ж відповім – створіть належні умови, однакові для всіх. Має бути виключно живе спілкування з виборцями – в зручних для людей локаціях. І кожному кандидату мала б виділятися певна площа під біг-борди – однакова для всіх. Тоді не буде загроза, що прийдуть «гаманці» і всіх куплять.
– Від Дрогобиччини з 21 кандидата на вибори йде четверо воїнів АТО, і таким чином розпорошуються голоси АТОвців. Чи не було думки про єднання зусиль?
– Йдучи на вибори, для мене не була головна моя участь в АТО. Головне для мене – це людина! І так залишається в мене дотепер. Це добре, якщо ти окрім того, що ти хороша людина, є ще й патріотом, котрий не побоявся взяти в руки зброю і пішов воювати.
Я з великою шаною та повагою ставлюся до всіх хлопців, незалежно де хто воював, в яких умовах, доброволець чи призваний. Бо кожен зробив те, що міг зробити, не знаючи на що йде.
Війна – це така річ, яку не можна прорахувати, передбачити. Були випадки і в моєму досвіді, коли говориш з товаришем, а через п’ять хвилин його вже немає в живих. Це життя на війні. Буває, що людина знаходиться в тилу, але кудись поїхав, а там «закладка», так що ситуації бувають різні.
Коли оновлювали мою сторінку на Фейсбуці, то поставили мою фотографію у військовій формі. Я попросив забрати її геть. Чому? Бо почав литися бруд, переважно зі сторони ботів, і б`ючи по мені, вони били по решті хлопців. Мені це було боляче, я не хотів цього. Тож я вирішив прибрати цю світлину. І взагалі моя виборча кампанія не побудована на тому, що я АТОвець.
Щоб сісти разом і консолідовано прийняти рішення на користь якогось одного кандидата? Я думаю, що вже пізно. Кожен має якісь свої амбіції. Тим більше коли людина входить в цей процес виборів, то це можна порівняти з бігом. Коли ти біжиш на певну дистанцію, то ти ж раптом не зупинишся і не відійдеш, бо ти маєш мету – добігти до фінішу. Коли ти став на старт, то маєш бігти.
І ще чому складно домовитись? Бо кожен вважає себе в якійсь мірі переможцем. А от про що треба домовлятися, в чому є доцільність, так це чиста гра. Чиста, відкрита, прозора.
Я хотів би звернутися до всіх кандидатів на нашому окрузі – хлопці, у мене складається враження, що нас тут 21 супергерой. Маємо якісь надможливості, маємо чарівні палички? Та ні, ми ж прості люди. Говорімо про реальні речі, які можна втілити в життя. І завжди будьмо людьми. Залишаймося людьми! Бо вибори пройдуть, а нам один одному в очі дивитися, нам тут жити, працювати, розвивати наш край.
Треба обіцяти те, що ти можеш зробити. А не говорити несусвітні речі. Он президент вже наговорив такого, якби небіжка ногами наплела…
Навіщо обіцяти те, що ти зробити не зможеш?
– Ловлю на слові. От закінчуються вибори, і у випадку проходження до парламенту що Ви робите в першу чергу? Які законопроекти вносите?
– Законопроекти – це рутинна повсякденна робота котра має приносити позитивний результат.
Для мене надважливим є факт децентралізації. Кошти мають залишатися на місцях. Якщо бізнес працює, то сплачуються податки, тут залишаються гроші, робляться ремонти, ми маємо можливість жити та розвиватися. Законодавча база повинна бути такою, щоб інвестори вкладали гроші, щоб гроші не виводилися в офшори. Щоб інвестор не будував у Польщі, Чехії, Іспанії чи іншій країні, а залишав гроші в нас, в Україні.
Тому створення сприятливого інвестиційного клімату – це одне з найважливіших завдань. Пам’ятаєте, колись була вільна економічна зона «Курортополіс Трускавець»? Щось такого плану треба зробити, але з чіткими правилами гри для інвесторів.
Наступне – потрібно максимально спростити життя підприємця, позбутися непотрібної бюрократії. Бо в нас на один дозвіл треба ще два дозволи, на один папірець треба ще два папірця. Це породжує корупцію, а коли є корупційна складова, то вона закладається в ціну товару чи послуги. Це треба розуміти.
Так що потрібно не ускладнювати людині життя, а полегшувати його. Хочеш займатися бізнесом – держава сприятиме тобі в цьому, а не зв’язуватиме руки. Чиновники мають розуміти, що бізнесмен, інвестор – це будівничий держави, це годувальник і його, і багатьох українців, котрі потребують соціального захисту. Так що чиновник має бути не паном, який ставить свої умови, а представником держави, який сприяє підприємництву в Україні.
Що ще дуже важливе? Закон не має регіонального характеру. Один депутат закон не приймає, приймає Верховна рада більшістю як мінімум в 226 голосів. І цей закон має бути цікавим не тільки мені, бо в мене якась там проблема. Цей закон має бути цікавим та корисним для всієї України. Так що потрібно мислити масштабно, глобально.
– Ви сказали про вільні економічні зони, але в нас є не тільки добре розвинуті, але й депресивні території…
– Так, Борислав і Стебник. Щодо Дрогобича, то він має дуже крутий потенціал, і якщо цей потенціал використати, то ми за 5 років матимемо другий Львів. І Трускавець ще більше відродиться, бо крім лікувальної бази, крім водички, крім відпочинкового сервісу зможе отримати біля себе туристично привабливий, історично багатий, архітектурно значимий комплекс. Але на жаль, Дрогобич цього не робить, ставки неправильні, пріоритети розставляються неправильні. І це є проблема.
Пріоритети потрібно розставляти за значимістю проблеми. Бо є проблеми надважливі, є важливі, а є менш важливі. І завжди треба дивитися на реальність, а не на те, що я хочу.
От говорять – ми відновимо нафтопереробний завод, крановий завод, ми зробимо реприватизацію калійного заводу! Хлопці, там що, черга стоїть, щоб взяти цей калійний завод? Черги немає. А може перше зробити аудит, перевірити чи виконані інвестиційні зобов’язання? Якщо виконані, то чи тільки на паперах, чи наяву?
Можна робити реприватизацію там, де перша приватизація пройшла сумнівним шляхом, де інвестор заплатив копійки, а має надприбутки. Тут по повній відповідай, друже. А нам говорять про крановий завод, який в стані ліквідації, де власники міняються. Який нафтопереробний, куди ти лізеш, друже? Чи ти хочеш, щоб тебе пробували купити?
Скажу більше – я навіть не депутат Дрогобицької міської ради, я всього лише позаштатний радник міського голови Дрогобича з питань взаємодії з ветеранами та учасниками АТО. Але я завів інвестора в Дрогобич! У Дрогобичі буде Дрогобицький бетонний завод! Це популяризація Дрогобича? Це правильні кроки? Це ж податки і робочі місця. І це завод з перспективою розвитку.
– А де він буде?
– Як їхати в сторону долотного, на виїзді з Дрогобича. Логістика там дуже хороша…
Але я веду до того, що є деякі депутати міської ради, які вміють хіба багато говорити, але жодному бізнесу не допомогли, навпаки, ставлять палки в колеса.
– І наостанок, в якому комітеті плануєте працювати?
– На даний час у ВРУ немає такого комітету як Комітет з залучення інвестицій. Але мені були б цікавими такі теми як економіка, залучення інвестицій. Бо це дуже цікавий і потрібний процес, коли ти людину не нагинаєш, а переконуєш, що їй створять хороші умови для інвестування.
Коли мене питають, чи працював би я в коаліції, я завжди відповідаю, що я в коаліції з народом. Якщо приймається закон, який матиме позитивний результат, то наплювати чи подає його більшість чи меншість, коаліція чи не коаліція. Працювати треба для людей! Бо всі ми люди, всі ми однакові, всі ми під Богом ходимо, і з собою після смерті нічого не заберемо. Тільки наші добрі діла!
Чому я ввійшов у виборчий процес? Бо зробив для себе такий висновок: депутат – це ключик, яким можна відкрити певний кабінет і «закрити» певну проблему. Депутат – це інструмент, яким повинен користуватися виборець.
– Дякую за розмову.
Спілкувався Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень